Читати вашу газету регулярно не маю змоги, бо я студент. Але всі примірники для мене зберігають, то надолужую, як приїжджаю на вихідні.  Звісна річ, звернув увагу на публікації з нагоди 100-річного ювілею  Кодакова.  Адже він не просто мій земляк.

Олександр Костянтинович - мій дід!

Сонячними  вкраплинами в моїх спогадах про дитинство  спливають миті спілкування з ним. На жаль, це траплялось не так часто, як хотілось би. Все від того, що дід, як не дивно, більше належав не родині, а громаді.  У нього постійно перебували відвідувачі – це й батуринці, і з усього нашого району, нерідко заїжджали гості з Чернігова. Пригадую, якось приїхала ціла делегація письменників з Києва. Часто ті відвідини продовжувались  подорожами на природу, якщо було місце, то потрапляв на ті екскурсії і я. Але найбільше задоволення  отримував від спілкування з дідом, коли випадали щасливі миті  залишитись з ним наодинці. Він був чудовим оповідачем, пам’ятав безліч захоплюючих історій. Особливо  цікавими були бувальщини із мисливського життя, розповіді  про природу.

 

Пригадалась одна з них. Було це в Сибіру. Восени тамтешні гірські річки переповнені, а скоро міцні морози  сковують їх у льодяний панцир.  Без дощів вода спадає, і лід зависає шатром  в кількох метрах над  новим рівнем річок. Проте лютий сибірський мороз добирається і  туди, врешті – решт сковуючи течію у новий льодовий покрив. Одного разу  дід, вирушивши на полювання, опинився у льодовому полоні. Трапилось так, що він разом з лижами провалився в отой простір між двома «льодовими  поверхами». Коли я  в дитинстві слухав цю оповідь, мені робилось страшно.  Адже вибратись звідти  без сторонньої допомоги майже неможливо.  Дід лижною палкою  ледь доставав  до льодяного «даху» над головою.  У тому просторі була напівтемрява, бо денне світло  губилося під товщею  снігу  і льоду.  Він пройшов  по руслу річки, може, кілометр, а, може, й два, доки, на його щастя,  не трапився  льодяний розлом.

Розбирав днями я дідові архіви. Знайшов записи, більшість із історій, які чув раніше.  Думаю, що вони  були б цікаві всім вашим читачам.  Як буде час, спробую систематизувати їх. І буду  почасти  пропонувати  для  публікації. Думаю, дід підтримав би мою ідею. Адже він завжди прагнув  робити для людей добро.