Головна

Прийміть нашу безмежну шану

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 16 жовтня 2020, 15:24

У день Покрови Пресвятої Богородиці відзначаємо і велике релігійне свято, і День українського козацтва, і День захисника України. З цієї нагоди у переддень свята на площі Героїв Небесної Сотні відбувся мітинг. Прибули представники всіх гілок районної влади, учасники АТО, ООС, активісти громадського життя міста, працівики районного Будинку культури. Саме останні підготували зворушливий концерт.

Нам, незборимим, жити у віках
Народ незламний і міцна держава.
У кожного з нас квітне на вустах:
Вкраїні слава і героям слава!

Звучали вітальні слова, поздоровлення до Дня Захисника Вітчизни. Потім чисельній групі воїнів вручили нагороди. Нагрудний знак «Ветеран війни – УБД отримали солдати: Володимир Пономаренко, Іван Шкварило. Старший солдат Олександр Клімутін, старшина Руслан Глушко, прапорщик Микола Задніпряний.

Нагрудним знаком «Учасник АТО» нагороджені: солдат Чворда Павло, сержант Павло Ляшенко, старшина Федір Михайленко, молодший лейтенант Ігор Рипливий, капітан Олег Бридковський.

Почесною грамотою районної державної адміністрації та районної ради було нагороджено захисників:

ВЛАСЕНКА Юрія, НАЗАРЕНКЯ Сергія, ЧВОРДУ Володимира, ОСТАПЧУКА Віктора.

Урочистість продовжилась врученням відзнак учасникам АТО. Їх отримали: Грицай Сергій, Гусол Євгеній, Жованик Віктор, Калуга Сергій, Малашта Максим, Матісько Микола, Михайленко Федір, Мезь Володимир, Мовчан Віктор, Орлов Ігор.

І ось лунають слова: ”Шановні захисники! Ми вдячні кожному з вас за героїзм і відвагу, за доблесть і бойовий дух! Тож славімо захисників України усіх поколінь. Від могутніх козаків, до відважних кіборгів. І нехай наші молитви, віра і надія будуть надійним оберегом, для вас, герої Батьківщини, козацького роду нащадки”.

Під журливу мелодію учасники покладають до пам’ятного знаку живі квіти.

Загиблі Герої у нашій пам’яті навіки. Їх імена викарбувані в наших душах. Доземний уклін родинам Героїв. Приміть нашу безмежну шану…

Микола Несторенко

Заводу бути!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 16 жовтня 2020, 14:51

Чимало бахмачан сприйняли нещодавню публікацію про будівництво масло-екстракційного заводу, як звичну передвиборчу „утку”. Відчув потребу повернутися до цієї теми.

Хоча інформація про новобудову надійшла з авторитетних джерел, проте звертатись туди ж вважав недоречним. І тут випадок звів з О.О.Бєльським. Свого часу фахівець перебував на посаді заступника губернатора, тепер Олександр Олександрович - куратор Проєкту.

Попросив спеціаліста відповісти на кілька запитань.

- Не сумнівайтесь, підприємство дійсно запрацює. Подібні комбінати в Україні вже діють протягом багатьох років. Погляньте на магазинні полиці з олійними виробами – усе це вітчизняний продукт. Назву лише кілька переробників: ПАТ «Вінницький олійножировий комбінат», ЗАТ «Придніпровський ОЕЗ», ПАТ «Запорізький ОЖК», ТОВ «Миколаївський ОЕЗ»... Таких десятків зо два.

- Запитуєте, навіщо зводити ще й у Бахмачі... Чи знаєте скільки насіння соняшника та інших маслянистих культур Україна вивозить за межі кордонів? Поінформую, експорт насіння олійних культур з України у 2019 році виріс на 44% і досяг майже 60 млн тонн!!! Бачу, що вражає. А в цьому році зафіксоване нове зростання, зважте, на календарі лише жовтень.

Виникає питання: „Чому не переробляти сировину самим?”. Це додаткова вартість, робочі місця, запитаний у світі продукт. У 2019 році українську олію купляла Індія – майже третина від виробленої. Решту придбали Китай (16%), Нідерланди (10%), Іспанія (7%), Ірак та Італія (по 6%), ряд інших країн. Це мільйони тонн, виручка від продажу лише соняшникової олії у 2018 році становила 4,3 мільярда доларів. Так навіщо втрачати такі можливості.

Тепер чому саме у вашому місті? Бахмач – розгалужений залізничний вузол. При потужності переробки насіння до 2000 - 2400 тонн на добу потрібна відповідна інфраструктура. Адже ще належить відвантажувати не тільки олію, а й супутні продукти, тут залізниця незамінна.

Другий фактор – пустуючі виробничі приміщення колишнього машинобудівного заводу. На їх реконструкцію потрібно мінімум коштів в порівнянні з будівництвом з „нуля”.

І нарешті, робоча сила. На Бахмаччині її надлишок, люди шукають собі заняття у Києві, у Польщі, Росії, інших країнах. Чому не надати їм стабільну роботу вдома.

- Правильно, масло-екстракційний завод у перспективі стане аграрно-енергетичним комплексом. Таких не багато навіть у світі. Бахмацький буде найсучасніший, бо врахується напрацьований світовий досвід.

Тут йдеться не лише про „олійницю”. Уже відведена територія для зведення теплової електростанції, яка працюватиме на відходах виробництва - це лузга, тріски, інші рештки. Теплоносій дармовий, проте повністю перекриє потребу комплексу в електроенергії (потужність 14 МВт), забезпечить опалення і надасть технологічний пар.

Технологія давно розроблена і випробувана фахівцями Чехії, у проєкті вони - наші партнери.

Буде налагоджено і виробництво «ізоляту» - це цінна білкова продукція, дуже запитана на світовому ринку.

Повірте, незабаром вашому Бахмачу повернеться авторитет міста, у якому колись вироблялося відоме на весь світ згущене молоко, тепер славитиметься олією. Придумуйте їй гучну назву – стане трендом.

Cкажу вам, усе це помітив, зважив і „розкрутив” передчасно загиблий народний депутат України В.М. Давиденко. На ньому чимало було зав’язане, команда сподівається, що локомотивом ідей Валерія Миколайовича стане його дружина. Сподіваємося.

Борис Сєдач

Бережіть себе!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Історія з життя

Опубліковано: П'ятниця, 16 жовтня 2020, 14:06

Відпустка добігала свого завершення. Скільки ж роботи було зроблено, мабуть, уперше за своє життя. Є ще кілька днів, тому треба з’їдити до мами, може, якась поміч потрібна. Дружина наполягала відвезти ще в ліс, бо, бач, усі он у facebok виставляють фото із грибами. Я згодився, а на вихідні поїду тоді до рідного села. І добре, що не зробив цього! Але це потім…

Ліс ще, мабуть, спав, коли ми розбудили його тишу, серпневу, незайману, ще з росою. Назбирали грибів- і раптом я почув у ногах таку втому. Дружина жартувала, мовляв, залежався у відпустці. Через кілька хвилин боліла нестерпно голова. Машину вести я не міг, за кермо сіла дружина. Відчуття було таке, ніби я випив дуже, дуже багато, повіки були важкі. Я дістав аптечку і випив «парацетамол». Ось ніби трохи стало краще. У машині заснув. За 22 роки вперше приснився покійний батько, стурбований такий, гонив мене від себе додому: « Нічого тобі тут робити, забирайся додому… і… бережи себе.»

Проснувся вже вдома, важко було йти. Помився, пішов у ліжко. Увесь час думав, чому приснився такий сон. Дружина ще поралася біля грибів, я поміряв температуру - 38. Розповідаю їй, що є температура, а сам себе не чую. Змінився голос. Дружина принесла чай - не хочу. Попросив не забирати дітей від тещі , ліг сам у спальні. Дружина кепкувала, мовляв, де ти той вірус узяв, нікуди місяць не виходив із дому. Виною є диня з холодильника, яку їв рано вранці. Запевнила, що завтра буде ангіна. Я знову згадую сон про батька, що це за знак, ніколи ні в що не вірив. Знову температура 38. Випив «парацетамол».

Ранок. Теплий, тихий. Мені не спиться. Знову температура 38. Вирішую йти до сімейного лікаря пішки, бо це поруч з будинком. Виявляється, з температурою не можна відвідувати лікаря. Занепокоївся, що треба лікарняний. По телефону лікарка сказала, щоб прийшов на 5 день, тоді, мовляв, будемо бачити, що це. Не витримав, пішов на 3 день, кажу, що температура не падає, болить голова, кінцівки. Лікар слухає, немає ще нічого. Через 2 дні з’являється кашель. Я у лікаря із рентгеном легень. Вона спокійно міряє тиск, сатурацію (це частка насиченого киснем гемоглобіну відносно загального гемоглобіну в крові), дивиться знімок рентгену, набирає інфекційне відділення м.Борзни. І тут почалося, чую: « Ну й що, що пневмонія, лікуйте в Бахмачі. У мене немає місць. Ви що там не знаєте, як лікують пневмонію. Не хочу говорити, не везіть!»

Мені приписують антибіотики, я колюся, розумію, що це коронавірус. Ще через 2 дні приїжджають із санепідемслужби брати аналіз. Я вже не можу встати. У мене є відчуття смаку, нюху, нічого не болить,але температура 38. Я вже з’їв 2 коробки «парацетамолу». Телефонує лікар, щоб я виміряв самостійно пульс. Люди! Хотілося крикнути: у мене немає сил. Субота ( це через 12 днів) дружина грузить ( так, саме так!) мене в машину і везе до сімейного лікаря. Звичайно, обличчя у мене чорного кольору, сил немає. Лікарка злякалася. Телефонує в м. Борзну- немає місць. Знову кудись телефонує, кричить, благає, щоб забрала швидка, називає моє прізвище. Це була гаряча лінія. Швидка прибула за 10 хв. Персонал у спецкостюмах. Я не знаю, хто склепав таку машину, але думаю, що «двієчник». У ній же неможливо було їхати, трясло наче тарасову хату, і це ж ми їхали по трасі!

Ось і інфекційне відділення. Мене вже із «швидкої» виносили. На ганку люди в спецформі: лікар, санітарка, медсестра. Завели мене до боксу, переодягли. Ще й щось жартували, я відповідав, плутався з адресою, роботою. Господи! Як це було страшно. Щось почав забувати, це дуже страшно. Зразу ж були крапельниці, таблетки… кисень. Нічого не пам’ятаю за ці 2 дві, аж ось на третій день мене, наче маленького хлопчика примушували їсти. Лікарка, молода, красива дівчина розповідає, що тут, у лікарні, живе. Жартує зі мною, питаю, чи є сім’я. Яка сім’я? Живе тут людина, бо таких, як вона ціла лікарня. «От сьогодні снідаєте 3 ложки, обідаєте 5 ложок, вечерю з’їдаєте,» - каже Тетяна Миколаївна. Слухаюся. А ще повезло з сусідом по боксу. Чоловік 72 років, яка це людина! Три дні він допомагав мені, потім ми разом із ним виходили на ганок гуляти. Я – на стільчику, він- ходив, дихав. А потім разом ходили, училися дихати правильно. Перші мої кроки були спровоковані красивою сливою. У вікно бачив сині, здорові сливи. Як же мені хотілося зіврати кілька. Петро Петрович сказав, що підемо і зірвемо. Це були мої перші кроки. А які смачні сливи! Повірте, ніколи за свої 50 не їв таких!

…Аж раптом зателефонувала дружина, раділа, що я гуляю. Чую, що голос не такий, як завжди . Розповіла, як брали аналіз на ковід у нашої сім’ї. Чула вся вулиця! Люди, ви що? Є ж телефони, можна попередити, щоб відчинили! Господи! Чи це так тільки в Бахмачі? Моя сім’я щось не так зробила, ми що вороги? Чи вкрали щось, чи злочин скоїли? Схаменіться! Дружина заплакала. Уперше за мою хворобу не витримала!

Сподіваємося

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 09 жовтня 2020, 12:20

З нагоди Міжнародного дня людей похилого віку та Дня ветерана у нашому ПСП „Авагард” вшановують представників цієї когорти щоосені. Чимало років був причетним до тієї урочистості і сам, допомагав літнім людям добиратися до місця вшанування. Було приємно бачити тепло в очах старших своїх земляків, хто відчував до себе турботу, повагу, цінував добре слово.

Нині цю урочистість довелося скасувати, літні курінці сприйняли це з розумінням. Проте директор підприємства Василь Миколайович Булах, він же і депутат районної ради, з цього приводу журився, а потім захотів зустрітися зі своїм давнім підопічним Сергієм Юр’євим – колишнім воїном АТО, який втратив там руку. Це Василь Миколайович допоміг придбати опікуваному сучасний протез, сприяв вирішенню низки фінансових і побутових проблем.

Доручення керівника сприйняв із задоволенням, бо неодноразово був свідком їх спілкування. При цьому розкривалися людські риси характеру Василя Миколайовича. Приймає він Сергія привітно і просто, як може зробити лише Булах. Запитає про роботу, про навчання, про парубоцькі справи. Так розмовляють лише батько з сином, це відзначав сам Сергій.

Було приязно і цього разу. Тільки тепер Василь Миколайович, крім усього, застеріг, щоб підшефний не загулявся, мовляв, пора задуматися і про одруження. Навіть пообіцяв допомогти відбути весілля, сказав, що погодиться з обов’язками весільного батька.

Ще поцікавився здоров’ям і справами його мами, запропонував підкинути Наталії Костянтинівні дровець, передав гостинця.

Усе те розчулювало до глибини душі. Згадалися Сергійові слова: ”Слава Богу, що стрілася у моєму житті така людина”. У нинішній розмові додав: „Тепер сам буду хвилюватися за Вас, знаю, що зареєстровані кандидатом у депутати до обласної ради. Хай вам сприяють Небеса...”

Найскладніше у долі Сергія Юр’єва вже позаду. Уже отримав квартиру у Бахмачі, пенсії майже вистачає.

Мрію побувати у героя на весіллі – обіцяв запросити. Сподіваюся чекатиму недовго.

Олег Лисун

Учитель

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Вісті звідусіль

Опубліковано: П'ятниця, 09 жовтня 2020, 11:30

Минулої неділі, 4 жовтня, святкували День працівників освіти, а 5 жовтня - Всесвітній день вчителів. Подумав, до цих урочистостей причетний кожен з нас, бо всі ми діти школи. Звернув увагу на публікацію у Facebook, яка нагадала власних наставників і яка, сподіваюсь, викличе приємні спогади про ваших педагогів.

Одного разу молодик впізнав в перехожому свого вчителя з молодших класів. Він підійшов до старого і запитав:

- Ви мене пам’ятаєте? Я був вашим учнем.

- Так, пригадую тебе третьокласником. Чим займаєшся зараз?

- Викладаю.

- Що привело до цього вибору?

- Не що, а хто. Ви.

- Яким же чином надихнув на нашу професію?

- Ви так вплинули на мене, що теж захотілося мати юних учнів.

- Дозволь поцікавитися, в чому ж виразився мій вплив?

- Ви насправді не пам’ятаєте? Дозвольте нагадати. Одного разу мій однокласник прийшов з красивим годинником на руці, який йому подарували батьки. Він його зняв і поклав у парту. Я теж мріяв мати такого. То не втримався і забрав. Незабаром однокласник підійшов до вас у сльозах і поскаржився на крадіжку. Ви обвели нас усіх поглядом і сказали:

«Той, хто забрав годинник, будь ласка, поверніть». Мені стало дуже соромно, але не хотілося розлучатися з годинником, то не зізнався.

Ви попрямували до дверей, зачинили їх і веліли усім вишикуватися, попередивши: «Я повинен перевірити всі ваші кишені за однієї умови, що ви всі заплющите очі». Ми послухали, і я відчув, що це найганебніший момент у моєму житті. Ви рухалися від учня до учня, від кишені до кишені. Коли дістали годинник з моєї кишені, продовжили рух до кінця ряду. Потім сказали: «Діти, все в порядку, можете відкрити очі і повернутися до парт».

Ви вручили годинник власнику і не промовили більше жодного слова з приводу інциденту. Так того дня ви врятували мою честь і мою душу. Ви не заплямували мене як злодія, брехуна, нікчемну дитину. Ви навіть не вдалися говорити зі мною про той епізод. Згодом зрозумів, як справжній учитель, не стали плямувати гідність юного, ще не сформованого учня. Тому і став педагогом.

Обидва замовкли під враженням цієї історії. Потім молодий педагог запитав:

- Раз ви мене впізнали сьогодні, очевидно, згадали мене в тій прикрій події?

Старий учитель посміхнувся зморшками на чолі й відповів:

- Справа в тому, що я обстежував кишені теж з заплющеними очима.

Така от історія з Facebook. Упевнений, у багатьох читачів „Порадника” є своя розповідь про свого шкільного наставника, котрий учив не лише грамоті, а й людяності. Поділіться з нами.

Борис Сєдач

Від Сумщини до Великобританії

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Спортивна сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 09 жовтня 2020, 11:00

Восени спортивне життя не завмирає, так 2 - 3 жовтня юні представники Кролевця, Шостки, Конотопа та Бахмача зібрались на залізничній станції „Сейм” на першість Конотопської ДЮСШ з легкоатлетичного кросу. П’ятеро учнів з Пісок та Курені, а ще з Бахмача взяли участь у спортивних змаганнях.

На 500-метрівці Андріана Єременко стала другою, а Володимир Сєроштанов - третім, чим cвоєрідно віддячили депутату обласної ради Валерію Колоші за фінансову допомогу для участі в цьому заході.

Місце і час змагань вибране невипадково, чудовий сосновий ліс, а між деревами пам’ятники, пам’ятники... На цьому рубежі восени далекого 1941 року стримуючи наступ фашистів, загинула 3-я Повітряно-десантна бригада. На околиці села, на місці братського поховання, височить обеліск, дбайливо доглянутий місцевими жителями: пофарбований, покладені вінки, квіти... Діти принишкли, з цікавістю ходили стежками колишніх боїв, фотографувались біля пам’ятників. Затамувавши подих, слухали оповідь про ті суворі події. Та все ж тепло вогнища, куліш, зварений власноруч, зігріли дитячі серця.

Щасливі та задоволені повернулися додому.

Ще з більшим задоволенням поверталася на Батьківщину наша землячка, учасниця і співзасновниця ДМК „Гармонія” Даша Михайлова. У ті ж дні вона відзначилась на туманному острові, в його столиці Лондоні, на марафоні миру. З тисяч і тисяч учасників з усього світу Даша стала дев’ятою з результатом 2 год. 27 хв. 29 сек., що на 1,5 хв. краще ніж прохідний олімпійський норматив відбору, та на 2 хв. покращила свій особистий рекорд.

Ще ніхто з українок за всю історію в даному виді змагань не підіймався так високо.

Наші вітання Даші та побажання подальших успіхів на спортивній ниві!

Сергій Пулінець

ФК "Курінь" володар Суперкубка!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Спортивна сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 09 жовтня 2020, 10:14

4-го жовтня на «Курінь-арені» вперше відбувся Суперкубок Бахмацького району з футболу. Основний час переможця не виявив - 2:2. А у серії післяматчових пенальті фортуна була на боці ФК «Курінь». Привітати переможців приїхав Лідер Радикальної партії - Олег Ляшко. Дякуємо за підтримку Олегу Валерійовичу!

Вітаю курінців з ще одним цьогорічним трофеєм!!!

Також дякуємо усім командам за участь у цьогорічних змаганнях! Маємо надію, що наступного року буде ще цікавіше!

Олег БАШУК, спортивний оглядач «Порадника»

Відкритий урок любителів мандрів

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Спортивна сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 09 жовтня 2020, 09:42

Ми всі причетні до мандрівок. Хто в ліс по гриби ходить, а хто полюбляє піші прогулянки природою, оглянути нові місця, ознайомитись з історичними пам’ятками. Нещодавно святкували Всесвітній день туризму. З тієї нагоди педагогічний колектив Пісківської школи і ДМК «Гармонія» за підтримки місцевого мецената Валерія Колоші організували зустріч із знавцем туристичної справи кандидатом у майстри спорту зі спортивного туризму Сергієм Пулінцем (м. Батурин). Адже він здолавв не одну сотню кілометрів горами Кавказу, Тянь-Шаню, Гірського Алтаю, Паміру, Криму, Карпат, підкорив Говерлу і Ельбрус.

Після традиційних привітань зі святом школярів та педагогів гість запропонував бажаючим спробувати свої сили на технічних етапах імпровізованої траси з використанням альпіністського спорядження. Звичайно, бажаючі виявились. Емоції і враження відображались на дитячих обличчях, як тільки вони ставали на паралельні перила, чи повисали в повітрі на навісній переправі. Ці розширені оченята говорили про все і відразу.

А неподалік кипів на вогнищі духмяний чай, чекало печиво, поряд тривали конкурси. Чудове «співоче поле» приймало в черговий раз своїх гостей. Дитячий сміх і веселощі розносились околицею села. Упевнений, такий «відкритий урок» запам’ятається надовго.

То ж з післясвятом і, як прийнято бажати в туристичних колах, легких вам рюкзаків і цікавих доріг!

Борис Михайлов

Обираймо достойних!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Вісті звідусіль

Опубліковано: П'ятниця, 09 жовтня 2020, 09:08

Першого жовтня прийнято вітати з Днем ветерана та Міжнародним днем людей похилого віку! У цьому році склалося не так, як у попередні, та все ж окремі не вельми людні заходи планувалися. Автору особливо сподобався задум голови районної ветеранської організації Л.І.Гриценко вшанувати подружні пари, хто у любові і злагоді прожили разом 50 і більше літ. Свято мало відбуватися у приміщенні райради у малому залі засідань. В оригінальному сценарії Лілії Іванівни передбачалося чимало цікавинок, окремо значилось чаювання. Автор запропонував рецепт цілющого чаю із записників батуринського травозная Олександра Костянтиновича Кодакова і вже уявляв, як смакуватимуть гості ароматним, підбадьорливим напоєм.

Про той захід прознав депутат обласної ради Г.В.Данько. Хоча наш земляк мешкає у столиці, тримає руку на пульсі подій у рідному краї, недарма носить звання: „Почесний громадянин Чернігівщини”. Григорій Володимирович запропонував подружнім парам кафе „Чемпіон”, мовляв, там затишніше, а для чаювання набагато зручніше, ніж за круглим столом для засідань.

Його колега, Почесний працівник сільського господарства, не менш відомий меценат і теж депутат обласної ради В.П.Колоша теж побажав догодити винуватцям торжества. Валерій Петрович ладен був прикрасити столи не лише печивом та цукерками до чаю, а й бутербродами з ковбасними виробами та твердим сиром – усе відмінної якості.

Курінське подружжя, дізнавшись про святковий стіл, захотіло, аби і їх рідне підприємство теж „засвітилося”. Звернулися до місцевого мецената – директора ПСП „Авангард”, депутата районної ради В.М.Булаха. Усе, здавалося, було розподілене – стіл накрито. Василь Миколайович, йдучи на зустріч подружжю земляків, мовляв, а чим курінці гірші, пообіцяв порадувати вишуканим короваєм і ще деякими смаколиками.

Про передбачувану урочистість розповідав багатьом знайомим, обіцяв висвітлити дійство на сторінках „Порадника”, але не так склалося, як гадалося. Проведення свята відтермінували, то вирішив розповісти, як мало бути. Усі троє згадані депутати відгукнулися на проведення заходу, навіть самі прявляли ініціативу. І це не з нагоди очікуваних виборів, бо планують продовжити відповідальну справу своїх виборців. На рахунку кожного безліч добрих справ, давайте сподіватися, що оберемо до всіх рівнів рад достойних, хто не обіцянками, а справами допомагатиме громадам вирішувати нагальні проблеми.

Борис Бобришев