Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Лист до редакції
/ 0
- Деталі
- Категорія: Лист до редакції
- Опубліковано: П'ятниця, 03 квітня 2009, 10:59
Читати вашу газету регулярно не маю змоги, бо я студент. Але всі примірники для мене зберігають, то надолужую, як приїжджаю на вихідні. Звісна річ, звернув увагу на публікації з нагоди 100-річного ювілею Кодакова. Адже він не просто мій земляк.
Олександр Костянтинович - мій дід!
Сонячними вкраплинами в моїх спогадах про дитинство спливають миті спілкування з ним. На жаль, це траплялось не так часто, як хотілось би. Все від того, що дід, як не дивно, більше належав не родині, а громаді. У нього постійно перебували відвідувачі – це й батуринці, і з усього нашого району, нерідко заїжджали гості з Чернігова. Пригадую, якось приїхала ціла делегація письменників з Києва. Часто ті відвідини продовжувались подорожами на природу, якщо було місце, то потрапляв на ті екскурсії і я. Але найбільше задоволення отримував від спілкування з дідом, коли випадали щасливі миті залишитись з ним наодинці. Він був чудовим оповідачем, пам’ятав безліч захоплюючих історій. Особливо цікавими були бувальщини із мисливського життя, розповіді про природу.
Пригадалась одна з них. Було це в Сибіру. Восени тамтешні гірські річки переповнені, а скоро міцні морози сковують їх у льодяний панцир. Без дощів вода спадає, і лід зависає шатром в кількох метрах над новим рівнем річок. Проте лютий сибірський мороз добирається і туди, врешті – решт сковуючи течію у новий льодовий покрив. Одного разу дід, вирушивши на полювання, опинився у льодовому полоні. Трапилось так, що він разом з лижами провалився в отой простір між двома «льодовими поверхами». Коли я в дитинстві слухав цю оповідь, мені робилось страшно. Адже вибратись звідти без сторонньої допомоги майже неможливо. Дід лижною палкою ледь доставав до льодяного «даху» над головою. У тому просторі була напівтемрява, бо денне світло губилося під товщею снігу і льоду. Він пройшов по руслу річки, може, кілометр, а, може, й два, доки, на його щастя, не трапився льодяний розлом.
Розбирав днями я дідові архіви. Знайшов записи, більшість із історій, які чув раніше. Думаю, що вони були б цікаві всім вашим читачам. Як буде час, спробую систематизувати їх. І буду почасти пропонувати для публікації. Думаю, дід підтримав би мою ідею. Адже він завжди прагнув робити для людей добро.
С.Дорош, м.Батурин
Детальніше...