Головна

Вірні обраній справі

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 20 листопада 2020, 17:47

Бахмаччину звикли вважати аграрним краєм. І це недарма. Завдяки праці аграріїв, фермерів, переробників сільгосппродукції ми займаємо лідерські позиції з виробництва зернових та зернобобових культур, м’ясної та молочної продукції тощо.

Нещодавно аграрії Бахмаччини відзначили одне чи не з найголовніших професійних свят – День працівників сільського господарства. Це – свято усіх, хто розумом і руками, серцем і душею, у селі й у місті щодня долучається до важливих аграрних справ. Це – свято дбайливих господарів, незалежно від форм власності та господарювання. Кожного дня вони професійно, натхненно і самовіддано виконують свою роботу, яка вимагає неабияких знань, вмінь та бажання працювати.

Тож 13 листопада голова райдержадміністрації Світлана Мельник, заступник голови районної ради Віталій Дзюба, Бахмацький міський голова Павло Шимко привітали працівників сільського господарства зі святом та подякували за працелюбність, вірність обраній справі, любов до землі.
За традицією кращим з кращих працівників галузі вручено почесні відзнаки.

Відтак, за вагомий особистий внесок у розвиток агропромислового комплексу, високий професіоналізм, визначні трудові досягнення та з нагоди Дня працівників сільського господарства Дипломом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України нагороджено Миколу Цапа, головного будівельника ТОВ «Агрофірма ім. Шевченка».

За багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та з нагоди Дня працівників сільського господарства Почесною грамотою обласної ради нагороджено Володимира Лелюшка, начальника відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля райдержадміністрації.

Окунусь в обитель цветов

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Дати і люди

Опубліковано: П'ятниця, 20 листопада 2020, 17:13

Школьная подружка припоминала, как еще в детстве увидела в каком-то глянцевом журнале картину художника Иванова. Была уверена, что это работа Василия Максимовича - учителя рисования их школы. Девчушке было невдомек, что живописцев с этой фамилией множество, это Александр и Сергей, Всеволод и Андрей, и все - Ивановы. Даже в нашем родном Бахмаче их минимум двое – уже упомянутый и второй -Владимир Васильевич. Нет, это не отец и сын, они даже не родственники, просто однофамильцы. Повезло побывать на выставках художественных работ обоих живописцев.

Сначала познакомилась с творчеством Василия Максимовича. Было это в 2008 году в РДК по случаю 85-летия Бахмачского района, (грустно об этом рассказывать, казалось – Бахмаччина навсегда). Многие умельцы представили свои поделки – от изделий из дерева до вышивки, от лепнины до макраме. Возле картин В.М.Иванова задерживались многие, поняла, что кроме ценителей рисунка акварелью подходили бывшие ученики Василия Максимовича. Привлекло общение с самобытным художником. Задержалась. Автор картин произвел впечатление не только своими работами, он излучал какое-то тепло, в нем чувствовались интеллигентность, эрудиция и интеллект, что не мешало совершенно непринужденному общению с окружившими.

Позже узнала, что Василий Максимович – фронтовик, война прервала его учебу в Одесском университете, был ранен, попал в окружение, пробирался ночами к родным местам. В 1943-м снова фронт и так до конца ВОВ.

Затем педагогическая стезя – кроме рисования преподавал черчение, географию. Свой предмет подавал так, что хотелось растянуть уроки дольше обычных 45 минут. Многие его ученики вспоминают велосипедные маршруты, пролегавших к предгорьям Карпат и Кавказа. С ним всегда было интересно.

Года три назад побывала на его выставке в музее. Долго оставалась под впечатлением, что удалось пообщаться с нашим земляком – удивительным человеком. Теперь его творчество предложено нашему вниманию снова в том же музее, очень рекомендую побывать возле его картин, среди его цветов. Уверена, магия его художественной кисти возвратит вас в ласковую пору года, в ароматы лета.

Валентина Куницына
На снимке: тот памятный момент в РДК – март 2008 год

Жив серед нас митець

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 20 листопада 2020, 17:00

У КЗ «Бахмацький районний історичний музей імені М.Г.Яременка» відкрито виставку «Душі моєї кольори: живопис Василя Максимовича Іванова», на якій представлено майже 30 робіт художника. Твори митця несуть людям радість і втіху. У своїй творчості Василь Максимович звертався до різних мистецьких жанрів: пейзажу, натюрморту, портрету, виконував змістовні композиції. Малював усе, що вабило око, милувало душу - віддавався улюбленій справі. Найбільше робіт створив на схилі літ, можливо тому, вони сповнені філософським змістом.

У фондах музею роботи В.М.Іванова, написані олівцями, аквареллю... Левова частка художніх доробків - портрети, в яких автор намагався передати найтонкіші нюанси почуттів та переживань, прагнув розкрити характер, долю людини. Немало і сюжетних робіт, пов’язаних із реальними подіями, учасником яких художник був сам.

Особливо вражають квіти. Ніхто не залишиться байдужим до цієї неповторної земної краси. Митець створив і низку краєвидів улюбленого Бахмача, в одному з чарівних куточків якого Василь Максимович провів своє життя.

Наталія Шевченко, старший науковий співробітник

Гартуймося!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Актуальна тема

Опубліковано: П'ятниця, 20 листопада 2020, 16:39

Думка серед пересічних громадян стосовно COVID-19 перебуває на протилежних полюсах – одні цю недугу вважають неіснуючою, інші з приводу коронавіруса впадають у паніку. Перші ставляться до загрози зараження ледь не з бравадою, їх опоненти майже не виходять з домівок, незліченну кількість раз миють руки з милом, обробляють і долоні, і дверні ручки, і предмети, до яких торкалися, антисептиками. Маски, рукавички і захисні окуляри – належність у більшості з них. Останні, здається, зайве перестраховуються, але до них ставлюся з більшою повагою, ніж до відчайдухів, бо загроза все ж існує. Вони вболівають за своє здоров’я, але таким чином убезпечують і наше.

Тільки-но слухав трансляцію спортивної передачі. Неприємну новину для футбольних вболівальників повідомило суспільне радіо – із-за позитивних тестів на COVID-19 у кількох наших гравців скасовано матч команд України і Швейцарії. З футболом якось утрясеться, а як бути із наростаючими темпами зараження на коронавірус у нашій області. Статистика вельми не втішна.

„За даними Управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА станом на 17 листопада в області зафіксовано рекордна кількість нових випадків COVID-19 – 563. Захворювання виявлено у 145 чернігівців, 126 ніжинців, 68 жителів Ніжинського району, 63 – Козелецького, 39 – Бобровицького та у 32 – Семенівського. Двадцять інфікованих у Носівському районі, 17 у Новгород-Сіверському, тринадцять у Ріпкинському...”- Telegram-канал назвав ряд інших районів. Слава Богу, Бахмаччина серед них не згадана, щоправда, це не значить, що у нас ця зараза відсутня повністю. Може, завдячуючи отим „панікерам” і просто відповідальним і дисциплінованим нашим землякам, хто дотримується карантинних заходів, пошесть не поширилася, як у наших сусідів.

Симптоми коронавіруса відомі вже практично всім. Це висока температура, сильний кашель, втрата смаку і запаху. Однак хвороба не завжди починається за схожим сценарієм і протікає по різному. Загартовані переносять COVID-19 легше, а трапляється, і не помітно для себе.

Отже, здоровий спосіб життя – найнадійніший і найдешевший спосіб уберегтися від недуги. Гартуймося, це знадобиться усе життя.

Сергій Дорошенко

Вижити і зберегти людське обличчя (щодо Голодомору на батуринщині)

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 20 листопада 2020, 16:08

У четверту суботу листопада українці поминають душі співвітчизників вбитих голодом у 1932 – 1933 роках. Питання про те, скільки їх було, донині залишається відкритим. Дослідники називають щонайменше 7 млн. жертв. Та все ж Україна не зламалась і зараз з гордо піднятою головою говорить про пережите.

На прикладі сіл, що нині входять до складу Батуринської об’єднаної територіальної громади, хочемо наголосити на сильних сторонах українців, які дали можливість вистояти та зберегти правдиву пам’ять про ті часи. Хоч Бахмацький район Чернігівської області, до складу якого тоді входила Батуринщина, характеризувався як «менш вражений харчовими труднощами», але люди і тут страждали та помирали від голоду.

Селянам батуринського регіону більше пощастило з багатими природними умовами в порівнянні з іншими селами Бахмацького району. Це підтверджують і спогади очевидців, які пережили Голодомор. Рятували ліси, луки (де збирали щавель), озера з рибою, р. Сейм, де селян набирали молюсків («ходили з чугунками до річки і варили ракушки»), на території військових таборів біля Батурина були великі колонії граків («бувало ловили їх по цілому мішку»). Їли лободу, цвіт акації, липове листя та бруньки, кропиву, пагони трави, квіти конюшини, різні корінці. Корова, якщо її не відібрали активісти, була порятунком для селянських родин.

Доля селян залежала і від морального рівня місцевого керівництва. Становище голів колгоспів, сільрад було вкрай складним. Перед ними постав важкий вибір: виконувати директиви партійно-радянських органів влади з реалізації нереальних планів хлібозаготівель та вжиття репресивних заходів щодо селян, тим самим приректи односельців на голодування і навіть смерть; чи не виконувати – і бути звинуваченим у саботажі та підданим жорстоким репресіям. Були приклади, коли місцеве керівництво ставало на бік селян. У спецзведенні Бахмацького райвідділу ДПУ РК КП(б)У від 4 січня 1932 р. йдеться: «Бувший голова сільради Білий ставиться опуртуністично до хлібозаготівлі, висловлював думку, що план нереальний». Акти, що складали буксирні бригади про переховування хліба, замовчував, «ховав у кишені». А голова колгоспу ім. Ворошилова Рубан (ініціали не вказано) всупереч директивам партії, дозволив колгоспникам у серпні 1933 р. для власних потреб збирати колоски, які залишились на тій ділянці, де вони жнуть. Постановою бюро Бахмацького Райкому КП(б)У пропонувалось Рубана зняти з посади і віддати до суду за розкрадання колгоспної власності, протягом двох діб провести розгляд цієї справи у показовому порядку у с. Красне.

Державне утримання духовенства Покровської церкви У Батурині (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 20 листопада 2020, 15:36

У деяких парафіях Російської імперії парафіяльне духовенство забезпечувалося постійною платнею у невеликих розмірах ще з ХVІІІ ст. Розмір платні, яку держава надавала духовенству, залежала від класу парафії та губернії. Станом на початок ХХ ст. більшість сільських церков Чернігівської губернії були двоштатними (священник і псаломщик).

Сільські священники отримували платню в середньому від 120 до 160 руб., а псаломщики – від 30 до 40 руб. на рік. Причти церков мали в середньому по 30 десятин землі та причтовий капітал від 300 до 1 000 руб., з якого священник та псаломщик отримували певний відсоток прибутків. Покровська церква за розкладом парафій відносилася до 5 класу, тобто згідно штату мала священника й одного псаломщика. З державної казни на платню причту виділялося 142 крб., тобто священник отримував 106 крб., решту – псаломщик. Таку ж суму отримувала на причт і Воскресенська церква у Батурині. Такі суми виплат були сталими для церков Чернігівської єпархії і не тільки.

Наступним кроком для покращення життя та матеріального забезпечення духовенства було надання пенсій (після завершення служіння в церкві) священно- та церковнослужителям і їх родинам.

Пенсійні виплати формувалися за рахунок 2% відрахувань із платні духовенства та частини державних коштів. Таким чином, можна зазначити, що представники духовенства мали повне право на отримання пенсії як вкладники (згідно солідарної системи). Розмір виплат священників становив 130 руб. на рік, для священницьких вдів – від 65 до 90 руб.

Священнослужителі та псаломщики, які прослужили від 20 до 30 років, отримували пенсію в розмірі третини окладу; ті, що прослужили від 30 до 35 років – дві третини окладу; хто мав стаж 35 років і більше – отримували пенсію в розмірі повного окладу.

У клірових відомостях Покровської церкви за 1902 р. значиться заштатний псаломщик Іван Джунковський, який прослужив на цій посаді 50 років. Йому передбачалася казенна пенсія у розмірі 30 руб. та «пособія 15 рублей в год», які він отримував із Чернігівського єпархіального опікунства.

Таким чином, державне утримання духовенства Покровської церкви було як для Чернігівської єпархії цілком задовільним. Особлива увага приділялася тим представникам духовного стану, які не мали матеріальних благ.

Пільтяй Н. М.,
науковий співробітник НІКЗ «Гетьманська столиця»

Победители кроса-гандикапа

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Спортивна сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 20 листопада 2020, 15:04

В спортивных терминах есть определение «гандикап». Это состязание с предоставляемым преимуществом более слабому участнику для уравнивания шансов на успех. Вот в таких соревнованиях принимали участие мои одноклубники из ДМК «Гармония» Борис Михайлов и Сергей Пулинец в прошлые выходные в Сумах. Всеукраинский легкоатлетический кросс проходил возле озера Чеха. Хотя уже пришла глубокая осень, водоём не потерял своей привлекательности, это обстоятельство придавало положительных эмоций участникам. Более всего воодушевились мои коллеги - Борис был третьим в абсолютном зачете, а Сергей – вторым в своей возрастной группе. Приятный взнос в клубную копилку достижений.

Борис Валериевич встретился со своими давними соперниками и товарищами по легкоатлетическим соревнованиям - харьковчанином Владиславом Грызловым и сумчанином Никитой Бузуном. Они – неоднократные участники весенних городских забегов в Бахмаче, думаю, многие из горожан уже помнят их лица.

Эта тройка и была победителями кросса- гандикапа.

Сергей Кровлайдис,
мастер спорта.

P.S. Как обычно, для участия в соревнованиях понадобилась спонсорская помощь. В этот раз выручило ПСП „Пісківське”, директор которого Валерий Колоша, он же и вновь избранный депутат областного совета. Спасибо!

День працівників культури

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: Субота, 14 листопада 2020, 14:12

Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва в Україні відзначається щорічно 9 листопада разом із Днем української писемності та мови.

Це свято талановитих людей, які були і є носіями національної ідеї, оберегами історичної пам’яті, адже споконвіку пісня і танець, музика і слово, підживлювали і зміцнювали душу українського народу.

Тож 9 листопада в районному Будинку культури відбулися міні-урочистості з дотриманням карантинних обмежень.

Найтепліші привітання і найщиріші слова вдячності линули від голови райдержадміністрації Світлани Мельник, заступника голови районної ради Віталія Дзюби, Бахмацького міського голови Павла Шимка, начальника відділу культури, сім’ї, молоді та спорту райдержадміністрації Олени Литвиненко, директора КЗ «Бахмацький районний Будинок культури» Євгенія Фостія та голови профспілкового комітету клубних працівників Бахмацького району Валентини Остапенко.

Майстерність та професіоналізм працівників культури зберігає і постійно збагачує українську культуру, а творчість майстрів засвідчує вірність рідному краю, краса якого втілюється в збереженні народних традицій, любові до животворних джерел народного мистецтва.

За багаторічну сумлінну працю та з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва Почесною грамотою райдержадміністрації та районної ради нагороджено Віру Мельник, художнього керівника Пісківського сільського Будинку культури.

Подяку райдержадміністрації та районної ради оголошено:

- Ніні Голік, директору Тиницького сільського Будинку культури,

- Крістіні Фостій, керівнику театрального гуртка КЗ «Бахмацький районний Будинок культури»,

Трудівники сталевих магістралей

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: Субота, 14 листопада 2020, 13:40

На минулому тижні своє професійне свято – День залізничника - відзначили трудівники сталевих магістралей. Словами шани й подяки залізничників Бахмаччини поздоровили голова райдержадміністрації Світлана Мельник, заступник голови районної ради Віталй Дзюба та міський голова Павло Шимко.

Посадовці у своїх вітаннях відзначили професійну майстерність, самовідданість, сумлінну працю залізничників та з нагоди свята побажали їм щастя, міцного здоров’я, добробуту, родинного затишку й професійних здобутків. Кращим з кращих вручено відзнаки.

За багаторічну сумлінну працю та з нагоди Дня залізничника Подяки райдержадміністрації та районної ради оголошено:

- Анатолію Білику і Володимиру Зайцю - монтеру колії і водію автотранспортних засобів структурного підрозділу колійної машинної станції філії «Центр з будівництва та ремонту колії» АТ «Українська залізниця»,

- Володимиру Заковіньку - столяру VІ розряду виробничого підрозділу Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень регіональної філії «Південно-Західна залізниця»,

- Вадиму Ковалю і Сергію Краснову - слюсарю з ремонту рухомого складу цеху опалення та електрогазозварнику цеху з ремонту візків виробничого підрозділу пасажирського вагонного депо станції Бахмач філії «Пасажирська компанія»,

- Галині Крамаренко - оператору станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів станції Бахмач виробничого підрозділу Конотопської дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ,