Мати воїна

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

- Пригальмуй! – вигукнув до водія, упізнаючи у хвіртці знайому тиничанку. Проїхати повз Віру Андріївну, не привітатися, не міг. Вона - мама полеглого воїна-афганця Володимира Іващенка. Літня жінка повернулася на скрип гальмів, так зустрілися.


– У нас із хазяїном цей день рясний на гостей. Недавно перевідали афганці, ще раніше завітав Микола Миколайович Булах. Поздоровили із прийдешніми святами, нагадали, що, крім Великодня та Дня Перемоги, відзначатимуть ще і День матері. Привезли щедрі гостинці. Спасибі благодійникам. Спасибі за подарунки, за гостинчики, згодяться у нашому старечому бутті, а ще зігріватимуть душу думкою, що нас не забувають, не забувають про нашого синочка Володю. Про це дбає керівник афганців Валерій Петрович Колоша, називає Володимира побратимом.


Не забувають. Саме це цінуємо найбільше. Нашому синку в цьому році виповнилося б 55. Усе намагаюся уявити його у цьому віці, не виходить. В уяві неодмінно постає той Володя, яким запам’ятався за життя. Усе думаю, уже б частіше величали б синочка Володимиром Григоровичем, він подарував би нам діточок і онучаток. І з Днем матері привітав би свою неньку – а у дійсності тиша і порожнеча. Ось побули з господарем на цвинтарі, прибрали могилку. Наговорилася з сином, наплакалася, а він мовчить. Від того щемний біль не вгасає, здається, з роками стає ще пекучішим...


Спасибі, що впізнали, що зупинилися, що привітали. Ще раз дякую Булаху за людяність. Коли Микола Миколайович був головою райдержадміністрації, пообіцяв ніколи не забувати про матерів, хто не дочекався синів із жорстокої війни. Слова дотримує.


Борис Сєдач