"Золота грамота" Івана Просяника

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 1
ГіршийКращий 
 
Казка супроводжує  нас все життя , від найніжнішого віку, коли ми вимагаємо від батьків чи когось іншого, хто читає чи розповідає нам казку, повторювати її безліч разів, пильно слідкуючи, щоб не дай Бог, той щось в ній не змінив. Так формується і розвивається в дитини пам’ять, а значить закріплюються в ній якісь знання, якісь основи світогляду, іншими словами, формується син чи дочка своїх батьків, свого народу. Саме тому  всі, хто згадує про своє раннє дитинство і тих, хто справив найбільший вплив на формування їх характеру, їх світогляду,  називають рідну неньку, бабусю або няньку. Із зростанням дитини це коло поповнюється тими, хто знайомить дитину з більш серйозними, вірніше, більш складними знаннями, почерпнутими з книг. Як приклад, можемо послатись на авторитетне свідчення Д.Яворницького, на якого незабутнє враження, пронесене через все життя, справило читання батьком йому, ще тендітній дитині, знаменитої повісті геніального Гоголя «Тарас Бульба». Отже казка – це наш перший учитель святих понять Доброти, Справедливості, Любові до своєї Батьківщини. 
 
І якщо дитина наївно вірить в те, що звірі розмовляють, діють так, як люди, то дорослі, які теж полюбляють слухати або читати казки, бачать в  них щось інше, бачать алегорію на людське суспільство з усіма його складностями  і взаємозв’язками. Саме тому  казка часто ставала єдино можливим засобом, щоб виразити своє незадоволення  тими чи іншими порядками, тими чи іншими представниками  чи носіями тих порядків.

Говорячи про казку, ми повинні сказати, що це один з найдавніших і найпоширеніших жанрів усної народної творчості, а з виникненням писемності - і літератури. Стосується це всіх народів світу, незалежно від ступеня їх суспільного розвитку. Є казки фантастично-героїчні, пригодницькі, історичні, соціально-побутові, про тварин. В героїко-фантастичних казках ми бачимо образи богатирів – Котигорошка, Вернидуба, Кирила  Кожум’яки та інших. Широковідомі збірки українських казок І.Манчжури, Я.Рудченка, А.Димінського та інших авторів. А нещодавно на книжкових полицях магазинів та в деяких  наших бібліотеках з’явилась нова книжка добре відомого всім нам письменника-земляка Івана Гарасимовича Просяника під назвою „Давньоруські казки. Золота грамота”. Іван Гарасимович – людина талановита. Він є членом двох творчих спілок України – Національної спілки письменників та  Національної спілки майстрів народного мистецтва, то ж і не дивно, що ряд його книжок ним же і проілюстровано. Хоча в даному випадку прекрасні ілюстрації до цих казок створив  відомий харківський художник Олександр Вакуленко.

На обкладинці ошатно оформленої книжки, на тлі різьбленої з дерева  тарелі (а різьбленням по дереву так славляться Карпати)  бачимо  стилізоване зображення сварги, більш відоме сучасному читачеві під іменем свастики, священного символу вогню у всіх індоєвропейських, тобто арійських народів, в тому числі й українського. Якщо хто сумнів має, хай до київського собору святої Софії завітає і підніме вгору очі – там по барабану головного куполу собору  побачить численні мозаїчні зображення свастики, що оперізують той барабан, древнього символу, опоганеного Гітлером. А собор же споруджено в ХI столітті!

Історично склалося так, що казка, яка пишним цвітом розцвіла в часи Київської Русі, була в значній мірі заслонена фольклором козацької доби, залишивши все таки відкритим віконце в світ праукраїнської героїки. Віконце це автор знайшов і побачив серед населення Карпат, де в якійсь мірі збереглися  рештки , своєрідні осколки мови і фольклору княжої доби. На збирання і пошук тих осколків автор потратив більше десяти років і на їх основі реставрував старовинні сюжети, тобто зробив те, що робить археолог чи палеонтолог, відновлюючи за кількома черепками чи кістками якусь посудину чи вигляд  доісторичної тварини.

Назву нова книжка І.Г.Просяника одержала за назвою одної з її кращих казок „Золота грамота”. Всього автор створив і оприлюднив в цій книзі  тридцять казок , розділивши їх за сюжетами на три тематичні розділи - богатирські казки, казки житейські і казки веселі. Невдячною справою є переказування змісту тієї чи іншої казки, тим більше що кожний читач має свої смаки і уподобання, скажу тільки, що у книги потрійний зміст. Діти, як і належить, слухатимуть або читатимуть ці  твори як чарівну казку, підлітки знайдуть в них захоплюючі пригодницькі оповідання, а дорослі  побачать в них високоморальні притчі.

Слід сказати кілька слів і про мову казок. Мова ця багата, образна, що містить багато напівзабутих слів, в тому числі віднайдених і відреставрованих, або розумно і обґрунтовано модернізованих автором. Читаєш і дивуєшся – чому шановний Іван Гарасимович до цих пір не писав віршів? Адже кожне друге-третє речення  вдало, доцільно і розумно заримоване. „...іклатий ту грамоту вертів, але ж татко грамоти не навчив”, „Правдиві мої слова, під меч його голова”, „Борошенця повен міх! На паляницю! На пиріг!” і тому подібне. А ще ж Іван Гарасимович – відомий в Україні знавець цілющих властивостей трав, тобто працює плідно і в  галузі народної медицини.  Його життєдайні рецепти  постійно можна побачити на сторінках як наших районних і обласних газет, так і на на шпальтах столичних видань, зібрані і видані окремою монографією. Здається мені, як учителю, що книжка ця була б вагомим і цінним поповненням наших шкільних і сільських бібліотек. Вона того варта!

Б.Киричок, смт. Дмитрівка.


 
У цьому році вийшла з друку ще одна книга і самого автора даного відгуку. Попередня краєзнавча праця «Нариси з історії Дмитрівки»  витримала вже два видання, 2005 і 2008 року, добре знана читачу Бахмаччини, отримала схвальні відгуки і в центральній пресі. Нова робота Бориса Гнатовича «Чернігівщина і пошта» (Розвідка краєзнавця) розповідає про розвиток пошти на Сіверщині і взагалі як галузі: «Від найдавніших часів», як називається перший розділ, і до останніх новацій в Укрпошті. Великий каталог поштових марок: Чернігівщина на марках України, СРСР, світу – справа двох років роботи над книгою й довгих років захоплення філателістичною справою. Коли дивишся на цей обсяг роботи, розумієш, що «захоплення» може бути дійсно справою. Справою, що вимагає ерудиції, знань, високої вимогливості до себе, самовіддачі. Крім того, Борис Гнатович не міг обійти увагою теми, яка має безпосередній стосунок до нашої Бахмаччини: «зважаючи на ювілейні дати та надання Батурину статусу Національного державного заповідника «Гетьманська столиця», вважаю за необхідне подати короткий огляд державної діяльності Лівобережних гетьманів... Подається також інформація про сучасне життя Заповідника». 

Та якщо ви думаєте, що це все – просто суха «інформація», то глибоко помиляєтесь. Здавалось би, і дійсно, як можна цікаво і не сухо розповісти про будь-яку службу – поштову в даному випадку? Виявляється, ще й як можна! Це не статистичний звіт, а жива розповідь про нашу державу, до того ж  з цікавими випадками із власного життя. І критичним, аналітичним власним поглядом на все. Наприклад, про «самодіяльність і непрофесіоналізм»(слова автора) в поштовій галузі 1992-93 років, коли «марками» були смужечки поганої якості паперу, а на цій «самодіяльності, як подейкують злі язики, робились великі гроші».  І такі екскурси у недавню нашу історію чи у власну пам`ять, коли 17-річний юнак вперше побачив Чернігів, і було то місто згарищ і руїн 1943 року, куди потрапив наш автор кур’єром від райвійськкомату, - роблять цю книгу цікавою будь-якому читачу. Вона адресована учителям, краєзнавцям, колекціонерам-філателістам, працівникам пошти, всім, хто цікавиться історією рідного краю. Впевнені, що вона може бути і посібником з історії для учнів і для тих дорослих, хто вивчав історію не України, а УРСР.  Написана живою мовою, вона занурює нас у часи давніх шумерів, берестяних грамот і повертає у ХХ століття, час революцій та війн...

І до рідної Бахмаччини, вже сучасної. 

Н.Теплова