Головна

Ніхто не забутий, ніщо не забуто!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: Понеділок, 13 травня 2019, 15:42

Кому з нас, бахмачан, не знайомий полустанок Калинівка на півдорозі до Конотопа. З двадцятих років минулого століття тут розташовувалося одне з відділень бурякорадгоспу, реорганізованого в нинішнє СТОВ «Надія». Погодьтеся, далеко не стратегічний об’єкт, але за його звільнення восени 1943 року заплачено дорогою ціною - 150 життями радянських воїнів. І ось з нагоди Дня Перемоги через десятиліття вшанувати пам’ять полеглих прийшли вдячні нащадки. Це жителі самої Калинівки і сусіднього села Тулушка, до якого від станції пішки п’ять хвилин ходу, але це вже Конотопський район на Сумщині. Серед присутніх особливо виділялися учні Тулуської школи. Саме вони разом зі своїми наставниками-педагогами доглядають за останнім притулком загиблих при звільненні їх сіл, де кожна горстка відвойованої землі зрошена солдатською кров’ю.

Біля пам’ятника героям відбувся мітинг. Прибули сюди сільський голова Олександр Євтушенко, депутат районної ради Віктор Міщук.

Олександр Миколайович пообіцяв калинівцям обладнати освітлення вулиць, а Віктор Федорович з нагоди свята порадував учнів місцевої школи солодощами. Юрій Вовкогон, член Аграрної партії, передав школі спортивний м’яч.

Якраз присутність Юрія Вовкогона хочу відзначити особливо. Раніше працював у бурякорадгоспі, проживає ще й нині на території колишнього Пролетарського відділення. Тепер він депутат Фастовецької сільської ради, член районної ради ветеранської організації. Крилатий вислів «Ніхто не забутий, ніщо не забуто» - для нього не пусті слова. Ось і проявив ентузіаст ініціативу - зібрав усіх нас вшанувати пам’ять героїв.

Присутнім надали слово, хто мав бажання - виступили, схилили голови у хвилині мовчання. Поклали квіти і вінки.

Школярі підготували невеличкий, але концерт, що запам`ятався читанням віршів, співом, танками. Здається, більш за всіх старалися семикласники, у першу чергу Дарина Гайдамака і Артем Мащук, що вели програму.

Брали участь в пам’ятній події і старі, і малі. Найменшою виявилася крихітна Анечка, що мирно спала у дитячому візочку. Нехай ніколи не торкнеться її долі болюче слово «війна».

Борис Соловйов

Найдорожче, найцінніше, найбажаніше...

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: Понеділок, 13 травня 2019, 15:10

На одному із святкувань у Курені підійшла знайома.

- Сфотографуйте з донечкою...

До літньої жінки горнулася молодша. Старшу, Оксану Василівну Поправко, знаю ще з років, коли працювала заправницею, а крім того, зрідка дописувала до районки, розповідаючи про передових колгоспних водіїв та механізаторів. Пам’ятаю, що вона багатодітна мати і майстрова вишивальниця. Її роботи хрещиком і гладдю не раз прикрашали виставки курінських рукодільниць.

З’ясувалося, що на моєму знімку - не мама і донька, а свекруха з невісткою. Їх обопільна приязнь справила приємне враження. Он воно як буває у житті...

Напередодні Дня матері трапилося на очі минулорічне фото і згадав розмову з ще однією курінчанкою, яка пораділа за сімейство Поправків, котре зібралися на родинне свято відзначити поповнення. Вирішив поспілкуватися з засновницею родини Оксаною Василівною.

- Ой, що то за радість була. Народилася у мого внучка Серьожі донечка Вікторія. І вирішили вони із жіночкою Катею зібрати весь наш рід. Боже, яку радість подарували на схилі літ. Мені ось має виповнитися 80 (де ці літа назбиралися?), так це найдорожчий подарунок за всі мої роки. Зібралися від старого до малого. Як весело було дітлахам, які жваві ігри придумали вони. Святкували в авангардівській столові, там є де розгулятися. Ще ніколи не раділа так моя душа, як на тому сімейному святі. Вловила себе на думці: „Ось воно найдорожче, найцінніше, найбажаніше моє багатство – діти, онуки, правнуки...”

Дітей у цей світ привела п’ятеро, онуків маю десятеро, а тепер ще і восьмерко правнучат.

Найменшенькій, згаданій уже Вікторії, лише кілька місяців, а Сергій уже навчив дитя плавати. Днями принесли мені відео на телефоні. Господи, закріплене дівчатко на якійсь кульці повітряній і плаває, як рибеня. Радісно вибиває ніжками, загрібає рученятами, здається, уже затісно нашому янголику у ванній.

Сергій - Катин син, прізвище носить Степаненко. Очевидно, чули, це він заохотив курінську молодь до занять спортом. Спорудили молоді фізкультурний комплекс. Онук – атовець. Ще раніше захищав від атомної біди син Микола, він – ліквідатор.

Зараз жити б і радіти, лише миру не вистачає українській землі. Великі сподівання на молодого президента. У попередні роки виходила в мене субсидія, а тепер позбавили, бо прописані сироти. Донька моя, найкріпенька з діточок, Ніна, трагічно пішла з життя. Ото і стали у моїх вишиваних візерунках переважати темні тони. Уже начебто слід забути і не ятрити серце, змиритися, бо не повернеш. А згадаю: і ошпарить душу, як кропом: „Ніна, Ніночка, Нінуля...”, а у відповідь дзвінка тиша.

На фото я з невісточкою Олею, вона і справді мені донька, люблю, як рідну.

Слухав жінку і слухав. Усього не перекажеш, бо згадала і батька, якого не пам’ятає, бо загинув у 1941, і важкі роки сирітства, і повоєнної розрухи. Та найбільше хвилювали її слова, переживання і відчуття, що стосувалися МАТЕРИНСТВА.

Спілкувався Борис Бобришев

Напередодні Дня пам`яті та примирення

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Зі школи й про школу

Опубліковано: Понеділок, 13 травня 2019, 14:49

Напередодні цього Дня, Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війни в Бахмацькому районному історичному музеї відбулася зустріч Н.І.Тихонової з учнями 7-8 класів ЗОШ №4 і педагогами Наталією Примак та Наталією Дубініною.

Неля Іванівна - онука Г.К. Жованик, яка в роки Другої світової війни зберегла життя 39 безпритульним дітям.

Ганна Костянтинівна народилася в 1882 р. в родині російського поміщика Смирнова. Після одруження із уродженцем с. Григорівки Іваном Матвійовичем Жоваником, молоде подружжя переїхало до м. Конотопа, а пізніше до м. Бахмача.

В тяжких умовах німецької окупації Бахмача (1941-1943 рр.), ризикуючи власним життям, Ганна Жованик і Валентина Прусакова рятували дітей, яких війна розлучила з батьками. Скільки всього було пережито! Мужні жінки разом із вихованцями ходили по селах збирати продукти. Ось так і вижили – зусиллями власної волі та добротою, щиросердністю земляків.

Ця зустріч нікого не залишила байдужим. Розповідь Нелі Іванівни залишила глибокий слід у юних серцях та свідомості.

Олександр Шевченко,
науковий співробітник Бахмацького районного історичного музею

Берегти спогад вічно

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Наша пам'ять

Опубліковано: Понеділок, 13 травня 2019, 14:17

Батько завжди мріяв зустрітися з однополчанами, які запрошували на 9 Травня, але заважали то зайнятість на роботі, то домашні справи, адже весняний день рік годує. Сподівався здійснити задум, як піде на заслужений відпочинок. Не судилося...

Хотів здійснити батьківський задум сам, бо запрошення на його ім’я все ще надходили. Не склалося і у мене...

І ось з’явилася нова можливість: у День Перемоги котрий рік крокує «Безсмертний полк». Як хотілося приєднатися до цього народного руху увічнення пам’яті героїв Вітчизняної. Уже уявляв себе з батьковим портретом серед учасників патріотичної акції. Тільки знову не судилося, бо з інвалідним візочком далеко не заїдеш.

Батько навчав, що безвихідних ситуацій не буває, от і надумався розказати про нього на сторінках нашої газети. Адже „Порадник” досить регулярно розповідає про переможців над фашизмом. Отже, приєднаюся.

Мій батько, Василь Іановичв Міткаленко народився у 1920 році, до Червоної Армії був призваний у 1940-му, коли Друга світова палала у Європі вже два роки. Відразу ж зарахували до школи молодших командирів. Службу проходив у Барановичах. Це майже на півшляху між Мінськом і Брестом. Чи варто переказувати, що коїлось на цій історичній дорозі у горезвісному 41-му. Cержант Міткаленко командував стрілецьким відділенням. Уже в перші дні війни полк було розбито. Рештки бойового складу опинилися під загрозою повного оточення. Почали пробиватися на схід. По дорозі трапилася покинута „полуторка”. Несправність виявилась не дуже складною. Батько на той час вже отримав поранення у руку, вести машину був не здатен, але знайшовся відчайдух, хто ризикнув сісти за кермо в присутності інструктора. Як перемикати швидкості підказував батько. Так автомашина, перевантажена бійцями, рухалася на зустріч порятунку. Та скоро з’явилися ворожі літаки, їм не важко було уразити маломаневрене авто. Що взяти з водія, який мав доcвід проїханих двох-трьох десятків верст. Загинуло безліч бійців, машину зрешетило як друшляк, а Василя Міткаленка зечепило ще раз. Двічі поранений він таки дістався польового шпиталю, доліковувався аж у Горькому. Остаточно відновитися не вдалося, та такий поворот долі ініціював сам, напросившись у курсанти танкового військового училища. Бойову науку поглинав на прискореному навчанні. Майже напередодні битви на Курській дузі Міткаленко отримав звання лейтенанта, очолив танковий взвод. Тут здобув і першу нагороду – орден Червоного Прапора. Набутий на Дузі бойовий досвід допомагав перемагати ворога на всьому шляху аж до самого фашистського лігва. Та війна для капітана Міткаленка у Німеччині не завершилася. Радянські частини стрімким маршем просунулись до Праги, підтримавши повстання чехів і словаків. Був тоді Василь Іванович заступником начальника танкового батальйону. Ще й зараз з гордістю і хвилюванням згадую батькові спогади про теплі вітання звільнених пражан.

Ворог розбитий, здавалося, скоро вже повертатися до рідних осель. Але шлях до милих Фастівців проліг через тисячі миль, бо належало ще розбити армію японських мілітаристів у Маньчжурії. Демобілізувався лише у 1947-му, груди прикрашали ще і ордени Червоної Зірки та два Вітчизняної війни, на кітелі рясніли 12 бойових медалей.

За яку справу взятися, міркував недовго, бо капітану запасу запропонували передавати бойовий досвід молодому поколінню у школі. Крім військової підготовки, Василь Іванович навчав ще автомобільній справі і викладав трудове навчання.

Запалений батьковим прикладом, подався вступати у військове училище і я, хоча моє бажання не було схвалено.

- Сину, військова професія не буде запитана ще довго. Ми їх так добряче натовкли, що сунути свого носа до наших кордонів бажання ні в кого не буде...

Усе ж почав здавати екзамени, та в училищі мені все більше не подобалося, і третій іспит просто проігнорував. Повернувся додому з думкою йти до Армії.

Вчитися все ж довелося, після служби закінчив Харківську сільськогосподарську академію. Там же отримав звання лейтенанта, кілька раз залучався до підготовки на Гончарівський полігон. Зрівнявся у званні з батьком, але це вже інша історія.

Озираючись сьогодні на буремні події, що стали історією, в яких брали участь мої земляки-фастівчани, які забезпечили мир на довгі десятиліття, подумки схиляюся доземно їх пам’яті. Не повернулося з фронтів Другої світової більше 500 фастівчан. Нині у селі немає стількох мешканців. На сільському меморіалі полеглим бійцям викарбувані їх святі імена. Упевнений, наш священий обов’язок - берегти спогад про них у своїх серцях вічно.

Олександр Міткаленко

Может все же узнаем?

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Вісті звідусіль

Опубліковано: Понеділок, 13 травня 2019, 13:40

Был пасхальный день. К Дмитровке добрались, но «Ланос» встал - не хватило горючего. Пока попутчики любовались непривычной архитектурой усадьбы Солдатовых, связались со знакомым, он пообещал выручить. В ожидании забрели на школьный двор. Приятель вчитывался в строки мемориальных досок на стене школы, в них говорилось о бывших учениках. Проходила женщина с ребенком за руку. Мальчишка капризничал.

- Что не слушаешь маму? – попытался отогнать прихоть.

Женщина зарделась краской, оказалось, это ее внук.

Подошел приятель, задал тему разговора, обсуждали Майдан, Донбасс, войну. Это от прочитанного на досках.

- Так. У нашій школі вчився єдиний на всю Бахмаччину Герой Небесної сотні,- напомнила о Василии Прохорском. – Ходив в один клас з моїм братом. Вася й брат травневі, то пам’ятаю дні народження обох, Вася прийшов у цей світ 4 травня, виходить, через тиждень...

Незнакомка вспоминала о школьных буднях, о ребятах. Василий был напорист и упрям в достижении поставленной цели, любил спорт, особенно футбол. Впрочем заметила, что увлечены этой игрой были все мальчишки. Мой напарник пытался расспросить подробней, но собеседница была старше ребят, понятно, тогда её интересовали ребята повзрослее.

Посоветовала побывать на усадьбе Васиной мамы.

- Там стільки квітів висаджено, стільки... Краще самим побачити... Тільки іншого разу, мабуть. Днями поховали Васину бабусю, там смуток...

Знаєте, Василь виховувався без батька, може, тому був самостійнішим за ровесників, притаманне було хлопцеві і гостро виражене неприйняття несправедливості. А ще запам’ятався готовністю поділитися останнім. Так жаль хлопця, так жаль. Днями виповнилося б Василю лише 39... Лише 39...

Вскорости «Ланос» мчал нашу компанию дальше, но прежнее настроение долго не возвращалось. Каждый думал о своём, но, наверное, о том же: «За что?» и «Для чего?» «Почему не стало парня, который так не терпел несправедливость?» Может, все же узнаем, кто приказал расстрелять невинные жертвы. Все же похоже, события развиваются к тому.

Николай Рощин

До уваги водіїв транспортних засобів!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Офіційно

Опубліковано: Понеділок, 13 травня 2019, 13:04

Останнім часом на території Бахмацького району почастішали випадки скоєння дорожньо-транспортних пригод, які призводять до великої кількості постраждалих та зазвичай викликають серед населення великий суспільний резонанс. Серед основних причин вчинення дорожньо-транспортних пригод – нехтування елементарними правилами дорожнього руху України, а саме: перевищення безпечної швидкості руху, ненадання переваги в русі, керування транспортними засобами в стані алкогольного сп’яніння.

29.04.2019 року, близько 19 години 16 хвилин на автомобільній дорозі Т 2531 «М-02-Бахмач», на виїзді з м. Бахмач трапилась ДТП за участю автомобіля ІЖ-27179 та автомобіля Форд-Транзит, в результаті пригоди 5 осіб отримали тілесні ушкодження різної тяжкості.

1 травня 2019 року, близько 20 годин 40 хвилин, в м. Бахмач по вул. Першотравневій, поблизу кафе-бару «Дімарк» на пішохідному переході трапилась ДТП за участю автомобіля ЗАЗ «Forza» та пішохода, у результаті якої пішохід отримав тілесні ушкодження та був доставлений до Бахмацької ЦРЛ.

5.05.2019 року, близько 13 годин 00 хвилин, в м.Бахмачі по вул. Батуринській, трапиласть ДТП за участю автомобіля «GEELY» та мотоцикла «Ямаха», в результаті якої мотоцикліст отримав травми несумісні з життям.

Бахмацький відділ поліції продовжуватиме посилювати роботу щодо профілактики аварійності та зниження тяжкості її наслідків. Нагальну потребу у цьому підтверджує невтішна статистика ДТП за останній час.

Шановні учасники дорожнього руху! Пам’ятайте: безпека на дорозі залежить від свідомості кожного з вас, дотримуйтесь елементарних правил дорожнього руху України!
За інформацією Бахмацького відділку поліції

Районний шаховий турнір Бахмацького району

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Спортивна сторінка

Опубліковано: Понеділок, 13 травня 2019, 12:39

На вихідних, на базі Бахмацької ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 відбувся районний шаховий турнір серед жителів Бахмацького району. За право зватися найкращими шахістами району змагалося 10 учасників. Боротьба за призові місця була напруженою, до останнього не зрозуміло було, хто ж з учасників отримає перемогу. У результаті перше місце виборов Осадчий Олександр, друге місце Данько Анатолій та третє місце посів Саленко Леонід. Найкращою серед дівчат стала Пришва Анна. Окрім переможців, участь у змаганнях брали: Соколов Віталій, Апанасенко Станіслав, Соколовський Микола, Марков Артур, Марков Анатолій та Євтушенко Дмитро.

Дякуємо всім учасникам за те, що знайшли час та долучилися до участі у змаганнях. Окремі слова вдячності висловлюємо Тузу Миколі за допомогу в організації заходу, Маркову Анатолію за проведення змагань та директору Бахмацької ЗОШ І-ІІІ ст №1 Комару Олександру.

Сектор сім’ї, молоді та спорту
райдержадміністрації

«Григорій Орлик: видатний син видатного батька України. Повернення на Батьківщину»

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: Понеділок, 13 травня 2019, 12:10

виставку з такою назвою у палаці гетьмана Кирила Розумовського, що у Батурині, представляють Міністерство культури України, Посол України у Франції Олег Шамшур, меценат Євген Сур та науковий керівник проекту Ірина Дмитришин. Початок роботи: 19 травня 2019 року

Україна, країна в якій проживає нація, найбільш віддана свободі, тільки і чекає на слушну нагоду, щоб скинути тиранічне ярмо Росії, під яким вона стогне.

І ця революція обов’язково станеться свого часу.

Лист Григорія Орлика

до держсекретаря закордонних справ Франції Д’Аржансона

від 29 вересня 1754 р.

Перший в історії України виставковий проект, присвячений Григорію Орлику, сину гетьмана Пилипа Орлика, який народився в Батурині в 1702 році, блискучому маршалу та дипломату Людовіка XV, багаторічна діяльність якого була спрямована на реалізацію інтересів України і Франції - на здобуття свободи «козацької нації», дипломатичних та військових перемог Франції, має метою висвітлення ролі Г. Орлика в історії України та Франції, повернення Україні пам’яті про видатного українця. Г. Орлик має стати для українців прикладом відданості Батьківщині, вірності батьківській справі, гідного служіння високим ідеалам.

Відкриття виставки у відзначення 350 річниці започаткування гетьманської столиці у Батурині - це гідна данина цій визначній ювілейній даті.

Виставка постійно діятиме в палаці гетьмана Кирила Розумовського. Гетьманування Кирила Григоровича співпало по часу з активною діяльністю Г. Орлика у Франції на благо «козацької нації», а палац в Батурині - це єдиний збережений гетьманський палац на теренах України, де історично справедливо представити видатного сина видатного гетьмана України.

Концепція виставки побудована на основі наукового дослідження Ірини Дмитришин «Григорій Орлик, або козацька нація у французькій дипломатії» і об’єднує шість розділів:

І. Народження та формування. Україна. Батурин. 1702-1709 рр. Розкриває формування любові до України і українського народу в колі батьків, хрещеного батька гетьмана Івана Мазепи та козацької старшини. Особливим експонатом є кахля з гербом Орликів, виявлена під час археологічних досліджень садиби Пилипа Орлика в Батурині у 2018 р.

ІІ. Гідний син великого Батька. 1709 - 1736 рр. Надає інформацію про життя Г. Орлика в еміграції, навчання, військово-політичну кар’єру. Розкриває дипломатичну діяльність Г. Орлика на службі у Франції, його роль у справі обрання Станіслава Лещинського королем Польщі в 1733 р. та постійну дієву турботу про долю України.

Відкрита першість ДЮСШ з легкої атлетики

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Спортивна сторінка

Опубліковано: Понеділок, 13 травня 2019, 11:41

4 травня на стадіоні «Колос» відбулися змагання з легкої атлетики, присвячені Дню Перемоги, які включали в себе цілий комплекс завдань: метання списа, стрибки у довжину, біг на дистанції 100 м, 200 м, 300 м, 400 м, штовхання ядра.

Кількість учасників змагань нараховувала близько 170 чоловік. Були присутні учні всіх навчальних закладів м.Бахмача, учні Батуринської школи. Окрім бахмачан, узяли участь у змаганнях спортсмени зі Сновська, Борзни, Конотопа, Шостки, Кролевця, Мени.

За результатами змагань найкращими легкоатлетами 2019 року визнано: Білецький Владислав та Кобезький Сергій (м. Бахмач), Васюк Дар’я (м. Батурин). Найкращим метальником 2019 року став Лисенко Антон із м. Батурин та наймолодшою легкоатлеткою стала бахмачанка Семенець Ніка 2010 р.н.

Дякуємо нашим тренерам Малашенку Івану, Небощицькому Георгію, Біличу Олексію, Мартиненку Григорію, Іваньку Юрію за допомогу в організації та проведенні змагань.