Згадую з теплом
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 26 травня 2017, 15:27
Впорядковувала „газові” документи і звернула увагу на дату „1997 рік”. Виходить, вже двадцять літ, як користуємося природним блакитним паливом.
Колись газ був привілеєм городян, обмачівці і не мріяли про таке задоволення. Так би і залишалося все, коли б не завзяття тодішнього голови колгоспу „Червона Зірка” Михайла Гнатовича Матіска. Це він проявив турботу і заходився газифікувати село. До речі, навіть у райцентр підвели газ лише через кілька років.
Зразу мої земляки не дуже перейнялися цією турбою, чи не усвідомлювали переваг, чи не вірили у реальність здійснення. Тепер навіть не віриться, що нам за рахунок колгоспу проклали вуличні магістралі, спорудили розподільчу станцію. Проекти теж виготовляли за його рахунок. Уявляєте, яка економія для колгоспників?
Пригадую, зайшла у контору у справах, а Михайло Гнатович поцікавився, чому не готую проект – він за доярок особливо піклувався. Поквапив зібрати необхідні папери, то вже перед Великоднем майстри приступили до роботи.
Тієї ж осені, якраз на День колгоспника, почала і моя родина користуватися газом і для приготування, і для опалення. Тільки тоді усвідомила, яка це благодать. До того користувалися балонами. А це така морока, то неочікувано пропан закінчиться, то чекати потрібно день, два, три, а то і тиждень. А про опалення, годі й балакати. Раніше йдеш селом, вловлюєш аромати димарів- відчуваеш пахощі до дров, то торфу, то брикету, траплялось опалювалися і вугіллям. Скільки то клопоту напиляти, порубати, скільки нервів коштувало купити, доставити з Бахмача чи Конотопа ті ж брикет чи вугілля, потім заносить те у хлів. Усе змінилось тоді ураз – крутнув ручку – хоч тобі сало смаж, хоч доволі грійся. І коштував газ на ту пору - копійки.
До речі, першою до магістралі підключили школу, яка то радість була для учнів і педагогів. Відзначили, що школярі стали менше хворіти на простуди, стали краще вчитися. Дуже вірогідно, бо згадуючи школу своєї пори, неодмінно пригадаю маркі чорнильниці і закляклі пучки.
...Ото угледіла у „газових” документах дату „1997 рік”. Аж не віриться, двадцять літ... Нехай ікнеться нашому благодійнику Михайлу Гнатовичу, добру справу зробив він людям.
Надія Завадко