Без надії сподіваюсь…

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Не раз згадую відомий вислів капітана Врунгеля: «Як корабель назвеш, так він і попливе». Нещодавно, відвідуючи сторінки помічника-Інтернету, прочитав цікаве трактування з латинської слова «береза» – «бити, сікти». Задумався… А потім вирішив, що дане пояснення давнє, і мається на увазі застосування, як одного з виховних методів - різок.


Вихідними днями довелося подорожувати. Весняний краєвид за вікном машини вражав своєю красою. Заїхали у березовий гай. Відразу погляд зупинився на чорній плямі серед зелені вже розквітлих дерев. «То, напевне, здалеку так здається», - подумав я. Та з наближенням зеленішим воно не ставало.


- А що воно таке? - запитую тата.


- Слід людини, - почув у відповідь.


- А чому слід? Форма зовсім інша. Більш схожа на серце.


Тато зупинив машину: «То, синку, болюча рана всього лісу, його вирване серце!»


Ми пройшли далі. Важко було не помітити глибоких ран після збору соку. А засохлі віти застигли схиленими в журбі. Помітним було їхнє прагнення до життя. Вони ще подекуди намагалися випустити зелені листочки. Та сил не вистачило, щоб побороти страшну хворобу людства - недбалість!


І тут я згадав: «бити, сікти». Так от воно як, не береза завдавала болю людині своїми різками, а людина - їй! От і не вір Врунгелю.


І ось я побачив берізку, яку ніби сховали поміж себе сосни. Вона шелестіла молодим листячком. «От пощастило!» - подумав я. Але помітив, що то був не шелест від вітру, а страх і тремтіння від побаченого – люди! То виходить, що вартість добрих справ – життя? Заплутався…


Їдемо далі. Дуже радію, коли бачу зелень березових галявин. Вижили білокорі! Фортові ці красуні!


Попереду в мене буде ще багато таких подорожей. Та сподіваюсь побачити справжнє людське відношення до природи, щоб можна було застосувати тільки єдине трактування українською слова «береза» – «світитися, біліти».


Богдан Кондратенко,
Бахмацька гімназія, 7А клас