28 травня минає 10 років, як пішла з життя моя люба мама Галіч Ганна Антонівна, яка довгі роки вчителювала у Дмитрівці. Мені випало щастя бути не тільки донькою, а й її ученицею. А вона була моєю улюбленою вчителькою. Хоч я з вдячністю згадую всіх моїх вчителів, які дали мені такі глибокі знання. Ще живі дехто з її колег, а колеги часто були і її учнями. Згадую, як про свого директора Киричка Бориса Гнатовича  вона говорила, як про надзвичайно порядну людину, інтелектуала. Вона навчила математиці мабуть половину молоді Дмитрівки. Я пам’ятаю, як прийшли в день випускного вечора до неї додому діти з її останнього випуску, яких вона не змогла вчити в десятому класі, бо пішла на пенсію. Вони сміялись і плакали, і вона разом з ними. А потім, з квітами і пошаною, провели її Дмитрівкою на свій випускний. Вона була не тільки талановитим педагогом, а й надзвичайно чуйною людиною. Вона говорила, що якщо побачить, що в дитини забинтований пальчик, то обов’язково, проходячи між партами, погладить її по голівці, а заплакану дитину розпитає, що сталося. І діти платили їй любов’ю, а батьки – пошаною. Хіба може бути більше щастя! Надзвичайно ласкавою і доброзичливою вона була і матір’ю, і бабусею. Я зберігаю старий телефонний довідник, в якому вписані її рукою адреси і телефони моїх синів, її онуків. Вона завжди цікавилася їх життям, радила, наставляла на добро.

 

28 травня ми пом’янемо її. І хай пом’януть її добрим словом люди в Дмитрівці, всі, хто її знав і шанував.