Рідний Обмачів святкує. У нього подвійна урочистість – День незалежності співпав з Днем села. Біля Будинку культури людно, навіть я відклав картоплю, хоча саме з-за неї приїхав допомагати на маминому городі. Хочеться побути серед земляків. Тепер приїжджаю нечасто, кожні від-відини викликають щем душі. Щось стискає серце, коли чую знайомі прізвища, коли лунають рідні назви сільських околиць: Слобідка, Луг, Федорцівка, Загадка, Валуша, Перевалок. Постарішали мої обмачівці, проте багатьох все ж впізнаю. Не знаю молодих, а от, як не дивно, малечу теж часто вгадую, чийого вони роду, бо більшість схожа на своїх батьків. На святі називають і називають імена, прислухаюсь, чи не скажуть когось із рідні. Багатьох вже немає, відійшли у вічність. Серед 460 полеглих у роки війни і двоє моїх прадідів. Одного розкуркулили, кілька років відсидів на Соловках, інший був активістом. Мабуть, один одного не дуже любили. А прийшов німець, взяли в руки зброю, боронили рідну землю від непроханого гостя разом, хоча і на різних фронтах. Їх правнучка і правнук примирили обидва роди, тепер вже виростає ще одне покоління, у жилах якого тече змішана кров колишніх прихованих суперників.

Чую, згадали фронтовиків Данила Мусійовича Нічогу та Федосія Леонтійовича Огієнка. Знав обох. Перший був зоотехніком, другий завідував дільницею. А ще раніше, зі слів старших, головував в Осічі.

Якось по-особливому звучать знайомі ще з дитинства мелодійні народні пісні. Багаторазово чую їх по радіо, з телевізора, але у рідній стороні вони лунають неповторно, зачіпають струни серця, хвилюють, нагадують сонячні шкільні роки. Тоді вперше їх почув,сам їх розучував.

Під враженням мелодій напливають спогади. Хотів би зустрітись з Петром Івановичем Башуком, був такий тракторист на гусеничних ДТ-75. Рівного йому не було ні на оранці, ні на сівбі. Про нього розповідали нам у школі. Його однофамілець Іван Олексійович Башук – неперевершений кукурудзівник тодішньої пори. Ще й зараз пам’ятаю його метод «квадратногніздовий – 70 на 70», що лунало як вірш. Може, і я сіяв би та збирав качанисту, але пішов в армію, потім друзі по службі запросили в своє місто. Вирішив попрацювати там на заводі, знаєте, романтика молодих літ . Проте зустрів дівчину, обзавівся сім’єю, так і залишився. І хоч пройшло вже багато літ, а у рідне село і до красеня Сейму все одно тягне. Здається, залишив тут часточку своєї душі, а коли повертаюсь, душа оживає в повну міру.

Привернули увагу рушники, милуюсь. Як в Обмачевому - не вишивають ніде! Здається, бачу не вишиті шедеври, а заквітчаний присеймівський луг.

 

 Свято схвилювало, побаченим і почутим захотілось поділитись з мамою, то вже не став спостерігати за спортивними змаганнями, відлуння яких гучномовці розносили над селом аж до сутінок.

Олександр Гриб