Головна

З Днем залізничника!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Наші свята

Опубліковано: П'ятниця, 05 листопада 2021, 12:30

Ніяк не звикну до нової назви рідного підприємства: «Виробничий підрозділ пасажирського вагонного депо станції Бахмач філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця». Треба ж так ускладнити, та не будемо про це. Сьогодні гарний настрій, тільки-но почув у новинах, що Крюківський вагонобудівний завод вироблятиме пасажирські вагони для потреб пасажирів України. Це значить, що сучасний рухомий склад для пасажирських перевезень поповниться новітньою технікою. А згодом, потрібно сподіватися, і наше депо засвоюватиме обслуговування і ремонт вагонів з сучасним обладнанням, з електронікою, комп’ютерною технікою.

Приємною новиною захотілося поділитися з колишніми колегами, завітав у депо. Першою застав голову профспілок А.О.Рожнову. Моя новина для неї новиною вже не була. Згадали, що днями професійне свято залізничників. Анжела Олександрівна якраз готувала портрети для Дошки Пошани підприємства, така традиція у деповців уже багато-багато літ.

Роздивляюся знімки теж. Уже мало кого впізнаю, на підприємство прийшло багато молоді. А ні, трапився на очі токар колісно-роликового цеху Сергій Віталійович Тимошенко (на фото). Згадав, що його мама теж трудилася у депо, тепер Ганна Василівна на заслуженому відпочинку.

Перегортаю портрети, сподіваючись упізнати ще когось. Так і є, ось він - Обушний Руслан Васильович бригадир цеху КВР, почесний залізничник, його не впізнати – гріх.

З підсобно-заготівельного цеху занесено аж троє передовиків, та зупинюсь на прізвищі Варчак. Не тому, що з вулканізаторником Анатолієм Володимировичем знайомий не одне десятиліття. Ремонтник завжди був відповідальним, дисциплінованим, високопрофесійним, значить, таким і залишився.

Миколаєнко Валентин Григорович – складач поїздів теж на Дошці (на фото). Пригадую, що у депо трудилися його і мама, і бабуся – виходить династія…

На очі трапився наказ начальника депо С.В.Кучеренка: «Робітникам вагонного депо, що вносять своєю сумлінною, старанною, творчою працею значний вклад у розвиток підприємства, у виконання виробничих планів, на підставі рішень зборів колективів цехів та з нагоди Дня залізничника…» Це про них, чиї портрети у мене у руках, і кого хочеться поздоровити з нашим святом – з Днем залізничника.

Борис Лазоренко,
ветеран праці

Достойний подарунок

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 05 листопада 2021, 11:48

Славу буряківників цього приміського села продовжує тепер ФГ «Вітчизна-Тиниця», плугатарі якого щойно завершили копати корені. Треба ж, застав на плантації останні вантажівки, що вирушали до бурякоприймального пункту. За кермом потужних КамАЗів з причепами були Євгеній Демидко і Валерій Протовень (на фото). Водії поспішали – осінні дні короткі. Відповіли майже на ходу на кілька запитань. Знають, що господарство виростило цукристі із середньою врожайністю близько 700 центнерів коренів на круг. А траплялися і такі ділянки, що радували і більш ваговитим здобутком.

Пошкодував, що не під’їхав кількома хвилинами раніше, то застав би комбайнерів Володимира Кравченка і Валерія Гриценка. Справді, їх вправний бурякозбиральний комбайн FRANZ KLEINE розчинявся в імлистій далечині. За кожний рейс водії доставляють близько 30 тонн коренів.

Остання інформація навернула на бажання побувати і у приймальників, але це відбулося через день.

Директора підприємства Анатолія Миколайовича Шевченка застав у гарному настрої.

- Угадали, справді, задоволений. А чому б і ні? Урожай зібрано за погоди, корені відвантажуємо. Бачите, «вертушка» з 24 вагонів уже готова вирушити на цукроварню у Згурів на ТОП «Краєвид». Як не підведе залізниця, то днів за десять відправим на переробку останні з майже 39 тисяч тонн, що навозили на майданчики рослинники. Це гора цукру, порахуйте самі, середній вміст солодкого продукту у сировині за 16 відсотків.

Як встигнемо відвантажити до Дня працівників сільського господарства, вважайте підготуємо до свята достойний подарунок.

Борис Сєдач

Є чому повчитися!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Вісті звідусіль

Опубліковано: П'ятниця, 05 листопада 2021, 11:13

Урочистий захід міської ветеранської організації „Подружній вік золотий” відбувся ще у червні. Тоді запросили на дійство пари щасливчиків, хто у любові і злагоді, мирі і повазі прожили 50 і більше років. Про ці освячені небесами подружні пари вже розповідала, а от познайомити читача «Порадника» з подружжям залізничників довго не складалося. Усе ж прийшов час згадати і про них, привід до того поважний – сьогодні, 4 листопада, трудівники сталевих магістралей відзначають своє професійне свято. Сподіваюся, допис до районки стане приємним сюрпризом родині Ігнатенків — Олександрі Іллівні та Михайлу Тимофійовичу. Адже саме залізниця взяла в обійми і надійно, мовби сталевими магістралями, міцно-міцно об’єднала їх молоді серця на все життя...

Коли у 18 років юна Шура прийшла на станцію Бахмач списувачкою вагонів, це було цілком передбачуване. Дівчина продовжила робітничу династію Карпенків, у якій з діда-прадіда трудилися на залізниці, то не зрадила цій професії. До того ж працювати в цій галузі завжди було досить почесно.

Робота своєрідна, доводилось пробиратися вздовж товарних ешелонів у дощ і в сніг, під спекотним сонцем і в люті морози, але наша героїня до своєї справи ставилася відповідально, з гордістю усвідомлюючи свою причетність до ритмічної роботи залізниці. Подобалось їй тут усе: чіткий ритм, відповідальність, а особливо - люди, з їх дисциплінованістю, добротою, взаємодопомогою. Якось воно сталося, що серед звичних буднів – «день-ніч – 48» несподівано закохалася в молодого чергового по станції Михайла Ігнатенка.

Не дивлячись на молоді роки, він дуже серйозно і відповідально ставився до своїх обов’язків, чергового шанувало керівництво, поважали колеги. Це в очах Шури набувало ще більшого авторитету. Дівчина молода, недосвідчена потайки зітхала, дивлячись на Михайла Тимофійовича знизу вверх, навіть не припускала, що назве колись Мишею. Він здавався чимось недосяжним, печально думала: про такого парубка можна тільки мріяти.

Та, окрім роботи, буяло й інше життя. А в цьому іншому бутті Миша виявився романтиком і розгледів у Шурі її красу, і зовнішню, і духовну, відчув тепло її душі, щирість і доброту. На той час у Михайла не стало батьків, ловив себе на думці, що ця дівчина, її сім’я стануть і його родиною. Запросив дівчину в кіно, поплавали човном парковим ставком, стали з’являтися на вечорах танців і зрозуміли обоє, що один в одному знайшли свої половинки.

Улітку 1970 року відгуляли гамірне весілля, на яке запросили майже всю зміну. Усе було ладом: і музика, і спів, і танці.

Так двоє молодих людей створили сім’ю і стали будувати спільне життя. Нелегко було, але діяли дружно, злагоджено, що все вдавалося. Побудували власний дім, обзавелися господарством, посадили сад, а головне - нажили двох чудових доньок — Світлану та Ірину. Дівчата зростали працьовитими, люблячими і продовжили родинну династію, зараз обидві працюють на залізниці, теж знані і шановані люди.

А якщо повернутися до роботи, то обоє Ігнатенків — І Михайло Тимофійович, і Олександра Іллівна — зарекомендували себе сумлінними, відповідальними працівниками, кожен з них віддав залізниці більше 30-ти років життя. Зростали по службі аж до заступників начальника станції. Неодноразово нагороджувалися Почесними грамотами, портрети обох прикрашали Дошку пошани. Було якось, що фото подружжя Ігнатенків занесли на Дошку одночасно.

До речі, беручи приклад з чоловіка і дослухаючись до його порад, Олександра Іллівна закінчила інститут залізничного транспорту. Згодом і сама працювала черговою по станції, були й інші посади, на пенсію проводжали із заступника начальника станції.

На заслуженому відпочинку вже обоє, але спочинку не знають: виконують посильну роботу по господарству, у саду. Господар ще й завзятий бджоляр, любить чаклувати біля бджіл. Великих матеріальних статків не надбали, але живуть красивим, чистим, злагодженим життям. Дбають про доньок, трьох внуків, чекають на правнуків.

Колеги-залізничники, сусіди, усі, хто їх знає, в один голос стверджують, що їх родина зразкова, і молодим сім’ям є чому повчитися в Ігнатенків.

Лілія Гриценко,
голова ради ветеранів
Бахмацької МТГ

Спортивні досягення Бахмачан

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Спортивна сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 05 листопада 2021, 10:32

У передостанні дні жовтня в Ужгороді близько 400 спортсменів із 24 регіонів розігрували комплекти нагород із кросу у дистанціях на 1, 2, 3, 4, 6, 8 та 10 кілометрів та в естафетному бігу. Федерація легкої атлетики України турнір такого рівня в обласному центрі Закарпаття проводила лише вдруге, то не дивно, що чимало легкоатлетів брали в ньому участь вперше, серед них і наші земляки - мої одноклубники з ДМК «Гармонія».

Звісно, це позначилося на результатах, призових місць не вибороли. Цього, правда, не скажеш про титуловану нашу спортсменку - майстра спорту, учасницю Олімпійських ігор в Токіо - Дашу Михайлову, яка на 8000 м зійшла на ІІІ сходинку.

Пісків’янин Єременко Дмитро на 2000 м відвоював 14 місце.

Машаріпова Грета (с.Курінь) на 1000 м виступила скромніше.

Між іншим, склалася цікава ситуація. Організатори не продумали, що учасники потребуватимуть щось перекусити, адже приїжджали з далеких областей. А тут: шашлики пропонували по 60 грн за 100 грамів, картоплю печену - по 25 грн... Чимало молодих спортсменів, угледівши ціни, різко повертали геть...

Хтось із гостей упізнав нашу Дашу Михайлову, добрим словом озвався про наші спортивні змагання з чіткою організацією, як самих перегонів, так і продуманим харчуванням. Виявилося, у спортивних заходах у Бахмачі і Пісках брало участь кілька легкоатлетів, вони приєдналися до обговорення. Пригадали гарячий козацький куліш, пиріжки з лівером, м’ясом, повидлом, смачне пісківське печиво з ароматним чаєм. Так наша делегація стала героями дня. Посланці Бахмаччини розповіли про наших спонсорів - депутатів обласної ради Валерія Колошу і Григорія Данька, про Бахмацького міського голову Павла Шимка. На їх адресу лунали схвальні відгуки і приємні побажання. У тій атмосфері наші легкоатлети почувалися героями дня. Спасибі вам, наші меценати, спасибі.

Своєрідним продовженням теми став туристичний похід вихідного дня рідним краєм, спонсором якого став наш щедрий Валерій Петрович.

На цьому заході не вичерпалися – у Києві відбувся Відкритий чемпіонат Голосіївського району міста зі Скандинавської ходьби. У ньому брали участь Ія Крупська та Сергій Пулінець (заняв ІІІ місце у своїй віковій категорії).

А за тиждень раніше, теж у столиці, відбувся ХХІІ Міжнародний Київ-сіті марафон. Стартувало 8 тис. учасників, Борис Михайлов, здолавши 42195 м, став третім.

Cергій Пулінець
Фото автора

Сенс життя

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Цікаві люди - цікаві зустрічі

Опубліковано: П'ятниця, 05 листопада 2021, 10:06

Хочу поділитися з читачами газети «Порадник» власними роздумами про майстриню своєї справи, творчу особистість, талановиту людину-трудівницю Басараб Валентину Миколаївну.

Я часто зустрічала елегантно одягнену сімейну пару біля свого будинку. Не поспішали, тихо розмовляли, але саме головне, що було миле моїй душі – їхні очі, які світилися щастям.

Знала: вони виховують двох синів, але особисто з нею не була знайома. І ось трапилася така нагода… Були вибори, і Валентина Миколаївна була членом виборчої комісії. Активність виборців була велика, усі працювали, ніхто не міг і на хвилинку відірватись, щоб приготувати горнятко чаю чи кави…

Перед обідом до виборчої дільниці прийшов її чоловік Сергій Іванович з великим пакетом пряників і двохлітровим термосом чаю. Для неї це було великою несподіванкою, а для нас, присутніх, удвічі, за його турботу.

Після офіційного знайомства з нею, коли зустрічалися, запрошувала мене на каву і, от тоді, я ближче пізнала цю родину, в якій панували повага, піклування, розуміння, кохання…

Проходили літа… І одного разу чорне крило непроханого птаха зачепило її серце. У чоловіка інсульт… Вона, як могла, 10 років виривала його із лещат смерті. Було все : і надія, і розпач, але смерть була сильніша за її кохання. І в один із літніх днів його не стало… Передати словами її стан не можливо, але поряд були діти, близькі люди – підтримували, як могли. І щоб якось розвіяти тугу і горе, влаштувалася працювати в м. Київ.

Ми, подруги, завжди чекали Валентину з великим нетерпінням. Коли приїздила, для нас було свято душі і «живота». Вона така майстриня, із нічого швидко приготує на стіл таке, що ми були шоковані її умінням і оригінальністю. Вийшовши на пенсію за «вислугою років», зайнялася підприємництвом, відкрила магазин «Ветеран», де продавала товари першої необхідності, продовольчі товари, за найнижчими цінами для ветеранів та малозабезпечених верств населення.

А які вона пече тістечка, пиріжки, біляші…

Ніколи не сиділа без діла, завжди старалась реалізовувати себе на повну силу, а коли зацікавилася вишивкою (уже в поважному віці) її таланту не було меж. Кожна її картина – це шедевр, будь-то вишивка бісером, хрестиком, стрічками. Навіть умудрилась зробити неповторну картину із соснових шишок. Кожен свій витвір пропускає через душу та серце і довго пестить ідею своєї роботи. ЇЇ ентузіазму немає кінця.

Нещодавно у Бахмацькому музеї імені її батька, Миколи Гнатовича Яременка, були виставлені рукотворні роботи під назвою «Душею створена краса». Відвідувачі з захопленням милувалися неповторною творчістю рукодільниці.

У 65 років вирішила повернутися до своєї колишньої професії і, повторно закінчивши курси спеціалізації, відновила свою кваліфікаційну категорію лікаря-лаборанта. Протягом останніх семи років, працювала в клінічній лабораторії вузлової поліклініки ст.Бахмач.

Завжди цікава, професійно грамотна і відповідальна. Колектив, я якому працювала Валентина Миколаївна, згадує її з великою теплотою.

Біля свого будинку розбила гарний квітник, замовила лавочки, плетені корзини, із пластикових пляшок вирізала різних тваринок, пташок, з каміння виклала квіти, сірого котика, яких розмалювала кольоровими фарбами. І все це на радість дітлахам, які приходять гратися на «Галявину казок».

За щоб вона не бралася, усе у неї виходить. А які вірші вона подарувала своїм рідним та близьким людям!!! Незабаром в її планах видати невеличку збірку своєї поезії.

Багато чого ще можна розповісти про Валентину Миколаївну Басараб, яка в першій декаді листопада святкує свій день народження.

Многая, многая, многая літа!!!

Будь такою, якою ти є: яскравою, доброю, цілеспрямованою, життєрадісною, працелюбною, винахідливою!!!

Валентина Куніцина

Нас об’єднує пісня ...

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Вісті звідусіль

Опубліковано: П'ятниця, 05 листопада 2021, 09:29

Наше життя складається з безлічі компонентів. У кожного свій життєвий коктейль. Хтось любить тишу, інший - гучні посиденьки з друзями, котрийсь – теплий, тихий вечір у колі сім’ї, хтось прогулянки під зоряним небом, а дехто – філіжанку кави і роздуми… Ми такі різні. І коли таких людей об’єднує спільне захоплення, з’являється колектив однодумців, які розуміють один одного з пів слова. У нашому ж випадку, розповім про гурти, де розуміються, так би мовити, з пів ноти. Йтиметься про наших клубних працівників та самодіяльних артистів. Адже наближається їхнє свято! Уже скоро, 9 листопада, святкуватимемо День працівників культури та аматорів народного мистецтва. Жодна урочистість, жоден захід у громаді не відбувається без цих чудових людей. Невичерпна енергія, колосальна працелюбність, неперевершений талант – ось характерна їх особливість. Земляки, які закохані у пісню, у мистецтво, у життя!

На території Дмитрівської громади працюють п’ять Будинків культури та один сільський клуб. Хочу коротенько представити людей, які створюють свято, котрі діляться своїм позитивом з іншими, знають, як зробити світ кращим.

У Дмитрівському селищному Будинку культури створено шість колективів художньої самодіяльності: дитячий фольклорний ансамбль «Веселі ложкарі» та дитячий вокальний ансамбль «Веселка», де керівником Станіслав Ковтун; танцювальним дитячим колективом «Феєрія» та загоном барабанщиць опікується Любов Іваненко; а жіночим вокальним гуртом «Дмитрівчанка» - Раїса Яснопольська. Уже давно прописався у нас ансамбль «Рідні наспіви», керівник Станіслав Ковтун.

Крім згаданих ентузіастів, тут ще працює Олег Ковтун, від кого залежить музичний супровід усіх заходів та Валентина Грабовенко, котра не лише слідкує за чистотою та охайністю закладу культури, а ще є завзятою учасницею гурту «Дмитрівчанка».

Активно працює і Дмитрівська селищна бібліотека із дитячим відділенням, в якій обслуговують читачів Юлія Касяненко, Людмила Киричок та Ольга Пальчиківська.

Рубанський сільський Будинок культури має два мелодійних співочих колективи: жіночий вокальний ансамбль «Черешенька» та вокальний колектив естрадної пісні, де керівницею Наталія Ярмошенко. Допомагає їй і веде театрально- драматичний гурток та гурток виразного читання Олена Адуашвілі. Про чистоту дбає Оксана Ботнар. Бібліотекою при Будинку культури вправно керує Катерина Заєць.

У Голінському сільському Будинку культури дарують радість учасники дитячого хореографічного колективу «Забава» та дитячого вокального ансамблю «Джерельце», жіночого вокального колективу «Вербиченька» та драматичного гуртка «Експеримент», керівником яких є закохана у мистецтво Тетяна Троць. Любов Климовська веде гурток художнього читання, учасники якого на сільських концертах чуттєво та проникливо декламують вірші, змушують воложніти очі і викликають спалах емоцій у глядацькому залі.

Відвідувачі Голінського Будинку культури звертають увагу на охайність закладу, то – заслуга Людмили Чекан, а у бібліотеці, у царині книжок, чаклує Петро Боклаг.

Є у нашій громаді ще і Кропивненський сільський Будинок культури із директоркою Лідією Тарасенко, яка активно залучає до художньої самодіяльності молодь, особливою популярністю користується вокальний ансамбль. Проводити різноманітні заходи Лідії Іванівні допомагає бібліотекарка Ніна Лижаченко - на бібліотекарській ниві одна з найдосвідченіших працівниць. Навколо Будинку культури та в самому приміщенні завжди чисто і охайно завдяки турботі Ольги Мархель. .

Гайворонський Будинок культури очолює Микола Гордійчук. Поки що єдиний чоловік – керівник у культурному жіночому царстві. Та це не заважає йому не тільки займатися господарськими справами, а й самому брати завзяту участь у хоровій діяльності Гайворонського хору. Крім цього, тут функціонують: дитячий хореографічний колектив «Мрія», керівник Олена Гордійчук, та вокально–хореографічний ансамбль «Експеримент», керівник Любов Слаутинська.

Бібліотекою опікується фахівець своєї справи Людмила Карпенко, а за чистотою слідкує Людмила Пономаренко, яка й сама бере участь у заняттях хорового колективу, до речі, з найдавнішою історією на всю округу.

Щучегребельським сільським клубом завідує Алла Тимошенко, людина на культурній ниві хоча і нова, але сумлінна і діяльна. Алла Петрівна очолила сільський клуб уже після створення нашої громади, звісно, часу минуло не багато (та й жителів у Щучій Греблі негусто). Вона організувала гурток з рукоділля «Чарівні ручки» і є учасницею вокального гурту «Дмитрівчанка». Завдяки ентузіазму Алли Петрівни щучегребельці не залишаються без концертів та інших заходів. Адже, завдячуючи її ініціативі, аматори і Дмитрівського, і Гайворонського Будинків культури відвідували з концертами невеличкий, але затишний, сільський клуб Щучої Греблі.

На жаль, Терешиський сільський клуб поки що зачинено. Та до Терешихи з концертами навідуються аматори сцени з Рубанки.

Напередодні професійного свята від усієї громади бажаємо всім міцного здоров’я, щастя, Божого благословення, вагомих творчих успіхів і невичерпної наснаги. Нехай здійсняться всі ваші життєві плани, надії і мрії, а кожен день вашого життя буде світлим і сонячним, творчого натхнення і життєвих перемог. Нехай ваша праця буде гідно нагороджена, а заслуги не залишатимуться непоміченими!

Упевнена, буде доречним згадати наших чисельних спонсорів, завдячуючи яким, маємо додаткові можливості для здійснення багатьох урочистих заходів. Серед них сільгосппідприємство ТОВ «Агродмитрівське», ФГ «Приват-Агро-Плюс», ТОВ «Бахмач-Агро», ФГ «Гайворон-Агро», в міру можливості допомагає ТОВ «Україна», де працює справжній патріот Дмитрівки А.П.Іваненко.

Нерідко головним меценатом заходів виступає директор ТОВ ”СП ”АГРОДІМ” Олександр Рубан. Згадується його щедрий подарунок – аудіоапаратура для голінських аматорів сцени, яка коштує майже 80 тисяч гривень. Не так часто сільські громади отримують такі презенти.

У Голінці ще й зараз згадують святкування Івана Купала, яке продовжилося низкою конкурсів і змагань, переможці яких винагороджувалися досить солідними грошовими преміями і цінними призами. Пропозицію надати святу саме такого забарвлення подав якраз директор. І це при тому, що Олександр Валерійович працює у Товаристві недавно, а встиг проявити себе щедрим благодійником. Якби і решта рівнялася на О.В.Рубана, багато проблем на ниві культмасової роботи вирішувалося б ще успішніше.

Оксана Колодій,
відділ культури, молоді та спорту Дмитрівської ОТГ

Випалювання сухої рослинності - шкода самим собі!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Офіційно

Опубліковано: П'ятниця, 05 листопада 2021, 08:31

Попри попередження рятувальників про небезпеку, селяни палять цілі поля. Люди вірять у міф про корисні властивості попелу для ґрунту, або палять сухостій заради забави, не розуміючи якої великої шкоди завдають довкіллю.

Кожен має знати: при спалюванні рослинних решток утворюються небезпечні продукти горіння, зокрема при згоранні 1 т рослинних решток у повітря вивільняється біля 9 кг мікрочастинок диму; у туманні дні багаття створюють так званий «смог» (мікрочастинки, що виділяються при неповному згорянні сміття, зв’язані з водяною парою), який шкідливий для організму людини; до складу продуктів горіння входить чадний газ, важкі металі, канцерогенні сполуки; чи не найнебезпечнішим із продуктів відкритого горіння рослинних решток є бензапірен, який є високотоксичною речовиною, здатною викликати онкологічні захворювання, генні мутації.

В осінній та весняний періоди року випалюються трави та очерети, влітку - пожнивні рештки. У результаті таких дій знищується мікрофлора та фауна верхнього шару ґрунту, гинуть комахи та їх личинки, запилювачі рослин, дощові черв’яки та інші організми, які беруть участь у процесі утворення ґрунту, а також дрібні тварини, птахи та місця їх гніздування. Збіднюється склад трав, оскільки знищується насіння однорічних, дворічних та деяких багаторічних рослин, знищується шар сухої трави, який утримував вологу, перегнивав і створював необхідні умови для існування багатьох рослин, тварин та комах, формував ґрунт. Знижується родючість ґрунтів, гумусність, погіршується їх структура, зменшується протиерозійна стійкість.

13 квітня Верховна Рада ухвалила закон, який посилює відповідальність за спалювання сухої трави. Згідно з документом, штраф за знищення або пошкодження рослинності вогнем підняли у 18 разів – з 5 100 грн до 91 800. Максимальний штраф за підпали рослинності навколо населених пунктів, уздовж залізниць, а також стерні, сухих дикоростучих трав сягнув 153 000 гривень. За випалювання трави на землях сільськогосподарського призначення тепер навіть можуть покарати обмеженням волі на строк від двох до п’яти років. За порушення пожежної безпеки в лісах громадянам доведеться заплатити від 1 530 грн до 4 590 грн, а посадовим особам – від 4 590 грн до 15 300 грн. За випалювання луків, пасовищ, парків та газонів у населених пунктах – можна отримати штраф у розмірі від 3 060 гривень до 6 120 гривень. Випалювання рослинності на території заповідників коштуватиме від 6 120 до 30 600 грн.Мінімальний штраф за забруднення повітря, яке створило небезпеку для життя, підвищили у 20 разів – з 1700 гривень до 30 600 гривень.

Віктор КРАВЕЦЬ,
начальник Ніжинського
РУ ГУ ДСНС України
у Чернігівській області

Семейный врач Валерий Тчанников: болезнь легче предупредить, чем лечить...

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Здоров'я

Опубліковано: П'ятниця, 29 жовтня 2021, 13:43

Ежедневная информация о количестве заразившихся смертоносным вирусом и ушедших в мир иной все более напоминают фронтовые сводки. Уже большинство областей Украины попали под ограничения, связанные с пандемией. К сожалению, и наша, Черниговская, в их числе.

Чтобы обновить сведения по профилактике заражения опаснейшим вирусом, мы решили обратиться за консультацией в семейную амбулаторию Тчанниковых.

- Валерий Владимирович, прошло как раз полгода и вынуждены вернуться к прежнему нашему разговору. Возвращение вируса – это закономерность?

- А COVID-19 никуда и не уходил. Он привычно, как все похожие хвори, притаился до поры до времени. Вспомните прежние годы, как только наступало межсезонье, сразу же учащались ОРЗ – донимали насморк, кашель, ломило суставы, повышалась температура. Этот вирус сродни прежним недугам, осень - его время.

- Как же уберечься от заразы?

- Вирус свирепствует уже второй год, но сведения о нем недостаточны, а порой противоречивы. Одно беспорно, он очень заразен. Вспомните, как COVID-19 в течении нескольких недель распространился на всех континентах. Чаще заражение происходит при прямом контакте на массовых мероприятиях, в местах скопления людей, при обращении к предметам общего пользования.

Не следует игнорировать предупредительные меры против большинства заразных болезней. Повторюсь: физкультура, спорт, подвижный способ жизни – лучшее, что предпримете для своего здоровья. А если займетесь водными процедурами, привыкните к выполнению утренней зарядки – вы встретите болезни во всеоружии.

Правильное питание очень важно. Давно замечено, кто употребляет больше овощей, фруктов, зелени, рыбы, выглядят моложавей, подвижней, в приподнятом настроении.. Как раз к ним COVID-19 «цепляется» меньше остальных.

- Как относитесь к вакцинации, Валерий Владимирович?

- На основе полуторалетнего опыта борьбы с ковидом наша семейная амбулатория сделала следующие выводы: во-первых, вакцинация необходима, особенно для пациентов пожилого возраста или с сопутствующими патологиями (диабет, сердечно-сосудистые заболевания и др.) - привитые действительно намного меньше болеют, а если все-таки заболевают, переносят недуг легче, не требуя стационарного лечения. Во-вторых, вероятность нежелательной реакции на вакцину ничтожно мала в сравнении с количеством умерших от тяжёлой формы и осложнений от коронавируса. В-третьих, проблем с вакцинацией в Бахмаче практически нет - работают два пункта вакцинации (один – в «старой поликлинике», второй - в здании бывшей РГА) - этому пункту отдал бы предпочтение - здесь меньший контакт с больными, к тому же в непосредственной близости располагается многопрофильная поликлиника, впрочем, и наша семейная амбулатории тоже рядом.

Пользуясь случаем, замечу, после вакцинации обращайтесь в телефонном режиме в нашу регистратуру по номеру 068-257-01-17 для оформления заявки на выдачу международного сертификата (без него нынче невозможно осуществлять поездки транспортом межобластного сообщения).

Хочу предостеречь, в условиях обострения эпидемии коронавирусной болезни учитывайте, что медицинские учреждения, а особенно амбулатории и поликлиники, являются местом скопления людей, среди которых, присутствуют больные с COVID-19, что существенно повышает риск инфицирования остальных. Поэтому без особой необходимости воздержитесь от визита, а при возможности получить консультацию своего семейного врача по телефону, воспользуйтесь этим.

В случае, если возникают признаки острого респираторного вирусного заболевания (насморк, кашель, боли в горле, мышцах и суставах, резкая слабость на фоне вышеперечисленного), необходимо обратиться к своему семейному врачу, предварительно записавшись по телефону регистратуры, уведомив о наличии температуры и необходимости решения вопроса по трудоспособности (выписки больничного листа). Без записи обращайтесь только при острой необходимости в помощи.

Эти несложные меры предосторожности предупредят инфицирование и распространение коронавируса между пациентами, медиками и населением в целом, а значит, сохранят здоровье и жизнь многим.

Помните, легче болезнь предупредить, чем её лечить.

- Валерий Владимирович, в Интернете высказывается мнения противников вакцинации, что ответите?

- Давайте сошлемся на опыт предыдущих лет. Без вакцинирования человечеству не удалось бы изжить такие грозные заболевания как дифтерия, оспа, холера, тиф…

Обращаясь в прошлое, вспоминаю статью из нашего ж «Порадника». «Когда войска возвращались из Крымской войны, разразилась эпидемия холеры. Было предложено ограничить передвижение людей между населенными пунктами, но это предписание часто-густо нарушалось, что приводило к распространению недуга и многочисленным смертям. Но в селах, где остановились воинские части и где поддерживалась должная дисциплина, не было зафиксировано ни единого летального случая. Караулы вокруг сел строго-настрого пресекали попытки уйти из деревни или прийти».

Сейчас вопрос так остро не ставится, но сами должны ограничивать свое передвижение. Помните библейскую мудрость: «Береженого Бог бережет»

Общался Борис Бобрышев

Зеленого світла!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Статті

Опубліковано: П'ятниця, 29 жовтня 2021, 13:11

Треба ж, хоча минуло стільки літ, Олександра Гордієнка впізнав. А, може, і не зовсім розпізнав, та про всяк запитав про автошколу. Обличчя водія відразу посвітлішало, і він тут же видав: «Бахмацька Зразкова автошкола ДТСААФ імені Героя Радянського Союзу М.В.Кадуна, - ще й уточнив, - 1989 рік». Що можна додати, відчулася автошколівська виучка, уява перенесла на плац, де шикувалися перед заняттями взводи і групи майбутніх водіїв.

Олександр, помітивши мою зацікавленість, і сам дещо запитав, так розговорилися. Справа була на курінській буряковій плантації, ПСП ”Авангард”, вирішив скористатися нагодою, то спілкування продовжили вже у кабіні вантажівки по дорозі до бурякопункту.

…Закінчив Олександр міську школу №4 – Альма-матер з найдавнішими традиціями. Жив у регіоні тодішнього відгодівельного радгоспу, то до армії вирішив попрацювати там. Товариші підбили вивчитися на тракториста. Трудився у господарстві, доки військкомат не відрядив на курси військових водіїв. Так і опинився у автошколі. Пропозицію зустрів радо, бо у автівки і швидкості інші, і простору більше.

Згадали його наставників, теорію у курсантські голови вкладав Володимир Миколайович Васечко. Наука та ще довго озивалася у водійській справі. Спочатку годилася за кермом військового КамАЗа роти зв’язку – служив у сонячній Молдові, Кишенів зрідка сниться ще й зараз. Буває згадує час навчання, автокроси місцями бойової слави, подорож до Спадщанського лісу під Путивлем. Польову кухню, багаття і розповіді фронтовиків. Здивувало, що Олександр запам’ятав їх прізвища. Допомагаючи один одному, пригадали й імена багатьох з них. Був тоді Герой Радянського Союзу Павло Васильович Яценко, полковий розвідник Дмитро Михайлович Білецький, душа компанії полковник Петро Іванович Кошкін, партизанський розвідник Микола Панасович Бережний… Спогади, спогади…

Навертаю Олександра на сучасність. Дізнаюсь, що професійними водіями стали ще двоє його однокласників Володимир Кошіль і Юрій Проценко, а чимало однокашників мають свої легкові автівки, то теж причетні до водійського цеху. Хотів пригадати когось з дівчат, впевнений, що такі мають бути. Адже вчилися два паралельні класи, в кожному – по 30 учнів (от часи були).

Допитуюсь у Олександра про сім’ю. Дивуюся, що має такого дорослого сина, який у житті теж обрав водійську справу.

- Та у мене вже онуку майже три роки. Найзапитаніші іграшки у Олексійка – автівки, але шофером, очевидно, не стане, бо спочатку все прагне розламати, а потім намагається стулити до купи. Може, стане конструктором…

Кожна дорога добігає кінця, пора і нам прощатися.

- Як, справді, щось писатимете, поздоровте всіх водіїв з професійним нашим святом! Привіт нашим наставникам із Зразкової, хто навчав, привітання всім шоферам. Побажайте їм зеленого світла, недорогого пального і здоров’я на кожному кроці, на кожному повороті і у житті, і в дорозі.

Борис Бобришев

P.S. Поспілкувалися телефоном напередодні свята, уточнив деякі деталі. Дізнався, що Олександр Гордієнко з колегами на кукурудзяному полі. Похвалився, що качаниста вродила на славу. Здалось, що не дочув, мусив перепитати. Все правильно – окремі ділянки дають по 160 – 170 центнерів зерна на круг. Золоті чорноземи у нас, чи варто такий скарб продавати. Проте це вже інша розмова.