„Не бійся ворогів – вони можуть тільки вбити, не бійся друзів - вони можуть тільки зрадити, бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але лише за їхньої мовчазної згоди існують на землі зради і вбивства”. (Бруно Ясенський „Змова байдужих”)

А український варіант – моя хата скраю.

Наша постійна рубрика „Цікаві люди – цікаві зустрічі”з усіх сил бореться з цим, на нашу думку, найгіршим злом, намагається відшукати саме небайдужих людей: вважаємо, що ця людська риса - як закваска для хліба, як фундамент для будинку... це, врешті, великий талант людський.

І криза нас - з  такими людьми - дзуськи вхопить!

Ось такого листа отримали ми напередодні жіночого свята і ставимо його саме в цю рубрику:  знайомимо з чудовою жінкою - енергійною, натхненною, а до всього того ще й вродливою! Ви тільки-но гляньте на цих веселих людей – вони не нудяться світом, вони живуть!

Зібрала їх разом  вона, будьте знайомі – завідуюча бібліотекою села Стрільники Лідія Миколаївна Сохань. Бібліотекар – жіноча професія? Так , на всю бібліотечну систему Бахмацького району лише один чоловік (шана йому і хвала!)і 63 жінки.

І якщо всі працюють так, як вона, то село наше виживе!

 

 

* * *

 

Сьогодні всі ми відчуваємо і бачимо, що в нашому житті відбуваються великі зміни і перетворення. Але в яку сторону? Стрімким виром несеться наше суперечливе сьогодення. Люди сповнені нескінченими клопотами, нестачами, поневіряннями. У владі зараз не до народної творчості. І це зрозуміло. Кошти в культуру вкладаються, і немалі, але там, де це пов’язано з бізнесом і певними прибутками. А на периферії осередки культури занедбуються, порожніють, руйнуються.

До чого вся ця розмова йдеться? Я люблю своє село Стрільники, де батьки подарували мені життя. Хтозна, чи можна знайти в світі кращий куточок, аніж ті місця, звідки ти родом. І я хочу, щоб завжди жило моє найкраще село.
В бібліотеці вже п’ятий рік як створено клуб “Надвечір’я”. Клуб – це відрада душі, адже це й радість спілкування, і відпочинок, і нові знайомства. У нашу світлицю заходять люди різного віку.За чашкою чаю діляться думками, співають пісні, показують витвори своїх рук.

Віднедавна відновив роботу драматичний гурток, силами членів гуртка було поставлено п’єсу “Фараони”.

А нещодавно в бібліотеці проведено годину спілкування “Що робить людину щасливою?”

Щастя... У кожної людини воно своє. Найголовніше, на мою думку, відчувати, що ти потрібний людям. Тоді й заіскриться ота іскорка неймовірного щастя.

Всі ми знаємо, яка тяжка доля випала Лесі Українці. Та скільки сонячної енергії – радості в її ліричних творах. Герої Лесиних поезій завжди відстоюють право людини на щастя, спрямовують наші дії та думки саме в це русло.

А Тарас Шевченко, Павло Тичина, М. Коцюбинський, В. Сосюра! Скільки творів написали, скільки матеріалів зібрали для висвітлення реального життя свого народу. Бути щасливим – це означає любити все земне і нести в світ добро.

А ще варто кожній людині розкрити своє “я” в улюбленій праці.

Згадаймо рядки з вірша Кобзаря “Минають дні, минають ночі...”

Не дай спати ходячому,
Серцем завмирати,
І гнилою колодою по світу валятись.
А дай жити, серцем жити і людей любити...

Ось таке людське щастя, і нехай воно ввійде в оселю і серце кожної людини.

А ще у день Стрітення біля Будинку культури було проведено свято проводів зими і зустрічі весни. У цей день зима, кажуть, іде туди, де було літо, а літо – де була зима. А у нас на святі – дівчата весняночки-паняночки, пісні про весну і танець “Подоляночка”, вірші й загадки про весну.

І тут зима не витримала й сказала:  «Хоч й тяжко мені, та віддаю свої ключі Весні!»

 
І всіх вас, люди добрі, люди цікаві, з Весною! Пишіть нам, діліться радощами і негараздами – гуртом легше не тільки батька бити, а й у кризовому світі жити.