Хвилини,   коли розумієш, що твоя дитина вже не маленький наївний школярик, який невпевнено переступає шкільний поріг, а на диво впевнена людина, яка долає перший серйозний рубіж,  отримавши почесне звання  -- випускник початкових класів.

І ця впевненість проросла з тих зерен, які щоденно сіяла в юні душі людина, працю якої можна оцінити,  вдивляючись в поведінку, вчинки, оцінюючи знання вихованців.

Людмила Володимирівна Лелюшок - наша перша вчителька, друга мати, порадниця, наставниця, рідна людина.

І не тільки для наших дітей. Для нас, батьків- приклад людяності, стриманості, мудрості. А вихованці  розкажуть всі секрети тільки їй, запитають поради,поділяться образами, кривдами   -  теж з нею. І вона радить, вчить, пробачає, не забувши додати:  «Та нічого- справа житейська. Все буде добре. Тільки ви  старайтесь!»

 

Людмила Володимирівна -  старший вчитель, має вищу категорію, продовжує педагогічну династію. Її батько - викладач математики, мама  ще нас навчала хімії. Школа - її покликання. Тільки маючи педагогічний талант, можна привернути увагу гамірливих непосид тихим звертанням, тихою мовою. І вже в класі чути,  як пролетить муха. І вся увага- вчительці, тільки допитливі погляди широко розкритих оченят  і - тиша.

А скільки нею проведено свят, виступів, поїздок, екскурсій. Це - величезна робота, яка навчає,   розширює кругозір, надає впевненості, здружує.

Хороший колектив вона виховала. Змогла навчити, об`єднати таких різних дітей - розумних і непосидючих,   допитливих і невгамовних! І це тепер - сім`я!

Дуже шкода,  що ці чотири роки так швидко минули, шкода розлучатись з таким мудрим педагогом і чудовою людиною, бо ж приросли серцем!

Хотілось би, щоб саме такі,  як Людмила Володимирівна,  мудрі і небайдужі викладачі, навчали і виховували наших дітей.

Спасибі Вам, Людмило Володимирівно!