Душа болить…

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Актуальна тема

Опубліковано: П'ятниця, 10 грудня 2021, 10:35

У кожної людини бувають моменти, коли, як то кажуть, «накипіло».

А у нас, колишніх бурякорадгоспівців, кипить уже не один рік. Цього разу градусу додала книга Володимира Соловецького «Рідне село», адже значна частина матеріалу зібрана саме про найкращий період процвітання Бахмацького Ордена Леніна бурякорадгоспу.

Повірте, книга пройшла не через одні руки. Спогадів відновилося ще не на один том, адже переглядали її люди різного віку, і в кожного було що згадати за той чи інший період років. При обговоренні спіймали себе на думці, що згадується лише приємне – високі надої, найкращі врожаї і не тільки цукрових, троянди обабіч алей, гомінкий, як вулик, дитячий садок, найкраща серед колгоспів району автоколона, затишний клуб, в якому юрбилась молодь, а на сеанс індійського кіно втовпитись було ой як важко…

То ж хто натиснув кнопку паузи, від чого все зупинилось, і просто згасає?..

Ми неодноразово намагалися якось виправити ситуацію, налагодити контакт з керівництвом. Але якщо раніше, ще хоча б якось на наші вимоги збирали збори, і хоча б щось по крихті обіцяли, то зараз ми не лише не відчуваємо взаємної підтримки, а більш того, відчуваємо себе покинутою дитиною, яку зрадили, і вона з нетерпінням чекає на усиновлення дружньою родиною. Спілкуючись зі знайомими, коли запитуєш в якому господарстві знаходяться паї, говорять не його назву, а називають прізвище керівника. А що ми? Ми взагалі не маємо і натяку на те, хто ця загадкова людина. Можливо, як зараз модно, вона віртуальна? Якщо хтось пам’ятає, через газету «Порадник» ми зверталися до керівництва, але на бажане перезавантаження чекаємо й досі.

Не змінилося нічого: орендну плату отримуємо найнижчу, та ще й до сьогодні не виплачену, заохочень нуль (Курчата та каченята? Але ж більшість пайовиків не брали їх! ), а тепер ще й новина - за останні два роки до закінчення договору (якщо не перезаключити його саме з СТОВ «Надією») заплатять не повну суму, а мізерні копійки!!!

Оце в цьому і вся повага до тих, хто не дивлячись на вихідні, погодні умови, власне здоров’я заробляв мозолі на прополюванні буряків, скиртуванні, кагатуванні… До тих, хто вже понад двадцять років, будучи пайовиками, беріг все ще рідні земельні наділи саме для цього господарства!

Тож не чують, чи не хочуть нас чути? Чують!!! Але їм не болить, бо все тут для них чуже, окрім заробітної плати і доходів з наших паїв.

Наболіло, ой як наболіло…

Пайовики СТОВ «НАДІЯ»

Радгоспе наш рідний, за що тобі кара?

Чому посміялись мужі?
Порослий бур’яном, штахетники долі -
Це все, дорогенький, «заслуги» твої.

Стоїть дитсадок у задумі.
Не весело зараз йому -
Посиплеться цегла, відвалиться плитка
Чому ж це так сталось? Сказати кому?

Трудились на фермі, у полі
Співали в радгоспному хорі,
Ходили до клубу в кіно…
Нема уже клубу, його розібрали давно!

Коли йшла на параді радгоспна колона,
А музика грала, «чуб дибки ставав»
Тепер все затихло, заглохло…
Лиш півень-когутик в дворі прокричав.

Закритий гараж, і закрита майстерня –
Усе на великім замку.
Пішли звідти хлопці, схиливши голівки,
Собаки лиш сплять у кутку.

Панам про нас думать завжди нема часу.
На думці в них Турки й Дубай,
А ти, хліборобе, віддав сорок років –
Хоч завтра лягай і вмирай.

А фермер в сусіда он як процвітає
У нього є людям й собі.
Не вигнав він люду, усі там працюють
І множать багатство на рідній землі.

Ой хлопці, ви, хлопці, чому так вчинили?
За що посміялись із нас?
Живуть тут же люди й онуки зростають
І що вони думають зараз про вас?

І хто дав диплома? Хотілося б знати
За добру науку таку,
Бо вивезли все, що було під руками
Залишили нам тільки згадку гірку.

Моя незалежна державо,
До чого ж ти нас довела?
Зробила ти нас жебраками,
Панів, як сміття розвела!!!

• < Попередня
• Наступна >