Стаття в „Пораднику” „Кузьку не надо!” І питання до кожного: „А ви як вважаєте?” Тобто це питання і до мене (я - передплатник газети).

Отже, розуміння моє. На вулицях міста дійсно розвелось багато гавкаючих і нявкаючих тваринок. Звідки вони взялись? Їх нам що, завезли з Борзни, Ніжина, з-за кордону..? Місце їх появи – наше місто.

Як на мене, невірний розповсюджений вислів, що про рівень держави судять по ставленню до дітей та старих людей. Ні – по ставленню людей до братів своїх менших, до тих, кого приручили.

Прийшло на пам’ять: 10 років тому наша кішка привела 2 котиків, їй було 14 років - загинула. Кошенят годували з піпетки, гріли лампою. Але вберегти не змогли. Поклали в коробку, несли закопати біля кішки. Проходила жінка, побачивши це, почала так „гарно” соромити:”Це ж страшенний гріх!” Вочевидь, вирішила, що ми позбавили їх життя. Слова з її вуст сипалися, як горох. Зауважила їй, що то за класифікація гріха: „страшний”, „середній”, „малий”. Адже написано: „Гріх є гріх – словом, помислом, ділом”. Та жінка ніби й не чула, здавалося, кінця розмови не видно. Але ним несподівано стала її відповідь на моє запитання: „А у Вас коти є?” „Так, дві кішечки, - єлейно піджавши губи, відповіла поборниця зі „страшенним гріхом”. – Наводять кошенят, а я їх підгодовую і відношу в людяні місця, на базар, наприклад”. Чуєте?!

 

Кошенят, щенят підкидають школам, садкам. Діти годують їх, бачать зло, яке творять дорослі. А скільки добрих, щирих людей з багатоповерхівок підгодовують цих незахищених звірят. Якщо у вас є домашній улюбленець – допоможіть йому, простерилізуйте. Подивіться в його безпомічні й добрі очі. Ви взяли на себе обов’язок, приручивши його.

Згадується оголошення в „Пораднику”: „Віддам кошенят в добрі руки”. Чуєте – в добрі руки. А не в ті, що розкидають беззахисних тваринок по всьому місту.