Головна

Закохані у мистецтво

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Подорож Бахмацьким районом

Опубліковано: П'ятниця, 10 грудня 2021, 11:40

Мабуть, жодний концерт аматорів Дмитрівського Будинку культури не відбувається без участі героїнь нашого фото. Розповісти про них попросив старшу серед учасниць Ірину Єломенко.

- Десятикласниця Айлін Алієва – вподобає ритмічну музику, здатна слухати її при кожній слушній годині. Може, це стало переконливим аргументом включитися у гурт «Барабанщиць», куди її запросила керівниця-хореограф Любов Іваненко. Серед десяти струнких марширувальниць демонструвала своє вміння і старшокласниця.

Дарія Лисенко навчається у дев’ятому, теж вихованка Любові Григорівної, виступає у танцювальному ансамблі «Феєрія». У школі її знають ще і затятою волейболісткою. Та не лише аматорським мистецтвом і спортом цікавиться дівчина, є у неї мрія стати юристкою, правознавицею. Така от наша юна землячка.

Ще одна учасниця Карина Кушніренко, хоча школу закінчила вже кілька років тому, все ж при нагоді відвідує рідну Альма-матер, із приємністю виходить на сцену БК. Танцювальні виступи приваблюють її найбільше. Школа пам’ятає беручку до наук ученицю ще і завзятою фізкультурницею. Найбільше захоплювалася спортивними дисциплінами, пов’язаними із м’ячем – волейболом, баскетболом і, навіть, футболом. Нині Карина – студентка Академії державної пенітенціарної служби, стверджує, що у навчанні їй допомагають заняття спортом і захоплення мистецтвом.

От про себе Ірина Єломенко розповіла зовсім мало. Дізнався, що працює вона касиром-операторкою товариства у сфері обслуговування. Вона – мама, виховує трьох синочків – Андрійка, Вовчика і Стасика. Старший – 8-класник, саме він був відзначений, як кращий гравець футбольного турніру на святі – День села. Середній захоплюється сценою, займається у ансамблі ложкарів. Наймолодший, а тому найголовніший, Станіслав Олександрович, до школи тільки-но пішов, але теж причетний до БК, першачкові до вподоби хореографія, він у «Феєрії».

Самодіяльну сцену шанує із юних років, то при нагоді Будинок культури відвідує із задоволенням.

Не густо, захотів розпитати у дмитрівців більше. Дізнався, що хоча Ірина Вікторівна ставить синів на ноги сама, все ж належить до оптимістів. Відзначили і її активну життєву позицію.

- Вона у нас молодець,- таку оцінку давали всі співрозмовники.

Борис Бобришев

На знімку: Карина Кушніренко, Дарія Лисенко, Ірина Єломенко, Айлін Алієва (справа наліво).

День хустки

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Зі школи й про школу

Опубліковано: П'ятниця, 10 грудня 2021, 11:13

Щороку 7 грудня відзначається Всесвітній день української хустки. Це неофіційне свято, яке з’явилося 2019 року, покликане об’єднати жінок різних професій, віку та національностей для збереження українських традицій.

Цього дня по всій країні відбуваються флешмоби та майстер-класи, учасники яких діляться яскравими фото в соцмережах.

У минулому українки носили хустку протягом усього року. Вона була обов’язковою для заміжньої жінки, а також вважалася показником соціального статусу: молоді жінки носили світлі та яскраві хустки, жінки у віці – темні, вдови – чорні. Жінки із заможних сімей носили хустки з дорогих тканин, бідні – із дешевших.

День української хустки відзначають у День Катерини – одне з головних жіночих свят, оскільки ця свята вважається заступницею жіночої долі.»

Згадала, що в моєї бабусі двоюрідна сестра Катя, поздоровила родичку і незаплановано запитала про її ставлення до хустки. За її думкою, хустка - це не стільки прикраса, як функціональний одяг. І почула розповідь, як у повоєнні роки мами, забираючи своїх дітлахів зі школи, закутували школяриків у теплі хустки. Головним критерієм для того були ні візерунки, ні колір, а саме здатність тримати тепло. Хустками обгортали голови, а потім їх кінці перехрещувались на грудях і з-під рук зав’язувались кінцями на спині. Із вбрання визирали лише очі. І не страшні були малюкам ні морози, ні заметілі. А ще вона звернула увагу на картинку, на якій дівчисько тримає на плечі паличку із закріпленою на кінці хустинкою. Видно, що хустка зв’язана хрест на хрест торочками і наповнена, очевидно, харчами на дорогу...

У Бахмацькому ЗЗСО І-ІІІ ст. № 5, а простіше - у рідній 5 школі відбулися урочистості з приводу цього свята. Ми фотографувалися, залишаючи світлини на згадку про початкові класи, про гурти дівчат. Найцікавіше було серед вчителів- мовників. Вони, немов би змагаючись, читали про українські хустки вірші, промовляли куплети пісень і частівок, а деякі з них навіть заспівали.

Все минає з часом і з роками
Змінюється мода і пісні,
А в матусі хустка з тороками
Схована у скрині десь на дні.
Від цих рядків аж зволожніли очі, хочеться запам’ятати їх назавжди.

Анна Ничипорук
На світлині: вчителі-мовники ЗЗСО І-ІІІ ст. №5 з керівником закладу

Душа болить…

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Актуальна тема

Опубліковано: П'ятниця, 10 грудня 2021, 10:35

У кожної людини бувають моменти, коли, як то кажуть, «накипіло».

А у нас, колишніх бурякорадгоспівців, кипить уже не один рік. Цього разу градусу додала книга Володимира Соловецького «Рідне село», адже значна частина матеріалу зібрана саме про найкращий період процвітання Бахмацького Ордена Леніна бурякорадгоспу.

Повірте, книга пройшла не через одні руки. Спогадів відновилося ще не на один том, адже переглядали її люди різного віку, і в кожного було що згадати за той чи інший період років. При обговоренні спіймали себе на думці, що згадується лише приємне – високі надої, найкращі врожаї і не тільки цукрових, троянди обабіч алей, гомінкий, як вулик, дитячий садок, найкраща серед колгоспів району автоколона, затишний клуб, в якому юрбилась молодь, а на сеанс індійського кіно втовпитись було ой як важко…

То ж хто натиснув кнопку паузи, від чого все зупинилось, і просто згасає?..

Ми неодноразово намагалися якось виправити ситуацію, налагодити контакт з керівництвом. Але якщо раніше, ще хоча б якось на наші вимоги збирали збори, і хоча б щось по крихті обіцяли, то зараз ми не лише не відчуваємо взаємної підтримки, а більш того, відчуваємо себе покинутою дитиною, яку зрадили, і вона з нетерпінням чекає на усиновлення дружньою родиною. Спілкуючись зі знайомими, коли запитуєш в якому господарстві знаходяться паї, говорять не його назву, а називають прізвище керівника. А що ми? Ми взагалі не маємо і натяку на те, хто ця загадкова людина. Можливо, як зараз модно, вона віртуальна? Якщо хтось пам’ятає, через газету «Порадник» ми зверталися до керівництва, але на бажане перезавантаження чекаємо й досі.

Не змінилося нічого: орендну плату отримуємо найнижчу, та ще й до сьогодні не виплачену, заохочень нуль (Курчата та каченята? Але ж більшість пайовиків не брали їх! ), а тепер ще й новина - за останні два роки до закінчення договору (якщо не перезаключити його саме з СТОВ «Надією») заплатять не повну суму, а мізерні копійки!!!

Оце в цьому і вся повага до тих, хто не дивлячись на вихідні, погодні умови, власне здоров’я заробляв мозолі на прополюванні буряків, скиртуванні, кагатуванні… До тих, хто вже понад двадцять років, будучи пайовиками, беріг все ще рідні земельні наділи саме для цього господарства!

Тож не чують, чи не хочуть нас чути? Чують!!! Але їм не болить, бо все тут для них чуже, окрім заробітної плати і доходів з наших паїв.

Наболіло, ой як наболіло…

Пайовики СТОВ «НАДІЯ»

Радгоспе наш рідний, за що тобі кара?

Чому посміялись мужі?
Порослий бур’яном, штахетники долі -
Це все, дорогенький, «заслуги» твої.

Стоїть дитсадок у задумі.
Не весело зараз йому -
Посиплеться цегла, відвалиться плитка
Чому ж це так сталось? Сказати кому?

Трудились на фермі, у полі
Співали в радгоспному хорі,
Ходили до клубу в кіно…
Нема уже клубу, його розібрали давно!

Коли йшла на параді радгоспна колона,
А музика грала, «чуб дибки ставав»
Тепер все затихло, заглохло…
Лиш півень-когутик в дворі прокричав.

Закритий гараж, і закрита майстерня –
Усе на великім замку.
Пішли звідти хлопці, схиливши голівки,
Собаки лиш сплять у кутку.

Панам про нас думать завжди нема часу.
На думці в них Турки й Дубай,
А ти, хліборобе, віддав сорок років –
Хоч завтра лягай і вмирай.

А фермер в сусіда он як процвітає
У нього є людям й собі.
Не вигнав він люду, усі там працюють
І множать багатство на рідній землі.

Ой хлопці, ви, хлопці, чому так вчинили?
За що посміялись із нас?
Живуть тут же люди й онуки зростають
І що вони думають зараз про вас?

І хто дав диплома? Хотілося б знати
За добру науку таку,
Бо вивезли все, що було під руками
Залишили нам тільки згадку гірку.

Моя незалежна державо,
До чого ж ти нас довела?
Зробила ти нас жебраками,
Панів, як сміття розвела!!!

...А мы их отравой!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Вісті звідусіль

Опубліковано: П'ятниця, 10 грудня 2021, 10:11

У попередньому випуску «Порадника» у матеріалі «Шукати золоту середину» піднімалася проблема збереження бджіл.

Своїми думками ділився директор ТОВ ”СП ”АГРОДІМ” Олександр Рубан. Редакція звернулася до бджолярів – передплатників районної газети – з пропозицією поділитися враженнями від публікації.

На наше прохання відгукнулися знані у місті і у громаді пасічники. Подаємо їх роздуми і пропозиції.

Валерій Радченко, м. Бахмач.

- Какое совпадение. Именно сегодня отмечается Всемирный День борьбы с пестицидами, сначала подумал, что ваше обращение по этому поводу.

«Шукати золоту середину» читал, даже дважды. В местной прессе это первое публичное высказывание агрария такого уровня по проблеме охраны пчел. Может эту тему поддержат его коллеги. Уверен, ядохимикаты в той или иной мере повлияли на все пасеки. Нерадивые фермеры приобретают несертифицированные препараты, так дешевле. Обрабатывают посевы ночью, а значит в период вылета пчел. Результат плачевный. Обычно стараюсь выезжать с ульями подальше от «химии». Но все равно пчела, учуяв взяток, преодолеет дополнительно и километр, и два, не ведая, что подвергается опасности. Больно видеть беспомощных своих помощниц, когда они скрючившись, бессильно жужжат крылышками, затихая вскорости навек.

Знаете, для меня пчела – не только мед, прополис, перга… Долго переживал горечь утраты - несколько лет назад овдовел. Никто так не отвлекал от печальных мыслей, от одиночества, как мои помощницы. Так жаль, что пчелы не разговаривают.

Недавно вычитал, что в Прибалтике фермеров обязывают возле массивов сельхозкультур засевать гектар-два медоносами. Это гарантия повышения урожая, позаботится об этом естественный опылитель – пчела. Напечатайте заглавными литерами: ПЧЕЛА.

Геннадій Киргизов, м. Бахмач.

- Вредителей и врагов у пчелы в избытке – от самых маленьких до лесных громил. Например, клещ пчелиный, разновидности восковой моли, земляная оса, она же - пчелиный волк, это – насекомые. Порождают проблемы грызуны и даже птицы. Среди последних: сорокопут, щурка золотистая. В наших краях, слава Богу, нет медведей, а вот этот любитель меда способен устроить на пасеке настоящий погром. Таежный «бандит» разъяренный укусами пчел способен разорить пасеку в полтора десятка ульев.

Поверьте, у пчелы вредителей и врагов в избытке, горько осознавать, что нет у недруга опасней, чем сам человек. И это при том, что мы в огромном долгу у этой вездесущей труженицы.

Тогда, в Пальчиках, выступление директора ТОВ «СП «АГРОДИМ» Александра Рубана произвело впечатление, но засомневался – не ради ли красного словца говорилось. Но вот материал в «Пораднике» сомнения развеял.

Проблема, действительно, существует. И она не только в гибели ульев. Ведь отравленная пчела погибает не всегда и не сразу. Может, уже со смертоносным взятком, достичь улья и оставить в сотах отравленный нектар. Со временем мед найдет своего потребителя, пестициды даже в микроскопических количествах способны вызвать массу проблем со здоровьем. Особенно уязвим детский организм, когда узнаю об онкологии подростков, чаще на ум приходит мысль: «Не мед ли со смертоносной химией – тому причина?»

Отравителей не так и сложно выявить, но правды не сыскать, не припомню случая, чтобы суд наказал виновных.

Осознание проблемы, как ее озвучил Александр Валериевич, шаг в правильном направлении. Думаю, следует активизировать работу органов народовластия, старостата в селах, чтобы наладить систему оповещения владельцев пасек о работах с ядохимикатами на фермерских полях. Необходима разъяснительная работа и среди аграриев. Еще до статьи видел в телепередаче, как уподобившись мартышкам, китайцы сновали по ветвям яблонь, опыляя соцветия. Даже среднего урожая им не собрать, потому что, нежнее, надежнее и деликатнее пчелы эту работу не выполнит никто. Метко назвал ее «божьей комахой» наш славный земляк Петр Прокопович. Вот кто по-настоящему ценил и оберегал крылатую труженицу. Это он, беспокоясь о благополучии пчелиного царства, настоял на изменении маршрута железнодорожного сообщения, сдвинув его на полсотню километров прочь от своих любимец. А мы их отравой!

Володимир Білоножко, с. Красне.

- Найбільше розхлябаності фермерів і аграрних підприємств сприяє їх безкарність в отруєнні бджіл. Все починається з небажання аграріїв інформувати сільради і місцеві ЗМІ про запланований хімічній обробіток сільгоспугідь, так були б попереджені і власники вуликів. А згідно із Законом, робити це вони повинні за три доби із зазначенням речовин і ступеня їх токсичності.

Ми, бджолярі, нарікаємо на часте недотримання допустимих часових норм, нехтування погодними умовами. Правилами дозволяється проводити обробку лише у нічний або вранішній час і при швидкості вітру не більше 1--2 м за секунду. Однак аграрії здійснюють польові роботи за зручних їм умов. А мертві бджоли, таки, не гудуть.

До речі, і самі виконавці робіт по застосуванню отрутохімікатів при порушенні згаданих приписів піддають себе ризику бути ураженими. Про це варто знати механізаторам і відмовлятися від виконання злочинних розпоряджень.

У власників вуликів опускають руки, коли напрацювання багатьох років нищаться єдиним обробітком сусіднього поля хімікатами з порушенням технологічних норм застосування.
Знаю дієвий засіб від отруєння наших бджілок, все просто, не варто давати у оренду наші земельні паї розхлябаним, безсовісним орендаторам. Геть їх від наших полів, від них більше шкоди ніж користі. Після їх господарювання у нас більше болячок, ніж дивідендів.

То гуртуймося і сповіщаймо у будь-який спосіб про нерадивих фермерів – отруювачів сьогодення.

Новини клубу

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Спортивна сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 10 грудня 2021, 09:33

Спортивні змагання - це не стільки протистояння, суперництво і боротьба за секунди, як дружня допомога, співчуття, підтримка.

Так, вже стала традицією участь ДМК «Гармонія» у фізкультурних заходах спортивного клубу «Науковець» міста Києва. Цими вихідними президент клубу Андрій Блануца люб’язно запросив взяти участь у традиційних всеукраїнських змаганнях «Дніпровська десятка». В програмі і бігові види, і скандинавська ходьба. Слід відзначити наших юних спортсменів, котрі без вагань вийшли на трасу 2.7 км на рівні з дорослими. Дмитро Єременко розрахував сили правильно і у вирішальному фінішному прискоренні випередив старшого суперника, посівши перше місце, отримав медаль, грамоту, кубок і коштовний приз.

Дівчата ж, Андріана Єременко, Грета Машаріпова та Аня Зубок зайняли відповідно ІІ, ІІІ і ІV місця на цій же трасі. Піски і Курінь, завдяки зусиллям тренера Бориса Михайлова, можуть гордитися юними спортсменами. Та й сам він відзначився на 10 кілометрах - посів перше місце в своїй категорії.

Змагання серед «скандинавів» успішно вели Ія Крупська та Сергій Пулінець і посіли відповідно ІІ і І місця в своїх вікових категоріях. Велика подяка від учасників змагань спонсору, Валерію Петровичу Колоші, за розуміння і підтримку здорового способу життя.

А вже через тиждень в селі Піски клуб «Гармонія» привітає одноклубників-олімпійців Дашу Михайлову і Женю Прокофьєву, буде проведно спільний пробіг. Сільська молодь зможе поспілкуватись, пробігтись з професійними атлетами, зробити фото на згадку. А дівчата, в свою чергу, поділяться секретами тренувань для досягнення високих результатів.

Сергій Бородач

Перша ДТП у Дмитрівській волості Конотопського повіту

Рейтинг користувача:  / 3

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 10 грудня 2021, 09:02

Осіннього дня, 29 вересня 1898 року, о якій годині невідомо, сталася жахлива подія. Козачка села Рябух Ксенія Андріївна Приходько, 25 років, була «раздавлена машиной на линіи около дороги». Поховали її тільки через три дні 2 жовтня. «Совершал погребеніе» священник Василь Андрієвський з псаломщиком Стефаном Пучковським на загальному кладовищі. Так записано в метричній книзі Петро - Павлівської церкви села Рябухи Дмитрівської волості Конотопського повіту.

Як відомо: «Первым автовладельцем в России был издатель «Одесского листка» Василий Навроцкий, который в 1891 году привез в родной город французскую машину марки «Панар-Левассор». Перший автомобіль у Петербурзі з’явився у 1895році, у Рябухах в 1898, а в Москві у 1899 році! - Через рік після появи у Рябухах. Супер. Ми попереду!

У Києві 30 червня 1897 року, газета «Киевлянин» надрукувала коротку замітку під заголовком «Саморушний екіпаж». Ось повний текст (мовою оригіналу): «Третьего дня большую сенсацию произвело на Подоле появление изящного экипажа, бойко катившего по улицам без лошадей. Экипаж приводился в движение скрытым в нем керосиновым двигателем. В этом оригинальном экипаже катались три пассажира. Это первый в Киеве самодвижущийся экипаж».

Де взялося те авто в наших нетрях через рік після появи у Києві і кому належало, якої марки, поки невідомо. На той час це була велика рідкість. Це, мабуть, була така ж сенсація, якби за футбольну команду Дмитрівки у чемпіонаті громади проти ФК Гайворон приїхав би грати Рональдо, а за Дмитрівку - Мессі.

Є великі сумніви, що тогочасне авто могло б доїхати з Києва до Рябух своїм ходом, враховуючи на відстань під чверть тисячі кілометрів, тогочасний технічний стан авто, відсутність нормальних доріг (а програма «великого будівництва» була тільки мрією).

Залізничний вокзал ст.Рубанка, 1943 р. найдавніше з відомих фото вокзалу смт.Дмитрівка, ймовірно був і в 1898 році

Скоріш за все, прибуло це авто за допомогою паровоза і залізничного сполучення на станцію Рубанка, рух по якій був відкритий 1874 року, через станцію Бахмач. Вивантажено з вагону чи платформи під тихий шепіт здивування пасажирів і гостей вокзалу. Подія, мабуть, була більш значимою, ніж встановлення «Spаce X» на стартовий майданчик. Ну, а потім поїхали в Рябухи,пускаючи дим, гуркочучи та бібікаючи на зівак. Думаю, люди з переляку хрестилися, діти плакали, корови ревли, у коней тремтіли ноги, а собаки після проїзду гавкали години зо дві.

Питання, хто їхав і до кого їхав? На той час село Рябухи було досить популярним місцем. Де зараз розташовані хутір Березовиця, села Петькове, Степанівське і до самих Рябух, як свідчить карта 1914 року, були маєтки Івана Олександровича Потоцького, Григорія Васильовича Демченко, Ігнатьєвих, Борсуків, Федоровичей, Сологубів, Миколи Миколайовича Забіли, Гоувальд, Котлярових, Демчинського, Полетики, князя Тенишева. Такий собі Буковель місцевого значення. У метричних книгах Петро - Павлівської церкви села Рябух зафіксовано перебування, починаючи з 1895 року таких осіб: «Дворянка села Рябух Фелиція Викторовна Потоцкая римско – католического вероисповедания», «Ординарный профессор Нежинского Историко филологического Института Князя Безбородька Сергій Николаевич Жданов», «Дворянин Захарій Иванов Архангельскій», «Штабс капитан 187 – го пехотного Роменского полку Князь Тенишев Сергей Николаевич и Княгиня Антонина Александрова Тенишева », «Дворянин Каземир Людвигович Ванцевич», «Студент Киевского Университета Св. Владіміра Василій Василіевич Карачевскій – Волк, (1873—1920) — историк, публицист, политический деятель, депутат Государственной думы II созыва от Черниговской губернии », «профессор Императорского Варшавского Университета Феодосій Косьмин Горб- Ромашкевич», (1857—1907) — юрист, профессор (с 1892), доктор финансового права (с 1901) Варшавского университета.», «Надворний Советник Георгій Александрович Лубченко», «Титулярний Советник Павел Андреев Пашковскій», «жена вдова купца Васса Иванова Мизерная», «Дворянка Екатерина Михайлова Якубович», «Города С – Петербурга врач, Статский Советник Константин Иванов Шрамченко».

Таке враження, що на той час Рябухи були «Райським куточком». Відомо, що серед заможних киян, Рябухи котувалися, як літнє місце відпочинку, вони тут мали дачі. Вибачте за слово, але «пертися» до Рябух за 250 кілометрів який сенс? Чи й не Ніцца? Таких місць біля Києва теж немало. Але ж їхали, і це тільки частковий список «гостей». В тому і загадка.

Можливо, панство їхало сюди «на води», як у Карлові Вари, попити джерельної води зі Степановського джерела, зараз майже невідомого, біля однойменного села.

Рятувальники провели профілактичні рейди серед громадян житлового сектору

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Офіційно

Опубліковано: П'ятниця, 10 грудня 2021, 08:28

Упродовж тижня співробітники Ніжинського районного управління Головного управління ДСНС України у Чернігівській області провели профілактично-роз`яснювальні заходи серед мешканців приватного житлового сектору Бахмацької, Батуринської та Дмитрівської територіальних громад. Особливу увагу рятувальники та органи місцевої влади приділяють громадянам похилого віку, багатодітним сім`ям, громадянам, що опинилися у скрутних життєвих обставинах.

При проведенні інструктажів із населенням рятувальники розповіли про наслідки пожеж, що мали місце останнім часом на території області, їх основні причини, довели правила безпечного поведінки у побуті в умовах осінньо-зимового пожежонебезпечного періоду. Надзвичайники акцентували увагу громадян на приведенні в належний протипожежний стан опалювальних печей і димарів, електроприладів, а також обережного поводження з відкритим вогнем, не розпалювати печі легкозаймистими речовинами. Крім того, нагадали алгоритми дій у разі виникнення пожежі, а також при виявленні вибухонебезпечних або підозрілих предметів.

Під час профілактичної роботи фахівці ДСНС надали громадянам для ознайомлення профілактичні пам’ятки з основними заходами безпеки у різних небезпечних ситуаціях.

При виникненні пожежі чи іншої надзвичайної події негайно викликайте Службу порятунку за номером «101»!

Віктор КРАВЕЦЬ,
начальник Ніжинського РУ ГУ ДСНС України у Чернігівській області

1 грудня - 30 років Всеукраїнському референдуму про проголошення Незалежності України

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: Субота, 04 грудня 2021, 11:35

Напередодні

На початку 1980-х років верхівка комуністичної партії СРСР розпочала “перебудову” – “косметичний ремонт” системи для виходу із глибокого застою. Проте паростки свободи зробили процес неконтрольованим, і радянська імперія стала розпадатися… Навесні 1990-го проголосила незалежність Литва. Близькими до цього були Латвія й Естонія. 12 червня державний суверенітет задекларувала РРФСР. Прийняття російським парламентом цього акта призвело до того, що протистояння між керівниками СРСР і РРФСР Михайлом Горбачовим та Борисом Єльциним (на той час головою Верховної Ради Російської Федерації) досягла апогею. Відтак Горбачов зосереджувався не на подіях в Україні, а на нейтралізації головного опонента.

Україна тим часом вирувала. Унаслідок демократизації і гласності множилися інші організації, що виступали за свободу та незалежність. Постало багато громадських організацій, спілок і товариств, метою яких була боротьба за ліквідацію монополії впливу комуністичної ідеології на суспільне життя. На початку 1990-х років активізувався національно-визвольний рух і суспільно-політичне життя. Широкої популярності набули такі громадські об’єднання, як “Меморіал”, Товариство української мови iмені Тараса Шевченка, Студентське братство, Український культурологічний центр та iнші. Трохи раніше, у вересні 1989 року, виникла перша масова, фактично опозиційна до влади політична структура – Народний рух за перебудову.

У березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради УРСР і місцевих рад.

У парламенті вперше з’явилася чисельна група депутатів. Завдяки їм ідея незалежності зазвучала на повний голос у стінах законодавчого органу. 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР схвалила Декларацію про державний суверенітет України.

Проголошення незалежності України. У квітні 1991 року з ініціативи Президента СРСР Михайла Горбачова до Ново-Огарьово, що під Москвою, з’їхалися керівники дев’яти республік (Росія, Україна, Білорусія, Казахстан, Узбекистан, Туркменія, Киргизія, Таджикистан і Азербайджан). Тема переговорів – зміст нового союзного договору. Підписати його планували на з’їзді народних депутатів СРСР у вересні – жовтні 1991 року. Представники національно-демократичної опозиції готувалися до акцій протесту, щоб не допустити цього. З іншого боку, група найконсервативніших представників союзних спецслужб, компартійної, радянської та військової бюрократії вважали проєкт нового союзного договору надто ліберальним. Вони створили Державний комітет з надзвичайного стану (російською – ГКЧП) і 19 серпня 1991 року здійснилидержавний переворот, оголосивши запровадження надзвичайного стану та увівши в Москву війська.

Народний рух України, Партія демократичного відродження України та інші демократичні сили закликали народ до непокори ГКЧП. Керівництво КПУ стало на бік заколотників. Країною прокотилися акції на підтримку законно обраної влади та державного суверенітету.

21 серпня переворот провалився. Спроба відновити тоталітарну радянську систему і згорнути демократичні процеси зазнала краху. 24 серпня 1991 року відбулася позачергова сесія Верховної Ради Української РСР, на якій було ухвалено Акт проголошення незалежності України. Історичне рішення було прийнято абсолютною більшістю: 346 голоси віддано “за” незалежність, і лише 1 – “проти”.

Проголошення державної незалежності Україною відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної системи. Однак ця подія не була випадковим явищем, зумовленим московським переворотом. Поразка ГКЧП лише пришвидшила момент формального проголошення (а з погляду історичної спадкоємності – відновлення) державної незалежності України. Процес відбувався мирно для України. Проте це не применшує закономірності й легітимності тієї історичної події, її визначальної ролі в припиненні існування тоталітарного СРСР.

Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року. Постановою Верховної Ради Української РСР “Про проголошення незалежності України” від 24 серпня 1991 року ухвалено рішення щодо проведення всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта. 11 жовтня 1991 року постановою Верховної Ради України затверджено текст бюлетеня та звернення до народу.

Інфографіка: результати Всеукраїнського Референдуму - голоси «За» у процентному відношенні.

Наш Батурин

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Цікаві люди - цікаві зустрічі

Опубліковано: Субота, 04 грудня 2021, 10:31

Батурин – це не лише гетьманська столиця, не тільки історичний заповідник і минувшина. Наше рідне місто розвивається, облаштовується, молодішає. Розкажіть про Батурин, про надбане і набудоване за останній час», - це витяги з кількох звернень до редакції.  

Недавно довелося побувати у містечку над Сеймом. Згадав про наказ читачів «Порадника». Запитав у кількох знайомих, а пізніше і у випадкових батурян, що, на їх роздум, заслуговує на розповідь у газеті. Думки опитаних розійшлися, найцікавіші побажання зафіксував у записникові, з тим і подався до міського голови Леоніда Душі.

- Это правда, Батурин древний почти затмил город сегодняшний. Показывайте, чем хотят похвалиться мои земляки, - отреагировал на визит автора Леонид Леонидович.

- Нарушу последовательность ваших записей, рассмотрим предложения в очередности их значимости. Первой упомяну нашу школу, потому как каждый батуринец здесь учился. Ваш покорный слуга – не исключение. Здание требовало не только капитального ремонта, а учитывая сегодняшние требования, подлежало основательной реконструкции.

Много успели сделать, не меньше предстоит выполнить. Фасад школы изменил свое лицо основательно. Второй этаж, практически, завершен. Пересказ выполненных работ займет уйму места. Остановлюсь на главком. Евроокнами сегодня не удивишь, у нашей Альма-матер они заменены все. Мы принципиальные сторонники новой мебели, в школе ее заменили на современную. И парты поменяли тоже, за старыми учились, очевидно, не только сами, но и наши родители. Теперь в классах устанавливаем интерактивные доски. Школу отапливаем твердотопливными котлами, економия средств разительная. На ремонт уже освоєно 10 миллионов гривен, осталось работ на 6 млн. Завершим, приглашу.

- На вторую позицию поставил бы нашу больницу. В былые годы она имела статус районной. Вывеску сменить просто, а как быть с помещением в три этажа и сотнями квадратних метров отапливаемых площадей? Времена меняются, ныне это – амбулатория общей практики семейной медицины, здесь расположили пункт экстренной медицинской помощи, стоматологический кабинет. Даже при таком раскладе оставалась львиная доля свободных помещений. Решили их использовать, переместив Дома ветеранов из сел нашей громады – Красного и Митченок. Этим, как говорится, убили двух зайцев. Ясное дело, пациенты упомянутых заведений – люди пожилые. Они, то и дело, требуют медицинской помощи. «Скорая» в лучшем случае прибудет из Батурина через полчаса, это при том, что медики не на вызове, если на дороге нет проблем, вспомните хотя бы гололед. В нашем случае врач является через несколько минут – все в одном здании.

Будь к слову сказано, тенденцию по уплотнению повторили и в Городище. Там от пожара пострадало здание амбулатории, ремонтируя которое, решили провести реконструкцию. Теперь в стенах не только амбулатория, здесь же детский сад, на остальной освободившейся площади начинает работать сельский клуб.

Мои земляки - батуринцы об этом не спрашивают, но хочется упомянуть преображенные клубы в Пальчиках и Часныковке, по сравнению с прежними – это небо и земля.

- Батуринскую автостанцию, ее зал для пассажиров помнят тысячи гостей нашого курортного городка. Их оживленный поток в последние годы сократился в разы, добротное здание оказалось невостребованным. Решили приобрести его для громады – превратили в центр оказания административных и социальных услуг. Это как посредник между человеком и государством. Здесь можно получить консультации по вопросам субсидии и их оформить, решаются вопросы прописки и выписки, выдаются справки, предоставляется ряд других подобных услуг.

- Не могу упомянуть о задействованном на большинстве улиц освещения. Эту работу продолжим. Почему-то забыли упомянуть о подвесном переходе над Сеймом, чем особенно довольны матиевцы, удобен он для отдыхающих на речке. Реанимировали наш комунхоз, предприятие оказывает услуги, приносит некоторый доход.

- При подъезде к Батурину обратили внимание на планировочные работы возле автострады? Это наш будущий асфальтобетонный завод. Не вздрагивайте, это предприятие – одно из более десятка уже задействованных в Украине. Современные технологи предохраняют от вредных выбросов. Весной планируется асфальтирование дороги в Конотоп, ряд других автомобильных артерий…

Розмова затягувалася, відчував, що забираю у керівника дорогоцінний час, бо до кабінету раз у раз прочинялися двері, відволікав телефон. Відчував, час прощатися.

Тут і заявився давній знайомий – депутат районної ради Олександр Євченко. Правда, з’ясувалося, що цього разу Олександр Дмитрович прибув не по депутатських справах, а як представник ТОВ ”СП ”АГРОДІМ”. Леонід Леонідович попросив сказати добре слово і на адресу ”АГРОДОМУ”. Мовляв, вони не лише надійні партнери, а й меценати.

Повертався з Батурина з О.Д.Євченком, уже від нього дізнався, що ТОВ арендує у Батуринської ОТГ не одну тисячу гектарів землі. Зараз же був у справах надання спонсорської допомоги в облаштуванні містечка – надали батурянам техніку для усунення стихійних смітників, для робіт по знищенню чагарників на узбіччях.

- Знаєте, приємно допомагати тим, хто у роботі горить, хто старається зробити домівку зручнішою для життя. Батурин для українців – більше ніж місто Полісся. Для одних - це колиска нашої незалежності, для інших - місце відпочинку, тому керівництво ТОВ ”СП ”АГРОДІМ” охоче йде назустріч потребам мешканців колишньої столиці Лівобережжя.

Борис Бобришев