Приємно виконати обіцянку – писати про таких цікавих людей. Отже, про вокальний ансамбль учениць Бахмацької школи №4, з якими автор вела розмову після концерту 1 червня, в День захисту дітей. Найбільше (повторюся) вразило те, що народним пісням у виконанні дівчат захоплено аплодувала молодіжна аудиторія. І я тепер нікому не повірю, що наша молодь далека від народної творчості, впевнена – все залежить лише від того, у який спосіб її пропагувати. А ще, звичайно, від таланту виконавців.

Від пісні „Мама-зозуля”, що просто вражаюче виконувала Вікторія Білаш, напевне здригнулася б навіть та „чорна душа”, яка відмовляється від рідного дитяти. І це пісенне звернення зовсім юної дівчинки до жінок, які зрадили своїх дітей: „Коли зів’яне цвіт краси – кому ж ти вже потрібна, тоді згадаєш, що десь є дитина в тебе рідна”- чи не сильніш бере за серце, аніж уся страшна статистика щодо тих, кого і рука не піднімається назвати „мамою”.

 

Сестри  Катя і Даша Сафригіни, Галаган Оля і Білаш Віка полонили своїми „Росами” та „Туманом яром”, а після концерту - щирістю у спілкуванні, аж ніякої „зірковості” і зарозумілості. Хоча є від чого. Розповідає музичний керівник ансамблю, вчителька дівчаток Вікторія Юріївна Луценко: „Коли в Чернігові дівчата заспівали „Туман”, то журі попросили повторити без мікрофонів, без музичного супроводу, а після виконання член журі з вокалу підняла руки вгору і аплодувала стоячи. І взагалі всіх дівчат запрошували вступати в Чернігівське музичне училище, тому що дуже талановиті, сказали”. Та дівчата розуміють, що талант – то ще не все. Говорить Сафригіна Катя: ”Великий вклад загалом має наш вчитель Вікторія Юріївна, яка дуже багато для нас зробила. Але звичайно, наполегливість і труд, як кажуть, все перетруть. І ми дуже раді, що нас так високо оцінили”. Дует Сафригіних-піаністок мав успіхи і на музичних конкурсах, пригадую, що ми писали про них. „Так, - підтвердили, - на міжнародному конкурсі 4 місце було”.

А керівник продовжує: „Дівчата всі розумнички, все скрізь встигають, дуже відповідальні. Їм виступати сьогодні, а в школі треба чергувати у їдальні – не відмовляються, усім допомогти хочуть. Але я їм кажу, треба все в житті встигати, щоб чогось добитися. А ще жартую – треба попросити вчителів: коли ви будете випускатися, хай вас на другий рік залишать, щоб ви у нас були”. Поки що всі дівчата, крім 9-класниці Даші, навчаються у 8 класі. І навчаються добре, як і все роблять.

Звичайно, як завжди в інтерв’ю з творчими людьми, питаю про плани на майбутнє. Керівник говорить, що планують розширити репертуар ще й естрадним жанром, щоб були представлені всі манери виконання, але від народної пісні ні в якому разі не відмовляються. 

 

 

І насамкінець, хочеться побажати нашій бахмацькій сцені побільше таких ось свіжих голосів, живого звуку, без „фанери”, яка вже всім оскому набила. Тим більше, у дитячому співі. Адже ми, дорослі, вчимо їх, що треба жити „по правді”, і тут же самі вчимо їх обдурювати глядача, відкриваючи дитячого ротика під записану фонограму. Чи треба дивуватися тоді, що світ повен лицемірства? Це наша заслуга – ми вчимо їх брехати змалечку.