Поїхати на зустріч із патріархом Московським і всієї Русі Кирилом загітував приятель. Вирушили звечора. Божественна Літургія відбувалась перед Успенським собором Києво-Печерської лаври. Бував тут і раніше, тепер же дзвіниця здавалася ще вищою, складалось враження, що її хрест торкається хмар, а золото куполів віддзеркалювало яскравіші за звичайне сонячні промені. Живе спілкування з патріархом, а він -  істинний пастир і справжній проповідник. Простота його логіки, його переконання руйнували вщент злобні вигуки недругів, що лементували за лаврськими ворітьми. Пастир Кирил наголосив, що його візит сповнений любові і не має жодного політичного відтінку. Він підкреслив, що там, де панують розділення, відособлення, відчуження, вже не може бути любові. І запитував риторично, а чи не заради цієї любові Христос розіп’явся на хресті. І закликав задуматись над цим тим, хто сіє сьогодні серед наших народів підозру, ворожнечу і неприязнь.

Молився патріарх за предстоятелів усіх Православних Церков, слідуючи завітам Христа: «По тому буде видно, що ви Мої, коли буде любов між Вами».

Патріарх Кирил подарував братії монастиря напрестольне Євангеліє. Та найбільшим подарунком всім нам були щирі його слова, переконлива любов до кожного з присутніх і до всього українського народу. З піднесеним настроєм повертались ми до рідного міста і весь некороткий шлях в електричці не переставали обговорювати зустріч з цією великою людиною. Він посіяв віру в наших душах, він посіяв зерна добра, які колись Ісус Христос залишав у душах своїх послідовників-апостолів, в серцях перших християн.