Думки серця

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

26 вересня - День машинобудівника. Це свято усіх працівників мого рідного заводу «Полімермаш».


Дуже шкода, що доводиться писати про нього в минулому часі. Багато років тому, у вересні 1969 року, я переступила поріг тоді ще неіснуючої прохідної заводу, як співається у пісні «та заводская проходная, что в люди вывела меня». Саме так і було. Будувався завод, зводилися цехи, адміністративний корпус, а потім з`явилася прохідна, яка вивела в люди багатьох працівників нашого заводу. Зростали професійно робітники та інженерно-технічний склад. Викликало гордість говорити: «Я - машинобудівник». У нашого заводу був запах могутності, сили, мужності та витривалості. Працювати на заводі було почесно та престижно.


Приїжджали по направленню спеціалісти різного профілю. Хлопці та дівчата спілкувались, закохувались, створювали сім’ї. Була велика дружна заводська сім’я. Будувались житлові будинки, дитячі садочки, Будинок культури. Робітники отримували квартири, було весело та щасливо. На роботу йшли, як на свято.


Наш Бахмач став містом завдяки заводу «Полімермаш». І дуже шкода, що про нього ніде й ніколи не згадують. Мене зрозуміти може той, хто працював постійно на цьому заводі, для кого він залишився рідним на все життя.


У цехах були свої пріоритети: на інженерно-технічних робітників з «пентагона» (як вони називали адміністративний корпус) дивилися зверхньо. Ще б пак, робітники виготовляли продукцію, яка користувалася великим попитом в усіх куточках Радянського Союзу.


А нас «пентагонівців» звинувачували в тому, що ми «протираємо свою мануфактуру». Але це не так. Ми ІТР теж вносили великий вклад у виробництво: це відділи головного конструктора, головного технолога й навіть невеликі бюро робили свою професійну справу, без якої робітникам було б важко.


А планово-економічний відділ,у якому працювала я... Ми постійно їздили у відрядження, погоджувати ціни на виготовлену продукцію, і не завжди все було гаразд, адже кожен керівник підприємства, куди ми відправляли свою продукцію, хотів отримати товар по найнижчій ціні й важко було довести, що продукція нашого заводу високої якості та досить помірної ціни.


Хочеться згадати багатьох чудових, технічно підкованих керівників цехів та відділів, які стояли «горою» за своїх робітників. Більшість з них вже пішли з життя. Вічна їм пам’ять... І мій рідний, улюблений завод теж пішов у небуття. Як боляче про це писати, але, на жаль, прийшли такі часи. Наша продукція стала нікому не потрібна.


Коли розбивали наш адміністративний корпус, одночасно розбили й моє серце. Я плакала за ним, як за живою істотою. Він чинив опір, стояв міцно, але сили були не рівні...


Дякую тобі, заводе «Полімермаш», що ти був у моєму житті, звідки я пішла на заслужений відпочинок.


Дорогі мої співробітники заводу, я завжди дуже рада бачити вас живими й відносно здоровими. Ви всі мені дуже дорогі. Доки ви будете живі, доти житиме моя пам’ять про вас і про роки, пропрацьовані, на жаль, на недовго живучому заводі.


Зі святом, з Днем машинобудівника !!!


В.Куніцина