Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Головна
Відкриття меморіальних дошок видатним бахмачанам
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 12 листопада 2021, 18:42
9 листопада в нашій державі відзначають День української писемності та мови, який був започаткований Указом Президента в 1997 році. Дата припадає на важливе православне свято – День ушанування пам’яті Нестора Літописця. Саме він був послідовником творців писемності слов’ян Кирила і Мефодія. Дослідники вважають, що писемна українська мова починається з його праці. Нестор Літописець є автором неоціненного скарбу нашої культури – “Повісті минулих літ”.
Тож символічно, що саме сьогодні у Бахмачі, на фасаді будинків, що по вулицях Соборності 50 та 17, де мешкали наші знані земляки, письменники Вілій Москалець та Володимир Кашка, і відбулося відкриття пам’ятних дошок. Через обмеження червоної зони зібрання не було багаточисельним, однак у заході взяли участь рідні видатних земляків, які поділилися теплими спогадами, що надало події особливої щирості.
На думку міського голови Павла Шимка, це непересічні події, і ці меморіальні дошки мають стати своєрідними охоронними грамотами нашої пам’яті. Видатні творці, талановиті майстри слова, на честь яких відкриті меморіальні дошки, - це не тільки наше минуле, а й візитівка Бахмаччини сьогодні.
Ініціаторами виготовлення пам’ятних дошок виступили депутати Бахмацької міської ради минулого скликання, зокрема, Валерій Петренко та Михайло Виноградов. Утілив ідею в життя на благодійних засадах підприємець Сергій Лях. Присутні на заході були єдині в думці про необхідність повного видання творів і Вілія Москальця, і Володимира Кашки.
Пишаємося нашими земляками!
Відділ організаційної роботи та
кадрового забезпечення
виконкому міськради
Вакцинуємося!
- Деталі
- Категорія: Актуальна тема
- Опубліковано: П'ятниця, 12 листопада 2021, 18:10
Минулими вихідними зустрів відразу двох деповців. Знайомі щось запально обговорювали. Дослухався, говорили про вакцинацію. Тема злободенна, з дозволу приєднався до бесіди. Вставив у розмову і свої «п’ять копійок», на що вислухав цілу лекцію про користь і необхідність щеплення, йшлося про Covid-19.
Дивувалися і шкодували, що українці до останнього не бралися за цю справу, тому і пожинаємо чергову пандемію. Це при тому, що у багатьох країнах світу масова вакцинація від коронавірусу набула обертів.
Здивувала їх обізнаність і досить вільне володіння специфічною медичною термінологією, хоча один електрик, а другий – верстатник. Поділився спостереженням.
- Ми тепер грамотні, - засміялися в унісон. – У депо нині читають лекції і вакцинують охочих. За нас взялися серйозно, і спасибі за це і адміністрації, і відділу кадрів. Он скільки хворих додається щодня, нас це тепер майже не стосується…
- Справді так. До нас завітали медики – спочатку сімейний лікар Богдана Іванівна Полянська, а пізніше і завідувачка центром первинної медико-санітарної допомоги Вікторія Олександрівна Петройтіс, яка тепер і опікується вакцинацією. Прибуває з медичними сестрами, це Людмила Володимирівна Котенко та Ірина Василівна Бабич.
У нас більше 450 працюючих, вже щеплено близько двох третин штату. Це не межа, плануємо вакцинувати всіх. Почали справу ще на початку вересня. Знаєте, процес щеплення все ж гальмувало багато пліток і суперечлива інформація, але медики допомогли розібратися в основних моментах і, як то кажуть, лід зрушив. Зараз у місцях щеплень шикуються черги, а у нас це робиться за лічені хвилини і, практично, без відриву від виробництва.
Борис Бобришев
Проймаються турботою
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 12 листопада 2021, 17:38
Уже розповідав, як у Фастівцях у шкільній котельні встановили нову трубу-димар. Тоді висловив припущення, що для Альма-матер холоднеча не страшна, що тепло прийде. Днями стрівся гурточок учнів, перепитав, чи затишно у класах? Дзвінки голоси учнів підтвердили, що тепло і у кімнатах, і у кабінетах.
Старші дівчатка знали про мій допис, про це говорили у них вдома. Зробили зауваження, мовляв, не про всіх добродіїв, хто допомагав школі, було згадано. Навели приклади, переконали у своїй правоті. Пообіцяв сказати добре слово і на адресу решти благодійників.
Першого згадаємо В.М.Булаха. Про Василя Миколайовича говоримо часто, фермер допомагає не тільки школі. До речі, пунктуальний у розрахунках за земельні паї, фастівчани охоче віддають у оренду свої наділи саме йому.
Дівчата назвали ще і Юрія Миколайовича Красноголова. Він має потужного МАЗа, доставила трубу на шкільне подвір’я саме та вантажівка. Це не єдина послуга для школи, де директоркою його дружина. Звісно, прохання майже щоденні – підвезти потрібно то одне, то інше.
Безвідмовний у наданні послуг для школи ще один благодійник – Володимир Олексійович Гончаров. Про нього розповідаю з особливим задоволенням, бо працювали разом, коли він був головним інженером у радгоспі. Тепер він заправляє тракторами МТЗ-80 і Т-40. Саме потужнішим «білорусом» кантував димаря при становленні на постійне місце.
Володимир Олексійович теж у якійсь мірі «підлеглий», бо у школі викладає хімію-біологію і його дружина. У моєму уточненні є частка жарту, просто обидва помічники проймаються турботою і про юних фастівчан, і про дорослий персонал, де і їх рідні люди.
Олександр Міткаленко, пенсіонер
Чим живеш, Дмитрівко?
- Деталі
- Категорія: Подорож Бахмацьким районом
- Опубліковано: П'ятниця, 12 листопада 2021, 17:07
Спочатку інтерв’ю з Валентином Бойком, очільником Дмитрівської об’єднаної територіальної громади, планував приурочити до 100 днів його перебування на згаданій посаді.
Не склалося. Потім задумав поспілкуватися з Валентином Борисовичем на урочистостях у Голінці, а пізніше у Дмитрівці, і теж невдало. І все ж, ось він переді мною.
- Валентине Борисовичу, не оспорюю, що ситуація у Дмитрівці має більш оптимістичні тони, ніж описав у попередній публікації. А яким сьогодення об’єднаної громади бачиться Вам?
- На території селища працюють сільгосппідприємство ТОВ «Агродмитрівське», ПрАТ «Дмитрівське ЗПП», ТОВ «Агролайф Інвест», Дмитрівська селищна рада, Будинок культури, селищна бібліотека з дитячим відділом, середня школа І-ІІІ ступенів. ДНЗ «Сонечко», пункт екстреної медичної допомоги, терапевтичне відділення № 2, амбулаторія ЗПСМ і Рубанська, стоматологічний кабінет, дистанція околотку Роменської дільниці залізниці, станція Рубанка, комунальне підприємство «Перспектива», відділення поштового зв’язку, пункт охолодження молока, аптека, вісім продовольчих магазинів, три магазини промислових товарів, чотири приватних підприємці виїзної торгівлі, ветеринарна аптека, відділення «Нова пошта», кафе-бар «Фуршет».
- Перелік справляє враження, але погодьтесь, лише у колгоспі працювало більше, ніж в усіх вище згаданих… Проте давайте за інше. Ще у Голінці хотів запитати: «З яким настроєм вручали принтер для тамтешньої школи?»
- Ви ж самі бачили, з великим задоволенням. Нагадаю, голінські учні за підсумками здачі ЗНО серед навчальних закладів Чернігівщини піднялися на третю сходинку. Показник заслуговує шани. Тому вибирав школярам найдосконаліший принтер фірми Епсон.
Скажу більше, молодь – наше майбутнє. Чому їх навчимо, те і матимемо завтра. А нині знання потрібні навіть у кабінах сучасних тракторів і комбайнів. Новітня техніка прийшла у сьогодення, вона на кожному кроці, для успішного її освоєння потрібні знання.
- Часто із засобів масової інформації дізнаюсь про труднощі у діяльності об’єднаних територіальних громад. А як справи складаються у Дмитрівці?
- Думаю, ви й самі знаєте. Адже живемо не на іншій планеті, не в іншій державі, нам притаманні ті ж проблеми, що турбують решту об’єднаних громад.
Даючи згоду на обрання очільником ОТГ, знав, що чекають труднощі, але не припускав, що вони матимуть такий глобальний характер. Найперша проблема – брак коштів, це давалося взнаки з перших кроків нашого поступу, але сьогодні мої колеги хапаються за голови. Вже перераховував наші чисельні заклади, крім платні їх співробітникам, маємо ще і опалювати. Осінь вже давно вступила у свої права, ось-ось ступить на поріг зима. Чимало з моїх колег, хто висловлюється на радіо, з телевізійних екранів, зі шпальт газет, говорять вже не про опалення, а як злити воду, щоб не розморозити системи. Ситуація ускладнилася від стрімкого подорожчання енергоносіїв.
- У Дмитрівку добираюся не вперше, доїзди стали проблемою…
- Так, це ще одне «вузьке» місце нашого сьогодення. Маршрутки курсують вкрай рідко – нікого возить. Населення стрімко скорочується. Запам’ятались цифри, у 1963 році, у школі навчалося 1200 учнів, тепер всемеро менше, така арифметика скрізь. А перевізнику потрібен заповнений салон…
Колись курсували потяги, залишилося два – до Бахмача і назад у Ромни, Ромадан – не роз’їздишся.
- Говоримо про селище, а регіон ОТГ більший…
- Звісно, і це стосується не лише площ, а й турбот. Ви вдало завітали, тільки-но повернулися із навколишніх сіл, де вітали місцевих аматорів сцени з Всеукраїнським днем працівників культури та майстрів народного мистецтва. Сьогодні свято не тільки у працівників Будинків культури,а й клубних установ, бібліотек. Самодіяльники - це особливий народ, їх захоплення – пісня, танок. Сам гайворонець. Знаю тому ціну. Це у нас співав стоголосий хор, який діяв близько сторіччя. Вже давненько не збираємося таким чисельним складом, а як заспівають мої земляки на якійсь урочистості – на весіллі, на чиємусь ювілеї, а то просто на застіллі, то відчується той давній відголос відомого на всю Чернігівщину колективу.
От і тепер, відвідали сільські заклади культури. Останньою була Рубанка. Саме там аматорам сцени передали сучасну аудіоапаратуру, аби пісня лунала на все село.
До речі, напередодні свята у Голінці запрацювала танцювальна зала для занять хореографічних колективів.
Є у нас ще одна когорта земляків, котрі не потребують зайвої організації зовні – це спортсмени. Їм теж намагаємося допомагати, бо де фізкультура, там здоровий спосіб життя, там більше ладу і менше правопорушень, там надлишок енергії переплавляються у рекорди, показники, у силу і міць. Саме керуючись цими сподіваннями, у Кропивному відкрили мультимедійний спортивний майданчик для проведення ігрових видів спорту, що є найпопулярнішим серед молоді. Похвалюсь: коштувало це задоволення мільйон, але не шкодуємо, нехай юні ростуть здоровими.
Спілкувався Борис Бобришев
Наче вулик, наша школа
- Деталі
- Категорія: Зі школи й про школу
- Опубліковано: П'ятниця, 12 листопада 2021, 16:35
Наче вулик, наша школа
Вся вона гуде, як рій.
І здається, що довкола
Розквітають квіти мрій.
Бігають, сміються діти,
Та — лиш дзвоник задзвенить —
Стане тихо, ніби в квіти
Поховались бджоли вмить.
(Д. Павличко)
Школа, клас, учителі… Такі приємні й теплі спогади яскравого та безтурботного дитинства.
Школа – це не тільки класи й коридори. Насамперед, це – дух, пам’ять,традиції, наступність поколінь. Це педагоги, які щодня переступають поріг навчального закладу й сіють зерна доброго, розумного, вічного. Усе починається зі шкільної парти: перші враження від пізнання такого цікавого й непростого світу, перші захоплення й розчарування, успіхи й невдачі, усвідомлення себе як особистості і, звісно, перші кроки в дорослий незвіданий світ. Усі ми родом з дитинства, і подумки повертаємося туди, де було нам так затишно й тепло, де про нас турбувалися батьки і вчителі.
Милі серцю спогади огортають багатьох із нас, коли чуємо шкільний дзвоник, спостерігаємо, як поспішають до школи учні і наші власні діти.
Мрія про найкращу школу нікого не оминає. Кожен учень хоче навчатися у хорошому закладі, усі батьки дбають, аби їх діти були оточені опікою, здобули глибокі знання та добре виховання. Якраз таким і є Бахмацький ЗЗСО I-III № 4 . Наш заклад – це своєрідна республіка, де вчителі та учні спільно творять майбутнє, це велика родина, яка має свій ритм існування, захоплює новизною. Дають знання учням творчі педагогічні працівники. У нашому закладі функціонують сучасні навчальні кабінети, затишні класні кімнати, навчальна майстерня, клас інтерактивних технологій та комп’ютерний клас, шкільна бібліотека, їдальня, внутрішні санвузли. Заклад виховує молодь на високих моральних зразках української духовності. Заслуга в цьому всього педагогічного колективу, який очолює творчий керівник Трикоз Оксана Миколаївна. Особливо це стає відчутним під час проведення традиційних тематичних заходів, свят, конкурсів. А найголовніше те, що під час таких заходів виявляються цілі сузір’я юних талантів. Наш заклад - це сім’я, у якій радощі й невдачі – навпіл, колектив, який прагне до всього нового, прогресивного. Це уроки й свята, олімпіади й конкурси, вечори й екскурсії, мандрівки, зустрічі з колегами - освітянами, години спілкування з батьками та учнями.
Навчальний заклад допомагає вихованцям не тільки здобути міцні знання, а ще відкриває чарівний світ творчості, робить все для того, щоб шкільні роки промайнули з радістю та приємними згадками про свята, подорожі, веселі хвилини позакласного життя, захоплюючі миті відкриттів. Цьому сприяє тісна співпраця адміністрації закладу, педагогічного та батьківського колективів, учнівського самоврядування. Наші учні постійні учасники й переможці міських, районних та обласних олімпіад, конкурсів, концертів та фестивалів. Надійними помічниками педагогів є батьки учнів. Приємно відзначити, що вони активно включаються в навчально-виховний процес, допомагаючи нам проводити тематичні лекції, концерти, озеленення закладу й оновлення класних кімнат.
З особливими почуттями очікуємо ми поповнення нашої шкільної родини першокласниками . Ось і цього року готується до комплектування 1 класу наш талановитий, молодий, енергійний педагог Павліченко Валентина Василівна. Учителька використовує сучасні освітні технології навчання у НУШ. На уроках застосовує різноманітну наочність : схеми, таблиці, ілюстрації, предметні малюнки. Вимоглива до дітей, їхнього письма під час виконання класних робіт і по-материнськи добра, лагідна, привітна. Свою роботу спрямовує на всебічний розвиток дітей. Стосунки зі школярами будує на довірі, повазі, справедливості. Пропагує серед дітей здоровий спосіб життя, вимагає від них дотримання правил поведінки. Тісно співпрацює з батьками вихованців, надаючи допомогу з питань навчання, розвитку та виховання.
Ми раді бачити в закладі кожного учня, оточити його піклуванням, розвивати його розумові, фізичні здібності та естетичні смаки, допомагати рости здоровими, вихованими, пристосованими до життя людьми.
Адміністрація Бахмацького ЗЗСО І-ІІІ ст. №4
Добротний подарунок
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 12 листопада 2021, 15:34
Радо зустрічаюся зі своїми земляками-хуторянами. Завжди перекинемось словом-другим. Вже давно переконався - ми з особливого тіста. Візьмімо хоча б сьогоднішні проблеми, скільки розмов про газ, про ціни на блакитне паливо, а нас це обходить. Опалювалися дровами і далі будемо грітися ними, як і десять,і сто літ тому. Але зараз поведу розмову не про те.
Зайшов якось у майстерню до земляка Федосія Івановича Степаненка, а там вже гість Едуард Артемович Жуков, приєднався до їх розмови. Вони обговорювали, як створювалося сучасне обличчя міста. Тема зацікавила, дізнався і про перші кроки «Хіммашу», і про житлове будівництво, і про зведення Палацу культури. Особливо зацікавило, як виростав шляхопровід. То був об’єкт загальної уваги, бо тоді перетнути залізничні колії, уникнувши довжелезної черги, було практично неможливим. Згадалося, як страканів під шлагбаумом і плавився від жагучого сонця з кількома десятками таких же стражденних. Хтось не витримував, вирушав на інший переїзд на Бахмач-Київський, тільки вигравав не завжди. Скільки часу втрачав автотранспорт на тому перетині залізничних колій, сам Бог знає.
Так от, якраз Едуард Артемович керував тим будівництвом, а мій земляк працював на «газоні» - самоскиді ГАЗ-51. Возили грунт з військового полігону із-під Шовковиці, розтяглася справа довше ніж на рік, але все ж бетонні плити врешті-решт завершили роботи, і транспорт рушив через міст. Було це піввіку тому, навіть не віриться, що збігло стільки років. Позаминулої неділі водії відзначали своє професійне свято, тоді до їх урочистості і було здано шляхопровід у експлуатацію. Достойний подарунок отримали тоді шофери, всі бахмачани і гості міста.
Без шляхопроводу при нинішній кількості транспорту нас чекав би колапс, бо навіть за тих умов черги збиралися довжелезні. Зробили добру славу будівельники, яка служить нам і досі.
Юрій Вовкогон, ветеран праці
Гарна новина для поціновувачів книг !
- Деталі
- Категорія: Новини культури
- Опубліковано: П'ятниця, 12 листопада 2021, 15:00
У День української писемності та мови бібліотечний фонд КЗ «Централізована бібліотечна система» поповнився новими виданнями, які передав міський голова Павло Шимко. Це книги українських авторів різноманітної тематики. Як говорить Ганна Іванько, директор закладу, це книги про витоки історії нашого народу, давніх русичів і давній Київ, призначення і покликання людини, кохання, пригоди, містику, боротьбу добра і зла та, звісно, література для дітей.
Книги від видавництва «Український пріоритет» придбані за кошти міського бюджету на суму 40 тис. гривень. Допомогу в підборі літератури надав директор видавництва Володимир Шовкошитний, До речі, Володимир Федорович - письменник, перекладач, кіносценарист, видавець, громадський і політичний діяч, доктор філософії, перший заступник Голови Національної спілки письменників України. Тож запрошуємо до бібліотеки після відміни карантинних обмежень “червоної зони”!
Відділ організаційної роботи та кадрового забезпечення виконкому міськради
З Днем залізничника!
- Деталі
- Категорія: Наші свята
- Опубліковано: П'ятниця, 05 листопада 2021, 12:30
Ніяк не звикну до нової назви рідного підприємства: «Виробничий підрозділ пасажирського вагонного депо станції Бахмач філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця». Треба ж так ускладнити, та не будемо про це. Сьогодні гарний настрій, тільки-но почув у новинах, що Крюківський вагонобудівний завод вироблятиме пасажирські вагони для потреб пасажирів України. Це значить, що сучасний рухомий склад для пасажирських перевезень поповниться новітньою технікою. А згодом, потрібно сподіватися, і наше депо засвоюватиме обслуговування і ремонт вагонів з сучасним обладнанням, з електронікою, комп’ютерною технікою.
Приємною новиною захотілося поділитися з колишніми колегами, завітав у депо. Першою застав голову профспілок А.О.Рожнову. Моя новина для неї новиною вже не була. Згадали, що днями професійне свято залізничників. Анжела Олександрівна якраз готувала портрети для Дошки Пошани підприємства, така традиція у деповців уже багато-багато літ.
Роздивляюся знімки теж. Уже мало кого впізнаю, на підприємство прийшло багато молоді. А ні, трапився на очі токар колісно-роликового цеху Сергій Віталійович Тимошенко (на фото). Згадав, що його мама теж трудилася у депо, тепер Ганна Василівна на заслуженому відпочинку.
Перегортаю портрети, сподіваючись упізнати ще когось. Так і є, ось він - Обушний Руслан Васильович бригадир цеху КВР, почесний залізничник, його не впізнати – гріх.
З підсобно-заготівельного цеху занесено аж троє передовиків, та зупинюсь на прізвищі Варчак. Не тому, що з вулканізаторником Анатолієм Володимировичем знайомий не одне десятиліття. Ремонтник завжди був відповідальним, дисциплінованим, високопрофесійним, значить, таким і залишився.
Миколаєнко Валентин Григорович – складач поїздів теж на Дошці (на фото). Пригадую, що у депо трудилися його і мама, і бабуся – виходить династія…
На очі трапився наказ начальника депо С.В.Кучеренка: «Робітникам вагонного депо, що вносять своєю сумлінною, старанною, творчою працею значний вклад у розвиток підприємства, у виконання виробничих планів, на підставі рішень зборів колективів цехів та з нагоди Дня залізничника…» Це про них, чиї портрети у мене у руках, і кого хочеться поздоровити з нашим святом – з Днем залізничника.
Борис Лазоренко,
ветеран праці
Достойний подарунок
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 05 листопада 2021, 11:48
Славу буряківників цього приміського села продовжує тепер ФГ «Вітчизна-Тиниця», плугатарі якого щойно завершили копати корені. Треба ж, застав на плантації останні вантажівки, що вирушали до бурякоприймального пункту. За кермом потужних КамАЗів з причепами були Євгеній Демидко і Валерій Протовень (на фото). Водії поспішали – осінні дні короткі. Відповіли майже на ходу на кілька запитань. Знають, що господарство виростило цукристі із середньою врожайністю близько 700 центнерів коренів на круг. А траплялися і такі ділянки, що радували і більш ваговитим здобутком.
Пошкодував, що не під’їхав кількома хвилинами раніше, то застав би комбайнерів Володимира Кравченка і Валерія Гриценка. Справді, їх вправний бурякозбиральний комбайн FRANZ KLEINE розчинявся в імлистій далечині. За кожний рейс водії доставляють близько 30 тонн коренів.
Остання інформація навернула на бажання побувати і у приймальників, але це відбулося через день.
Директора підприємства Анатолія Миколайовича Шевченка застав у гарному настрої.
- Угадали, справді, задоволений. А чому б і ні? Урожай зібрано за погоди, корені відвантажуємо. Бачите, «вертушка» з 24 вагонів уже готова вирушити на цукроварню у Згурів на ТОП «Краєвид». Як не підведе залізниця, то днів за десять відправим на переробку останні з майже 39 тисяч тонн, що навозили на майданчики рослинники. Це гора цукру, порахуйте самі, середній вміст солодкого продукту у сировині за 16 відсотків.
Як встигнемо відвантажити до Дня працівників сільського господарства, вважайте підготуємо до свята достойний подарунок.
Борис Сєдач
Є чому повчитися!
- Деталі
- Категорія: Вісті звідусіль
- Опубліковано: П'ятниця, 05 листопада 2021, 11:13
Урочистий захід міської ветеранської організації „Подружній вік золотий” відбувся ще у червні. Тоді запросили на дійство пари щасливчиків, хто у любові і злагоді, мирі і повазі прожили 50 і більше років. Про ці освячені небесами подружні пари вже розповідала, а от познайомити читача «Порадника» з подружжям залізничників довго не складалося. Усе ж прийшов час згадати і про них, привід до того поважний – сьогодні, 4 листопада, трудівники сталевих магістралей відзначають своє професійне свято. Сподіваюся, допис до районки стане приємним сюрпризом родині Ігнатенків — Олександрі Іллівні та Михайлу Тимофійовичу. Адже саме залізниця взяла в обійми і надійно, мовби сталевими магістралями, міцно-міцно об’єднала їх молоді серця на все життя...
Коли у 18 років юна Шура прийшла на станцію Бахмач списувачкою вагонів, це було цілком передбачуване. Дівчина продовжила робітничу династію Карпенків, у якій з діда-прадіда трудилися на залізниці, то не зрадила цій професії. До того ж працювати в цій галузі завжди було досить почесно.
Робота своєрідна, доводилось пробиратися вздовж товарних ешелонів у дощ і в сніг, під спекотним сонцем і в люті морози, але наша героїня до своєї справи ставилася відповідально, з гордістю усвідомлюючи свою причетність до ритмічної роботи залізниці. Подобалось їй тут усе: чіткий ритм, відповідальність, а особливо - люди, з їх дисциплінованістю, добротою, взаємодопомогою. Якось воно сталося, що серед звичних буднів – «день-ніч – 48» несподівано закохалася в молодого чергового по станції Михайла Ігнатенка.
Не дивлячись на молоді роки, він дуже серйозно і відповідально ставився до своїх обов’язків, чергового шанувало керівництво, поважали колеги. Це в очах Шури набувало ще більшого авторитету. Дівчина молода, недосвідчена потайки зітхала, дивлячись на Михайла Тимофійовича знизу вверх, навіть не припускала, що назве колись Мишею. Він здавався чимось недосяжним, печально думала: про такого парубка можна тільки мріяти.
Та, окрім роботи, буяло й інше життя. А в цьому іншому бутті Миша виявився романтиком і розгледів у Шурі її красу, і зовнішню, і духовну, відчув тепло її душі, щирість і доброту. На той час у Михайла не стало батьків, ловив себе на думці, що ця дівчина, її сім’я стануть і його родиною. Запросив дівчину в кіно, поплавали човном парковим ставком, стали з’являтися на вечорах танців і зрозуміли обоє, що один в одному знайшли свої половинки.
Улітку 1970 року відгуляли гамірне весілля, на яке запросили майже всю зміну. Усе було ладом: і музика, і спів, і танці.
Так двоє молодих людей створили сім’ю і стали будувати спільне життя. Нелегко було, але діяли дружно, злагоджено, що все вдавалося. Побудували власний дім, обзавелися господарством, посадили сад, а головне - нажили двох чудових доньок — Світлану та Ірину. Дівчата зростали працьовитими, люблячими і продовжили родинну династію, зараз обидві працюють на залізниці, теж знані і шановані люди.
А якщо повернутися до роботи, то обоє Ігнатенків — І Михайло Тимофійович, і Олександра Іллівна — зарекомендували себе сумлінними, відповідальними працівниками, кожен з них віддав залізниці більше 30-ти років життя. Зростали по службі аж до заступників начальника станції. Неодноразово нагороджувалися Почесними грамотами, портрети обох прикрашали Дошку пошани. Було якось, що фото подружжя Ігнатенків занесли на Дошку одночасно.
До речі, беручи приклад з чоловіка і дослухаючись до його порад, Олександра Іллівна закінчила інститут залізничного транспорту. Згодом і сама працювала черговою по станції, були й інші посади, на пенсію проводжали із заступника начальника станції.
На заслуженому відпочинку вже обоє, але спочинку не знають: виконують посильну роботу по господарству, у саду. Господар ще й завзятий бджоляр, любить чаклувати біля бджіл. Великих матеріальних статків не надбали, але живуть красивим, чистим, злагодженим життям. Дбають про доньок, трьох внуків, чекають на правнуків.
Колеги-залізничники, сусіди, усі, хто їх знає, в один голос стверджують, що їх родина зразкова, і молодим сім’ям є чому повчитися в Ігнатенків.
Лілія Гриценко,
голова ради ветеранів
Бахмацької МТГ
Детальніше...