Події 6-річної давнини на Майдані не забуваються!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 21 лютого 2020, 12:00

Усе ті ж світлини, усе той же біль, усе та ж непокараність та невідомість про долі сотень людей!

«Рабів до раю не пускають», — це останній запис Василя на його сторінці в соціальній мережі, зроблений о 17:18 18 лютого 2014 року. Після цього хлопець іще розмовляв по телефону з молодшим братом, просив його не говорити матері, що на Майдані. Востаннє відповів на дзвінок о 20:00. Сказав, що їх оточили.

Василь Прохорський — один із трьох героїв Небесної Сотні з Чернігівщини. Він народився в селі Щуча Гребля. Закінчив Дмитрівську середню школу. Після служби в армії працював у столичній міліції, але через п’ять років звільнився і працював у Києві на різних підприємствах.

«Він не міг змиритися з системою», — розповідає мама Василя Світлана Миколаївна Діденко. Після звільнення працював в охоронній фірмі, заочно здобував юридичну освіту. Останнє місце роботи — технічний відділ, де Василь працював електриком торгівельного обладнання. «Він не мав спеціальної освіти, наполегливо вчився сам, читав книжки, був допитливий», — розповідає Світлана Миколаївна.

Василь був учасником Євромайдану. Ходив туди після роботи і на вихідних. Носив ліки та гроші. Постійно розповідав мамі, яка його підтримувала, про те, хто йому з політиків подобається, а хто ні. Востаннє говорив із нею вдень 18 лютого. Сказав, що зателефонує пізніше, як матиме новини. «Він, мабуть, надумав іти на Майдан, тому й сказав, що сам подзвонить, щоб я його не чіпала. Моє серце чуло, що щось не так», — згадує Світлана Миколаївна.

У той день він раніше звільнився з роботи, одягнув іншу куртку… Чомусь не ту, в якій завжди ходив на Майдан. Один телефон Василь узяв із собою. Інший лишив удома і попросив друга, раптом щось станеться, подзвонити його мамі.

Куртку з трьома дірками від куль знайшли біля Михайлівського собору, телефон лежав у кишені. Коли Василя упізнавали в морзі на Оранжерейній (його знайшли там лише 22 лютого), він був увесь синій від побоїв, з вибитими зубами.

«Вася був відповідальним, добрим і чесним. Мав загострене почуття справедливості. Дуже любив Україну. Він за неї молився. Був віруючою людиною, ходив щонеділі до церкви, дотримувався всіх постів. На багатьох його футболках був напис «Україна». Він і пісні любив про нашу країну», — з болем в голосі згадує про свого сина - Героя його мати Світлана Миколаївна...

НЕ ЗАБУВАЙТЕ! Майдан - це боротьба. Це кров наших людей! Це віддані життя найкращих українців!

Герої не вмирають! Пам’ятаймо і будьмо гідними їх слави!

Павло ШИМКО

• < Попередня
• Наступна >