У суперечці народжується істина (Гортаючи сторінки „Порадника”)
/ 0
- Деталі
- Категорія: Лист до редакції
- Опубліковано: П'ятниця, 17 січня 2014, 09:52
Читаючи деякі нотатки „Порадника”, мене дивує дилетантство дописувачів. Прочитавши нотатку у числі 2(403) „Порадника” від 10 січня 2014 року, яку чомусь редакція у передмові назвала аналізом (?!) «стану справ з демографічною ситуацією в Україні протягом певного часу..», мені стало соромно і за автора передмови, і за автора нотатки.
Чому за автора передмови? Та тому, що згадувана у редакційній передмові демографічна ситуація за визначенням – це прояв особливостей відтворення населення в основних його процесах у конкретному часі і місці (регіоні, країні). Сама ж нотатка В.Непийводи стосується не цього, а зовсім іншого демографічного показника - такого, як чисельність населення – це показник кількості людей, які проживають у певному населеному пункті, місцевості, країні. Залежить цей показник від: 1) народжування, 2) смертності, 3) міграції.
Повернемося до суті нотатки Василя Непийводи під кричущою назвою „Геноцид по-українськи?”, у якій робляться висновки що „років через 70 нашим дітям та онукам... розказуватимуть про геноцид епохи становлення незалежності”, і що „можна впевнено сказати, що здійснюється геноцид по-українськи”... Усі ці висновки В.Непийвода робить на основі зменшення загальної чисельності населення, забуваючи (або не розуміючи), що цей показник залежить від трьох вищезгаданих чинників. Геноцид, як відомо, це цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами. Спробуємо відповісти на поставлене В.Непийводою питання: 1) коли в Україні відбувався геноцид?; 2) у чому причини зменшення населення України протягом 1990-2013 років на 6 мільйонів?
Я не маю намірів захаращувати пам’ять читачів „Порадника” цифрами (допитливий читач їх і сам знайде), але зазначу лише їх тенденції. Почнемо з коефіцієнта народжування (це кількість народжених на 1000 населення). Чому я беру для аналізу коефіцієнт, а не абсолютне число? А якраз для того, щоб провести об’єктивний аналіз, бо порівнювати можна лише відносні величини (у нашому випадку всі розрахунки наведені відносно 1000 населення). Найбільшого значення (40-50,0) цей коефіцієнт складав у 1860-1927 рр. Уже у 1940 році було 27,0; а у 1950-1990 рр. він знизився майже вдвічі - з 20,0 до 12,0. Станом на 2012 рік цей показник складав 11,4. Висновок: народжуваність в Україні за часи незалежності майже не змінилася. Заради об’єктивності треба зазначити, що у період з 1990 по 2012 роки цей показник падав майже вдвічі, до 7,8 (у 2000 році), але це падіння об’єктивно пояснюється зменшенням у ці роки кількості жінок дітородного віку. Чи винна тут незалежність і держава України зокрема, як це робить у своїх висновках В.Непийвода? Цілком зрозуміло, що це зменшення кількості жінок дітородного віку пояснюється низьким рівнем народження у „щасливі” часи „розвитого” соціалізму в 1970-1980-х роках, і жодного стосунку до незалежності України не має.
Йдемо далі. Проаналізуємо коефіцієнт смертності (кількість померлих на 1000 населення). У 1860 р. він складав 33,0; перед Першою світовою війною у 1911 р. – 23,0; у 1933-1934 рр. – більше 120; перед Другою світовою війною у 1940 р. – 14,3, а наприкінці 40-х років ХХ століття дорівнював 60. Найменшим він був у 1960 р. (6,9); потім поступово тільки збільшувався і станом на 1990 р. складав 12,1; станом на 2012 рік маємо 14,5. Основними причинами смертності населення України у 2012 р. складали хвороби серцево-судинної системи (66%) та онкологічні хвороби (14%). Висновки: поступове збільшення смертності у незалежній Україні в основі своїй пов’язане з поступовим старінням населення. Тобто у 1990-2012 рр. в Україні відбулося природне скорочення населення в результаті природних (а не штучних) хвороб і чинників. А де ж геноцид? Коефіцієнт смертності чітко вказує нам, коли в нашій країні відбувався геноцид: під час голодомору 1932-1933 рр. (смертність зросла майже у шість разів від звичайного рівня) та менш тяжкий голодомор 1947 року, коли цей показник збільшився лише втричі...
Нарешті розглянемо третю складову кількості населення – міграцію. Ось тут, як кажуть, „і закопана собака”... Як тільки у другій половині 1980-их рр. впала залізна завіса на кордоні, почалася (і досі триває) хвиля еміграції з України. Саме завдяки міграції і відбулося зменшення населення України протягом 1990-2013 років з 52 до 46 млн. осіб. У цей період були роки, коли з України емігрували близько 2 млн. осіб щорічно.
Загальний висновок: основним і домінуючим чинником зменшення населення України є міграція, а зменшення народжуваності і збільшення смертності мають природний, а не штучний характер, і разом складають лише близько сьомої частини причин зменшення загальної чисельності країни.
До чого я це все? Сподіваюсь, що Василь Непийвода цілком щиро вболіває за демографічні показники в Україні. Але це не повинно його (і таких, як він) звільняти від хоча б поверхового ознайомлення з демографічними поняттями. Можливо, тоді б і не було у його висновках без вини винуватої незалежності та „геноциду по-українськи”...
А хто винен, що люди тікають з України? Відповідь на це питання, як кажуть, лежить на поверхні. По-перше, (і головне) винна влада; це я гадаю всім зрозуміло. Але ж винні і ми, які обирали таку владу. Хіба ні? Хто винен (чужинці, інопланетяни, чи хтось ще), що ми з року в рік обираємо до влади олі-гархів, бандитів та комуністів? Ще жоден з бахмачан, наприклад, мені не відповів ствердно на питання: „Чи пустили б ви у квартиру (хату) переночувати особу, яка б представилися двічі судимою?..”
P.S. Усі демографічні поняття подані за виданням «Демографический энциклопедический словарь». – Видавництво: Советская энциклопедия. – 1985 р.
Усі демографічні показники взяті з сайту Інститут демографії та соціальних досліджень ім.М.В. Птухи НАН України та Вікіпедії.
З Різдвом Христовим і повагою
депутат Бахмацької міської ради
Михайло Виноградов
Від редакції: Як ми й очікували, дана тема є актуальною, про що й свідчить допис-відповідь М.Виноградова. Стосовно передмови. Нас, журналістів, часто критикують за «видьоргування» фраз з контексту. Можливо, є у декого така риса. Але як з речення «Ті цифри змусили допитливого нашого земляка проаналізувати стан справ із демографічною ситуацією в Україні протягом певного часу» зробити висновок про дилетанство і автора, і редакції? По-перше, чи займався В.Непийвода у свої статті саме аналізом? (Аналіз (від грец. — розклад) — розчленування предмету пізнання, абстрагування його окремих сторін.(http://uk.wikipedia.org) Безперечно. Про що свідчить навіть графік, до речі, правильно названий. По-друге, будь-яка стаття з демографічної ситуації розпочинається зі слів «Чисельність наявного населення в ... на ... стано- вила...» (Пошук Google) Тож в чому помилка В.Непийводи? В тому, що в своєму дописі розглянув саме його? Можливо, саме зараз він працює над іншими показниками і коефіцієнтами, щоб надіслати їх в наступний «Порадник»
До речі, у нашій газеті є рубрика «Демографічна ситуація» у якій ми подаємо дані з РАГСу про народжуваність та смертність у районі. Але не заморочуємося «проявами особливостей відтворення населення». Напевно, ми не праві, або ж усе-таки терміново потрібно починати описувати ці особливості бахмацького відтворення населення у цій рубриці. Ось і приклад «видьоргування» фраз з контексту народився.
Стосовно назви М.Виноградова, яку ми змінили (в оригіналі «Геноцид по-непийводськи»). На сторінках нашої газети ми можемо друкувати матеріали, з якими ми не згодні. Ми навіть не відповідаємо за точність кожного наведеного факту, бо на це не вистачає часу. Але взаємним образам, «переходам на особистість» на сторінках газети - зась! Ми поважаємо всіх наших авторів і читачів, у кожного з яких, звісно, є свої точка зору чи уподобання.
То ж з Хрещенням Господнім!