Напевне, багато бахмачан чули в новинах про цікаву спортивну акцію в Києві – Всеукраїнський Олімпійський день бігу. Це було видовищно і вражаюче! Диктор назвав кількість учасників забігу – 3000 бажаючих киян і приїжджих бігли  Хрещатиком 21 червня. Разом із знаменитими українськими спортсменами-олімпійцями.

Як нам стало відомо, третьою серед жінок стала наша бахмачанка, нині студентка Київського державного університету фізкультури і спорту, Дар’я Михайлова. Приємно, що не говоріть, отримати нагороду з рук олімпійців – Е.Тадеєва та І.Мерлені. Вітаємо Дашу і тата-тренера!

Створили його, без нічиїх указівок і програм, спортсмени-ентузіасти. А саме - голова дитячо-молодіжного клубу „Гармонія”, тренер Борис Михайлов, зі своїми однодумцями з області та своїми вихованцями.

А якщо в наших, українських, традиціях, то такий рух зветься ще пластунським. Та вони тоді назвами не переймались, для них було важливим зайняти справою дітей. Адже це були нестабільні 90-ті. Коли, розповідають, спорт ( та й не лише спорт) був на межі виживання. Спорт же для них був справою життя, тим більше – дитячий. Вони, дитячі тренери в населених пунктах, що розташовані вздовж залізничної гілки десь від Щорса до Кролевця, обрали цей чудовий куточок Чернігівщини місцем проведення першого міжобласного спортивно-туристичного зльоту легкоатлетів. Чому так склалася географія їхньої спортивної дружби? А виходячи все з тих самих суворих життєвих реалій: залізницею менш проблематично, дешевше і легше на батьківський гаманець.

І не помилилися тоді: ось вже 15 років походи на озеро Трубин, що на Борзнянщині– це для всіх свято душі, а не лише змагання. Чудові краєвиди і первісна тиша літніх вечорів налаштовують на задушевну розмову біля багаття, а своєрідний ландшафт спонукає до складних конкурсних завдань. Навіщо складних? А щоб справжній спортивний характер загартовувався – у реальних випробуваннях, якнайбільше наближених до екстремальних.

Спекотного червневого дня (20.06) на стадіоні “Колос” м. Бахмача зустрілися команди “ФК Бахмач” та минулорічний чемпіон “Дружба Нова” Варва.

Незважаючи на спеку, на міському стадіоні зібралося чимало, близько 200, вболівальників. І прийшли вони недаремно.Побачили справжній футбольний двобій.

Гра розпочалася о 16-ій годині. Бахмачани з самого початку запропонували відкритий атакуючий футбол. На 17 хвилині Михайло Мерінов відкрив рахунок. Через декілька хвилин потужним ударом метрів з двадцяти Володимир Олійник примусив варвинців знову діставати м’яч з сітки власних воріт. 2:0 на користь Бахмача. Але все не так просто. Суперники відповідали гострими контратаками. І за 5 хвилин до перерви рахунок змінився - 2:1.

Після перерви бахмачани не дали змоги суперникам навіть “дихнути”. Атаки за атаками, як хвилі, накочувалися наші футболісти на ворота суперника.

Позаду екзамени. І дев’ять років навчання в Курінській школі 1-2 ступеня. А попереду – все життя.

Вони стояли такі гарні, 23 випускники, на сцені Будинку культури №2 нашого села: у них сьогодні свято, їх повинні бачити всі – батьки, рідні, друзі, вчителі.

Випускників привітав директор школи Силка В.Г., учителька початкових класів Степаненко В.І., класний керівник Лук’яниця Н.М., батьки, голова сільської ради Вдовенко Л.В. Кожному „імениннику” було вручено подарунок від БЮТ та народного депутата О.Ляшка.

А вони, такі гарні, як квіти: кольорові сукні на дівчатах, світлі костюми на хлопцях, сяючі та схвильовані - в свою чергу дякували вчителям, техперсоналу школи, кухарям, всім, хто піклувався про них ці роки.

 

Господарі, які мешкали поряд з пристанційним базаром (Карлін, Тараховський, Шило, Мовчан, Цуканов, Федір Гришко, Ольховик та інші), були й дійсними хазяями цього ринку, вони рівними рядами поставляли свої ятки, столики, напинало [sic!], крамниці. Торгівля тут йшла всім, хто що мав й хто на що був спроможний. Найкраще у ті важкі часи відбувався розпродаж продуктів харчування: тут завжди можна було придбати тарілку гарячого борщу, юшки, крутяку [sic!] або харені [sic!], пиріжки, вареники, молоко тощо. Торгівля мала міновий характер, обмін здебільшого відбувався на одяг. Особливо було у ціні солдатське обмундирування: онучі – суконні й з недобілу, спідня білизна – холодна й тепла, шинелі – солдатські й офіцерські. На обмін йшли й солдатське взуття, й патронташ, й паски, й башлик. Торгівці приймали майже все, навіть уніформу військ Антанти. Вже за гроші, наприклад, на миколаївські «катеринки» на базарі можна було придбати генеральську шинелю, офіцерські чоботи на високих підборах – краги; японські, добротного сукна, штани – жовтого кольору, з поперечною кишенею. Добре цінувалися також петлюрівський сіро-зелений френч, німецький темно-зелений мундир, американські, з дебелого хрому черевики (їх називали броньовиками). Але продавці не гребували й звичайним цивільним одягом. Коли прослідкувати збоку, то можна було б побачити, що покупець за харчі спочатку обмінює убогі лишки, потім продає одежину, з себе ж зняту, а наприкінці вже проситься до дядька працювати за харчі.

Я кожного дня згадую свою бабусю Мазурочку. Мазурик – це її прізвище по чоловіку. А дівоче – Чорниш. Параска Дем’янівна Мазурик –  так звали маму моєї мами.

Проста жіночка, яка народилася в селі, що розкинулось неподалік від річки Південний Буг. Мені подобалось при житті на цьому світі називати її саме Мазурочкою, бо вона гарно танцювала танок мазурку. Серед бабусиних предків були поляки. Мабуть тому обличчя її мало шляхетні риси, а руки -  селянської трудівниці.

Я любила слухати її розповіді про життя-буття до початку війни і після.

От бабуся розказувала, що перед Великою Вітчизняною був спалах розмноження гусіні. Гусінь покривала подвір’я у людей, повзла по шляхах. Природа по-своєму реагує і відчуває усякого роду катаклізми. І ще, казала Мазурочка,  дуже багато з’явилося мишей у той час.

Паморочмо пахнуть луки, аж подих забиває від конюшинової, чебрецевої, таволгової духм’яні. Маківка літа. Благодатні дощі влили животворні сили в кожне стебельце, і воно тягне до сонця щедрого свій квіт. Пирски бджіл. Золоте басовите соло джмелів. Час сіножатей, час травозборів цілющих.

Пам’ятається, як з татом йшли ми на залізничну брівку. “Кінь за ділом, лоша за безділлям!” Бо вся моя робота - розіслати покоса, за батьковою шпаркою косою, і визбирати червоно-кров’яні пирски суниць. “Той хто вволю з’їсть лісової малини та суниць – тому не потрібен курорт!” – наголошували тато. Бо ж в них є все, що потрібно для омолодження людського тіла. Додому ж ми верталися з чебрецями. Ішли повз молодий боснячок. Наламували на бокових гілочках молоді відросточки. Мама готували з них цілющий сироп. Гасить будь-які бронхіти, кашлюки, навіть задавнені.