Ось білочка вогнистим хвостиком майнула. Безшумно, легко перестрибнула з гілки на гілку, на хвилинку зацепе-ніла, подивилася очима-намистинками антрацитовими і зацокотіла щось хороше. Їй подобається у лісі сосновому жити. Їжі доволі. Гризе шишки соснові, горішки ліщини, збирає гриби, ягоди.

У заростях бузини наспівують пташки. Несподівано над головою застрекотіла сорока. Це пташина веселої вдачі. По лісу побрехеньки розносить, бо скрізь встигла зранку побувати, а вдень про бачене розповідає.

Почувся голосок: „ді-ійє”, „ті-іллі-тілі” і таке швиденьке „тетте-рететт”. Так, це маленький чижик співає. Зовні він менший за горобця, колір оперення має сірий. І пісня його довга. Радіє пташка дню, сумувати нікому не дозволяє.

 

Стежина привела до великої калюжі. Вона немов невеличке озерце, схоже на блюдечко. По краях стрибають жаби. Кумкають, по-своєму щось одна одній розповідають. По поверхні води бігають водомірки, немов на ковзанах. Водомірки легенькі, а лапки їхні вкриті волосинками. Тому не намокають.

Раптом над головою почулося котяче нявкання. Придивилася. Ні, то не кішка. Жовта з чорними плямами вивільга імітує голос кішки. Далеко чути.

Обійшла я калюжу-озерце, почула шурхіт. Дивлюсь – пеньок. Навкруг нього бігає їжак. На пеньок сів щиглик і почав голосно виводити „дід-літ”, „піть-пілі-піть”. А їжачок кружляє навколо пенька. Наче під спів щиглика танцює. Ось така кумедна сценка утворилася.

„Ку-ку, ку-ку”, - почулося. Так говорить самець зозулі: „Ку-ку, ку-ку,  всім допоможу!” Так його спів, напевно, розшифровується. Бо ця птиця – лісу захисниця:  гусінь і в лісі, і в гаї всю старанно збирає.

Ось такі мелодії лісового дня почула я. А які ви чуєте, малята? Напишіть у „Порадник”.