Лист до редакції

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
 
Відшумів випускний вечір, і кожен згадав свій випускний, коли все здавалось попереду, і ти стояв на роздоріжжі, обираючи свій шлях в житті. Тепер це згадується з ностальгічною посмішкою і легким сумом за минулими часами. В спробі повернути ті часи і зустрічаються колишні випускники.

От і мої однокласники зібралися, аби відсвяткувати 10-літню розлуку. Ідучи на зустріч,  я і уявити не могла, що зустрінуся не з далекими один від одного людьми, яких об’єднують спогади про школу, а з тими ж самими Сергійками, Сашками, Оленками, Наталками …, що і 10 років тому, тільки трішки  дорослішими. Мені весь вечір здавалося, що не було отих 10 років порізно. Також неймовірно зворушив урок життя, який провела класний керівник Байло Валентина Іванівна, приділяючи увагу всім, не оминувши кожного своєю материнською турботою про його долю. І хоча цілий вечір лунали подяки Валентині Іванівні за її настанови, розуміння проблем, материнську ласку, живу участь в долі своїх учнів, хочу іще раз висловити щиру подяку від усіх нас. Адже цей урок задав тон усьому святу, яке пройшло в атмосфері доброти і щиросердності. 
 
Тому хочу побажати всім випускникам: зустрічайтеся частіше, адже люди, які пережили разом 10 років становлення себе  як особистості, складний підлітковий вік і перше кохання, вже ніколи не стануть чужими.
 
*** *** *** *** ***
 
Сьогодні школа гостинно відчинила  двері нам  знову
І запросила  на  зустріч, на добру і щиру розмову.
Друзі! А пам’ятаєте, як непомітно,  якось з букви «А»,
Пішли ми в мандри  шляхами  науки?..
І легко йти було, мов через луки,
І ясно все було, як двічі взять по два.
Наша юність шкільна
І складна, і примхлива,
То сміялись, то плакали гіркими слізьми.
Все було - і сонце яскраве, і зливи,
Та важкі перешкоди здолали всі ми.
І ми - всі родом із дитинства,
В чудовий світ прийшли малі колись,
Зростали, в казку вірили, навчались...
Бажаю, щоби  мрії всі збулись.
Літа, літа, що ж, не спиняйтесь, мчіть
І давні дні несіть у забуття.
Ніщо не вічне. Але школа рідна
Живе в душі усе життя.
Хай роки минають, мов хмаринки,
Лишаючи в серці лиш пам`яті слід.
Десять років  минуло із   часу,
Як  для нас пролунав останній дзвінок.
Бажаю на майбутнє - 
Не забувати рідну школу, учителів
І ніжну,  щиру нашу мову,
і пісню , що співала мама, колискову.
                        
Від імені  11-Б класу 1999 року,
школи №5, Олена Кічка