… Я віночок сплету

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Останнім часом в Україні вінки набувають шаленої популярності. Як же серед розмаїття цієї барвистої продукції, переважно із Піднебесної, знайти справжню українську автентику?


На наших землях традиція плетіння вінків сягає ще дохристиянських часів. Особливо трепетно українки ставилися до виготовлення весільного вінка, призначення якого — охороняти «молоду» від «поганого ока». А після весілля вінки розміщували за іконами на покуті чи всередині ікони.


Осягнути глибини культурної спадщини Батуринщини учасникам історичного гуртка НІКЗ “Гетьманська столиця” “Батуринський курінь” допомогла народна майстриня з села Митченки Бахмацького району Катерина Андріївна Кеда. Вона володіє унікальним ( і вже забутим!) мистецтвом виготовлення традиційного українського весільного воскового вінка. На території Чернігівщини не було перлів і перламутру, тому використовували те, що було найдоступнішим – тканину, папір, стружку і віск, а пізніше – парафін.


Катерині Андріївні вже 78, і з самого дитинства вона залюблена у свою справу. Воскові квіти її навчили робити старші сестри, а вона передала це мистецтво своїй онуці Інні. Ні повоєнна розруха, ні тяжка праця і життєві негаразди не змусили її покинути цю справу, адже, як каже Катерина Андріївна: «Разом з цими квітами цвіте й моя душа».


Так і наші гуртківці вже на практиці своїми руками змогли виготовили свій власний вінок та познайомилися з звичаями та традиціями виготовлення вінків, які панували на Батуринщині. Діти з непідробною цікавістю слухали розповіді майстрині, повторювали за нею досить складні об’ємні елементи вінка. Заняття з майстринею нікого не залишило байдужим.


Марина Герасько,

заст. зав. відділу історії
Гетьманства НІКЗ
“Гетьманська столиця”