Повернення Бога

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Усміхається Перун у свій золотий вус чи то гудцям, чи то старому волхвові, чи то деревійнику Альошкіну, що майже півроку трудився над ликом Божим, чи то люду многочисленному, що схилився перед ним у глибокім поклоні.

Зненацька небеса розірвав потужний з розкотами грім: трійка найсучасніших надзвукових винищувачів, прорвавши звуковий бар’єр, розтала за густою повстю хмаровиння.

Ні, шановний читачу, це не сторінки з історико-фантастичного роману. Це день двадцять четвертий серпня, 2009 рік, Київ.  На своє прадавнє місце повертався Бог Перун, якого звергли і в Дніпрі топили. Тисячоліття пройшло з того фатального часу, коли нація втратила свою віру, змінивши рідні міфи на міфи чужиницькі, втративши духовну консолідацію перед татаро-монгольською навалою. „І плакаша весь люд, -  відзначив літописець, - кличучи: Видибай, виринай, Перуне-Боже!”

І ось через тисячу літ праправнуки Даждь-Божі кличуть його. Й на дужих козачих плечах поплив з дубу висічений Перун золотовусий, тим самим шляхом, яким його тягли до Дніпра. Поплив на своє предковічне місце. Щоб з пагорбів Дніпрових охороняти Русь святу.

Рідна земля! Рідна віра! Рідна мова!” – ось три камені рідновірства-ріднославства, що лунали в єдиному пориві й тут, й біля пам’ятника Кобзареві. Й постав гордий лик небесного воїтеля біля музею історії Києва, що близ Десятинної церкви. „Десь тут, - як пояснили працівники музею, - й було святилище Перунове”.

- Це надзвичайної ваги подія, - відзначив волхв Родослав з Сіверщини, - поверненням Перуна на Святу гору ми знімаємо прокляття відунів, що тяжіло над нашою державою тисячу років, ввергаючи її в нескінченні біди. Чужі боги не захищають наш народ, бо ми їм чужі. Тільки рідним Богам ми діти рідні!

- Перун снова падключіт нас до касмічєскої сіли-енергії. Ведь гета же мєста святоє! – мовив й посланець з Білої Русі.

- Как раз отсюда, с Киева, начнется возрождение всей Руси, всего славянства, - наголосив гість з Росії, воїтель Ратибор.- Вся эта чужая идеология отпадет от наших ног, как пыль от сапог моей трудной дороги сюда!

І злетіли до враз просвітлених небес слова молитви волхва з Сіверщини, дивовижні слова, збережені до наших днів, на чисті справи – в день сьогоднішній. 
                                                    
Вл. Верба