Company Logo

Останні коментарі

  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...

     
  • Шурави в переводе с арабского -совет (советский)

    Детальніше...

     
  • Ну і шо? Було прийнято 39 заяв.Який кінцевий результат? прочитайте уважно,ніяної конкретики,одна ...

    Детальніше...


Згадую з теплом

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Впорядковувала „газові” документи і звернула увагу на дату „1997 рік”. Виходить, вже двадцять літ, як користуємося природним блакитним паливом.


Колись газ був привілеєм городян, обмачівці і не мріяли про таке задоволення. Так би і залишалося все, коли б не завзяття тодішнього голови колгоспу „Червона Зірка” Михайла Гнатовича Матіска. Це він проявив турботу і заходився газифікувати село. До речі, навіть у райцентр підвели газ лише через кілька років.


Зразу мої земляки не дуже перейнялися цією турбою, чи не усвідомлювали переваг, чи не вірили у реальність здійснення. Тепер навіть не віриться, що нам за рахунок колгоспу проклали вуличні магістралі, спорудили розподільчу станцію. Проекти теж виготовляли за його рахунок. Уявляєте, яка економія для колгоспників?


Пригадую, зайшла у контору у справах, а Михайло Гнатович поцікавився, чому не готую проект – він за доярок особливо піклувався. Поквапив зібрати необхідні папери, то вже перед Великоднем майстри приступили до роботи.


Тієї ж осені, якраз на День колгоспника, почала і моя родина користуватися газом і для приготування, і для опалення. Тільки тоді усвідомила, яка це благодать. До того користувалися балонами. А це така морока, то неочікувано пропан закінчиться, то чекати потрібно день, два, три, а то і тиждень. А про опалення, годі й балакати. Раніше йдеш селом, вловлюєш аромати димарів- відчуваеш пахощі до дров, то торфу, то брикету, траплялось опалювалися і вугіллям. Скільки то клопоту напиляти, порубати, скільки нервів коштувало купити, доставити з Бахмача чи Конотопа ті ж брикет чи вугілля, потім заносить те у хлів. Усе змінилось тоді ураз – крутнув ручку – хоч тобі сало смаж, хоч доволі грійся. І коштував газ на ту пору - копійки.


До речі, першою до магістралі підключили школу, яка то радість була для учнів і педагогів. Відзначили, що школярі стали менше хворіти на простуди, стали краще вчитися. Дуже вірогідно, бо згадуючи школу своєї пори, неодмінно пригадаю маркі чорнильниці і закляклі пучки.


...Ото угледіла у „газових” документах дату „1997 рік”. Аж не віриться, двадцять літ... Нехай ікнеться нашому благодійнику Михайлу Гнатовичу, добру справу зробив він людям.


Надія Завадко

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове