Головна

Служба 101 інформує !

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 22 вересня 2017, 08:35

З початку поточного року на території Чернігівської області виявлено 117 випадків виявлення вибухонебезпечних предметів часів Другої світової війни у тому числі на території Бахмацького району сталося 6 випадків виявлення вибухонебезпечних предметів часів Другої світової війни.

Так, 19.09.2017 року групою піротехнічних та підводних робіт АРЧ АРЗ СП У ДСНС України у Чернігівській області було знищено 1 (один) артилерійський снаряд калібром 76 мм. часів Другої світової війни, який було виявлено 18.09.2017 року на відкритій території біля с.Бахмач Бахмацького району.

Станіслав Михайленко,
т.в.о.начальника Бахмацького РВ УДСНС
України у Чернігівській області

9 вересня - пам`ятна дата

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: Вівторок, 19 вересня 2017, 13:29

Як завжди, з нагоди Дня визволення відбулось урочисте покладання квітів до меморіалу „Танк” і до обеліска Меморіалу Cлави. Керівники району і міста, ветерани і громадськість ушановали пам’ять полеглих у роки Великої Вітчизняної війни.

А як відзначили цю подію у багатьох селах Бахмаччини?

Як повідомили наші позаштатні кореспонденти, зокрема, Анатолій Миколайович Гриб, першими святкували обмачівці. Їх село звільнили раніше інших - 6 вересня.

Віра Михайлівна Гуринець із Пальчиків розповіла, як її учні 1-4 класів відзначили цю подію. Відбулася бесіда, школярі декламували вірші, а потім всі гуртом відвідали пам’ятник полеглим односельцям, де поклали живі квіти.

Станіслав Пилипович Рула поділився враженнями від святкового концерту, який піднімав настрій його односельцям із Бахмача-1.

Та все ж найяскравішим виявилось святкування у Красилівці

На фото: Покладання квітів до Меморіалу Слави

Пам’ятай, Вітчизно, їх, бо вони – сини твої

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Літературна сторінка

Опубліковано: Вівторок, 19 вересня 2017, 13:28

Війна - це горе і сльози, холод і голод, смерть і наруга. Хіба ж міг хтось подумати ще три роки назад, що Велика Вітчизняна буде не останньою війною на нашій землі, що знову будуть гинути наші найкращі сини й доньки? На жаль, історія повторюється: плачуть матері, чекають наречені... Про це - вірш-реквієм поетеси Тетяни Федорової.

Світлій пам’яті Романа К. і всіх славних хлопців, що поклали голови за рідну Вітчизну.
1
Шкода Романа, до болю шкода…
Був хлопець живий, як весняна вода,
Був хлопець веселий, неначе веселка…
…Цілиться снайпер в самісіньке серце
Невже ж в тебе, нелюде, серця немає,
Що ти так безжально людей убиваєш
Невже ж тебе, нелюде, не мати вродила,
Що ти сієш смерть і готуєш могили.
…Пада фатально на землю хлопчина,
Кров проливається вкотре невинна
Про що він подумав в останню хвилину?
Про матір, про сина чи про Україну?!
Ніколи нікому того не розкаже-
Вуста молодії замовкли назавжди,
Не в теплу постіль - в домовину він ляже.
Ні сина, ні сонця, ні матері там,
Лиш сирість і темрява, і пустота.

Навкруги - діброви

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: Вівторок, 19 вересня 2017, 13:27

У нас, обмачівців, до лісу особливе ставлення, бо ліси – обличчя нашого села, а ще вони – одне з багатств Поліського краю. Ледь в’їхавши у Обмачів, побачите соснячок – своєрідну візитівку села. У моєму дитинстві тут тільки піднімалися пухнастенькі хвойні красуні, тепер це ароматний острівець зі смолистими пахощами. І так скрізь: з протилежного боку Обмачевого старі сосни стримують своїм корінням руйнівну дію стрімкого Сейму.

Навколо ж самого села безліч лісових масивів: Дзюбенкові лози, Феськовичові сосни. А ще Кулацьке, Литвинове, Сороче. Найромантичніше з них – урочище Селище. Тут виявили сліди древнього поселення часів Київської Русі. Тепер верхівки дерев колисають давню історію нашого краю. То вже не дивно, що чимало моїх земляків пов’язало своє життя з лісом. Наймолодший з нас – Сергій Щербач навчається у лісотехнічному коледжі, нині проходить виробничу практику. Хоча відбуває її у сусідньому державному лісництві, днями запросили парубка допогти вимічати ліс. Це операція виявлення хворих дерев, щоб пізніше здійснити їх санітарну вирубку.

Бачу, як старається парубок засвоїти тонкощі роботи в соснині, дубняках. Батько Сергія теж працював у діброві, син вирішив піти ще далі. Прагне стати справжнім майстром лісу. Після коледжу мріє податися в академію, очевидно, уже приріс душею до зеленого дива.

Брати приклад юнакові є з кого. Згадуються мої колеги-лісники: Микола Михайлович Пільчевський з Пальчиків, Руслан Володимирович Башук з Матіївки – знавці своєї справи, тепер у нашому цеху намічається поповнення.

Олексій Білогруд, лісник ДП „Бахмачагроліс”

Новини футболу

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Спортивна сторінка

Опубліковано: Вівторок, 19 вересня 2017, 13:26

10 вересня відбувся черговий тур чемпіонату області з футболу серед ветеранів U-35 між командами Бахмач та Новгород-Сіверський. Наша команда впевнено перемогла з рахунком 7:1.

Героєм гри став Іванько Володимир, який забив три голи, вийшовши на заміну у другому таймі.

У попередньому турі наша команда перемогла ічнянців з рахунком 2:0, де також відмітився Володимир.

Наступна наша гра з командою із Новгород-Сіверська на виїзді. Побажаємо нашій команді перемоги!

Микола Мицик, директор БРО ФСТ «Колос»

Дела футбольные

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Спортивна сторінка

Опубліковано: Вівторок, 19 вересня 2017, 13:25

Нынешнее 9 сентября совпало с днем освобождения города и Днем физической культуры и спорта. Это обстоятельство сделало еще ярче матч областного чемпионата команд высшей лиги, состоявшийся между командами: хозяевами поля ФК „Агродим” и гостями СК„Полесье” из Добрянки. Но сначала напомним, что в прошлую субботу бахмачане играли на выезде в Чернигове, где в упорной борьбе все же одолели соперников со счетом 2 : 0. На поле областного стадиона отличились наши Сосо Двали и Артем Ильченко.

Теперь предстояла игра дома, среди родных стен да еще при поддержке болейщиков играть проще, но и ответственней. Начался матч без привычных разминок обоюдными атаками. Команды выглядели равными, о чем свидетельствовал и счет первой половины встречи 1 : 1.

Начало второго тайма повторило рисунок прежней игры, но постепенно агродомовцы усилили натиск на ворота соперников и создали несколько острых моментов. И вот предстояло очередное вбрасывание из–за боковой. Выполнял его 16 номер - Роман Белан. Обычно на передачу подбегает кто-то из коллег, но сейчас поблизости никого не оказалось. Но это обстоятельство никого не смутило. Роман Белан напряг своё пружинистое тело и разогнувшись, как тетива лука, метнул мяч чуть ли не в штрафную площадку. Соперники такого оборота событий явно не ожидали. Первым у мяча оказался Игорь Терехов. Точный удар - и счёт удвоился.

А через несколько минут уже Дмитрий Романенко метров с 35 нанёс прицельный удар по воротам. Обычно такие удары называют пушечными. В нашем случае главным стала не его сила, а направление полёта – вратарь соперников, подслеплённый солнцем, не смог правильно определить траекторию полёта мяча - 3:1.

Предыдущий расклад ещё оставлял надежды соперникам, но теперь добрянцы явно потеряли прежний задор. Бахмачане же вошли в азарт, и мяч ещё раз побывал в сетке чужих ворот – 4-й гол. Забил его с пенальти все тот же Дмитрий Романенко. А заработал 11-метровый вездесущий Роман Белан. Счёт мог бы стать ещё внушительней, но наших земляков остановил судейский свисток.

Борис Седач

P.S. Уже когда верстался номер, пришла важная информация - в Чернигове состоялся матч, в котором проиграл ФК «Ника», лидировавший до этого в чемпионате.

Теперь впереди мы, бахмачане, вот не сглазить бы.

Не забудемо їх подвиг!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: Вівторок, 19 вересня 2017, 13:25

У моїй рідній Красилівці День села відзначають не вперше. Раніше цією подією переймалася досить легковажно. А ось минулої суботи було по-іншому. Мабуть, від того, що дорослішаю.

Для святкування земляки вибрали 9 вересня – найсвітліший день в житті села. Це відлік визволення від фашистської навали. Дорогу ціну заплатила Красилівка за перемогу над фашистами. Сотні чоловіків і жінок пішли на фронти війни. Боляче, 264 з них не повернулись до рідних осель. Імена героїв-земляків викарбувані на граніті сільського пам’ятника. Ми пам’ятаємо подвиг визволителів. Красилівці підготували до урочистої дати красиве, змістовне, насичене дійство.

Почалось все ще з ранку спортивними змаганнями.

Найвидовищним з них став футбольний турнір, у якому брали участь не лише наші гравці, а й гості. Та все ж найбільше людей зібралось у Будинку культури. Відбувалось все за заздалегідь розробленим сценарієм. Згадали наших старожилів, подружжя, хто прожив у парі десятиліття, багатодітні родини, ветеранів праці. Та з найбільшою шаною, під найгучніші оплески ще на початку свята прозвучали прізвища колишніх фронтовиків. Серед них Іван Сергійович Гненик, Михайло Самойлович Руденко, Іван Васильович Орел. Ми з подругами виступаємо на сцені не вперше, але того дня виконували таночки з особливим завзяттям. Здається, з окриленим настроєм, з натхненням виходили на підмостки і старші учасники.

Тривало свято ледь не до сьомої вечора. Завершилось дійство смачним гарячим кулішем, який виявився доречним, правду кажучи, всі зголодніли.

За пригощання вдячні козацькому отаманові – Валерію Колоші, який, крім того, виділяв кошти і на інші витрати для нашого свята.

А пізно ввечері молодь зібралась на дискотеку. Було весело. І все це завдячуючи тим, хто 74 роки тому подарував моїй Красилівці мир.

Біжать роки. Лише троє серед нас тих, хто боровся з лютим ворогом. Але ніколи не забудемо їх подвиг.

Ольга Носилівська,
дев’ятикласниця
На знімку: хореографічний гурт „Перлина” - неодмінний учасник всіх сільських урочистостей. Це Юлія Куслій, Ольга Носилівська, Людмила Заїкіна, Влада Пасічник, Віка Пушенко, Аня Чмир.

Журавлики! Пожалуйста, оставьте её со мной...

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Дати і люди

Опубліковано: Вівторок, 19 вересня 2017, 13:23

Месяц или более назад, когда донимал нестерпимый зной, пассажиры автостанции искали спасение в ближайшей тени. Среди них был и автор. Стал свидетелем разговора. Говорили об умершей пожилой женщине. Её кончине предшествовало удивительное обстоятельство - во двор умирающей слетелось с полсотни, а может и более, журавлей. Сосчитать такое множество непоседливых птиц сложно. Аистов было так много, что казалось, потемнело небо. Вели они себя довольно безбоязненно и шумно, живо общаясь на своём птичьем языке. Эту историю хотелось дослушать до конца, хотя, откровенно говоря, услышанному не очень то верил. Уже готовился спросить, где это всё случилось, но подкатились сразу два автобуса - мой и собеседниц…

А вот недавно всё же узнал – происходило это на хуторе Петровском. Началась эта история несколько десятилетий назад, когда рядом с усадьбой Марии Митрофановны Павленко – колхозницы колхоза «Заря коммунизма» - пара аистов свела гнездо, соорудив его на электроопоре – попросту - столбе. Из года в год возвращались сюда из тёплых краёв крылатые странники, высиживали птенцов, снова улетали и вновь возвращались на родину. Хозяйка птиц не обижала и даже пыталась их подкармливать. Они ей платили доверием.

Этой весной явились на хутор электрики. Принялись разорять многолетнее гнездо аистов. Сердобольная Мария Митрофановна увещевала энергетиков оставить всё, как есть, но к ней не прислушались.

Если бы птицы умели говорить на понятном нам языке, много бы узнали об их беде. Как показало время, птичье горе усугубилось тем, что журавлиха готовилась вот-вот начать кладку яиц. Её верный спутник принялся с невероятным усердием мастерить новое жилище. До позднего вечера укладывал непослушные хворостинки, веточки и ещё что-то. Иногда строительный материал терялся, падал. Крылатый зодчий множество раз слетал наземь и снова устремлялся к гнезду. Возобновил работу ни свет ни заря. И только средь дня будущая мать-птица уселась на новой «жилплощади».

Все эти подробности узнал от Елены Петровны – дочери покойной.

Наші земляки дивували сам Париж

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: Вівторок, 19 вересня 2017, 13:22

Якось спілкувався з давнім знайомим Миколою Терехом, згадали Єйфелеву башту. Заговорив про Всесвітню виставку в Парижі, з нагоди якої звели цю сталеву споруду. Микола Іванович уточнив, мовляв, башту спорудили років на двадцять пізніше під першої виставки. Ще додав, що на попередній виставці наші земляки здобули чимало відзнак.

Запропонував колезі, теж позаштатному кореспонденту, зробити матеріал. 

Якраз 150 років тому, у 1867 році, відбулася Всесвітня виставка мистецтв та промисловості в Парижі. На виставці представили 50 тис. експонатів із 41 країни Світу. Її відвідали понад 10 мільйонів глядачів, у тому числі російський імператор Олександр ІІ. Для проведення виставки виділили 50 гектарів землі на Марсовому полі та 20 - на острові Біянкур. Збудували овальний виставковий палац довжиною майже півкілометра та шириною 380 метрів. На будівництві працювали понад 26 тисяч робітників. Центр павільйону увінчали куполом та оточили садом 166 метрів у довжину та 56 метрів у ширину.

На додачу до основної будівлі звели близько сотні менших будівель для розміщення експозицій. Найбільшу площу в Головному павільйоні займали експонати із Франції і її колоній — майже 64 тис. кв. м.

Головна мета виставки - показати розвиток промисловості у всьому світі. На ній вперше представили безліч технічних новацій — телеграфний апарат, електричні фари, підводний кабель, гідравлічний ліфт, шарикопідшипники, механічну тістомішалку, досконале землеробське знаряддя, новий міцний і легкий метал - алюміній. Вперше продемонстрували технології переробки нафти та можливість її подальшого використання. Відвідувачів дивував “скафандр” для перебування під водою. Вершиною інженерного мистецтва став діючий водогін виставки: 4 гігантських гідравлічних насоси перекачували воду Сени по трубах завдовжки 23 км у всі кінці експозиції.