Події 6-річної давнини на Майдані не забуваються!
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 21 лютого 2020, 12:00
Усе ті ж світлини, усе той же біль, усе та ж непокараність та невідомість про долі сотень людей!
«Рабів до раю не пускають», — це останній запис Василя на його сторінці в соціальній мережі, зроблений о 17:18 18 лютого 2014 року. Після цього хлопець іще розмовляв по телефону з молодшим братом, просив його не говорити матері, що на Майдані. Востаннє відповів на дзвінок о 20:00. Сказав, що їх оточили.
Василь Прохорський — один із трьох героїв Небесної Сотні з Чернігівщини. Він народився в селі Щуча Гребля. Закінчив Дмитрівську середню школу. Після служби в армії працював у столичній міліції, але через п’ять років звільнився і працював у Києві на різних підприємствах.
«Він не міг змиритися з системою», — розповідає мама Василя Світлана Миколаївна Діденко. Після звільнення працював в охоронній фірмі, заочно здобував юридичну освіту. Останнє місце роботи — технічний відділ, де Василь працював електриком торгівельного обладнання. «Він не мав спеціальної освіти, наполегливо вчився сам, читав книжки, був допитливий», — розповідає Світлана Миколаївна.
Василь був учасником Євромайдану. Ходив туди після роботи і на вихідних. Носив ліки та гроші. Постійно розповідав мамі, яка його підтримувала, про те, хто йому з політиків подобається, а хто ні. Востаннє говорив із нею вдень 18 лютого. Сказав, що зателефонує пізніше, як матиме новини. «Він, мабуть, надумав іти на Майдан, тому й сказав, що сам подзвонить, щоб я його не чіпала. Моє серце чуло, що щось не так», — згадує Світлана Миколаївна.
У той день він раніше звільнився з роботи, одягнув іншу куртку… Чомусь не ту, в якій завжди ходив на Майдан. Один телефон Василь узяв із собою. Інший лишив удома і попросив друга, раптом щось станеться, подзвонити його мамі.
Куртку з трьома дірками від куль знайшли біля Михайлівського собору, телефон лежав у кишені. Коли Василя упізнавали в морзі на Оранжерейній (його знайшли там лише 22 лютого), він був увесь синій від побоїв, з вибитими зубами.
«Вася був відповідальним, добрим і чесним. Мав загострене почуття справедливості. Дуже любив Україну. Він за неї молився. Був віруючою людиною, ходив щонеділі до церкви, дотримувався всіх постів. На багатьох його футболках був напис «Україна». Він і пісні любив про нашу країну», — з болем в голосі згадує про свого сина - Героя його мати Світлана Миколаївна...
НЕ ЗАБУВАЙТЕ! Майдан - це боротьба. Це кров наших людей! Це віддані життя найкращих українців!
Герої не вмирають! Пам’ятаймо і будьмо гідними їх слави!
Павло ШИМКО