Напередодні професійного свята медичних працівників хочу привітати і висловити щиру подяку своїм рятівницям: Тамарі Борисівні Пустовойт, Вірі Андріївні Половині, Віті Віталіївні Лініченко. Хвороби маю давні, в лікарнях лежу часто, то можна сказати, що я їх постійний пацієнт. Спасибі вам, мої дорогі, за чуйність і доброту, за те, що полегшуєте людські страждання.   

Особлива моя подяка - Михайлу Михайловичу Виноградову. Хоч зверталася я до нього часто і знала давно, що це людина, яка ніколи не відмовить у допомозі: навіть не в прийомні часи, у вихідний, та про один випадок хочу розповісти окремо. Бо тоді, у лютому 2007 року, Михайло Михайлович врятував мені життя. Живу я одна. Так мені стало недобре, відчуваю, що зараз і свідомість втрачу – ледь добралася до телефона і дочці подзвонила. А вона вже викликала „Швидку”. Приїхали щоправда скоро, зробили укол та й поїхали: „Ви ж у нас не одна, багато викликів”. А мені все гірше. Дочка зателефонувала Михайлу Михайловичу – це була не його зміна, був вдома. І він прийшов, пішки (я живу на Робітничій, від дому лікаря це неблизько), серед ночі, по зимовому холоду. І клопотався біля мене, поки оклигала, цілу ніч не відходив. „Ну от і заговорила”, - почула я слова лікаря, як до тями прийшла і озвалася до дочки. І вдень знову навідався – перевірити, як хвора.

 

І ця хвора тепер все своє життя буде дякувати Богу, що є такі люди на світі. Хай йому скрізь удача буде, і здоров’я Господь дає за те, що повертає здоров’я іншим, за серце золоте і руки вмілі.

Люди в білих халатах, низько вклоняюся вам.