На козацьке свято свідомо прибув із запізненням, аби уникнути офіційної частини, яка вже стала традиційною. Вирішив по-справжньому посвяткувати. Приїхали з онуком, Сергій цікавиться минувшиною, козацьким життям, особливо загорівся, як переглянув екранізовану повість Миколи Гоголя „Тарас Бульба”. Хлопчина перейшов у 5-ий - це той вік, коли формується характер, почуття патріотизму і гордості за вітчизну.

Людей на святі було небагато, але це спочатку. Приємно, що пізніше гостей прибуло. Подумав, може й вони уникають, як і я, тієї частини заходу. 

 

Напередодні Сергій побував у Батурині, захоплено ділився враженнями. Особливо сподобалося хлопцеві у фортеці і палац. Тепер мріяв поспілкуватися із справжні-ми козаками, а ще сподівався посмакувати козацьким кулішем. Та скільки не шукали їхній курінь, так і не знайшли. Та й самих козаків побачити не вдалось. Свято від цього помітно втратило, здалось, що в нього відібрали душу. На перший погляд, все було як і в попередні роки – зустрічала гостей різноманітна торгівля, запрошував надувний батут і багаточисельні виставки, а головне – зросла містка трибуна. Тепер вже не доведеться стовбичити годинами поперед сцени. Але все ж без козаків було скучно. Вже думав покинути Батурин, та онук запропонував побувати у підвалах будинку Генерального судді. Він хотів, щоб і я побачив воскові фігури. Ми довше за інших затримались біля воскового ув’язненого козака. Здається, він дивився на нас живими сумними очима, здогадуючись про наш невеселий настрій. На вулиці зробилось сонячно, але на душі від цього веселіше не стало.

Згадав розмови про занепад козацького свята, про це говорять вже не один рік. Цього разу почув думку про доречність проводити подібні урочистості раз у кілька років. А цього не хотілось би. Вирішив написати у вашу газету, давайте поміркуємо гуртом, як повернути Батуринському святу колишню неповторність, неабияку популярність, енергетику.

Вже коли були написані ці рядки , поділився наболілим і з сусідом. Він, на жаль, у Батурин вже не вирушає, не дозволяє вік. А от дорослого онука завжди просить відвідати колишню гетьманську столицю і покласти квіти до Хреста, які сам і зрізає. В його роду були і українці, і росіяни, і він однаково шанує і тих, і інших. З прикрістю дізнався, що в цьому році, аби пройти до Хреста, потрібно було платити 5 гривень. Дід дуже обурювався з цього приводу, не з-за грошей.

- Якось не по-людськи це! Не було поруч справжніх козаків, – мовив він з болем.

У мене не знайшлося слів відповісти...