Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Владислава Москалець. Роковини.

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

30 червня 2021 року виповнюється 20 років, як помер мій чоловік, український письменник Вілій Москалець. Це чорний день для нашої родини. Не віриться, що тебе нема з нами цілих двадцять років. Я не знала, як проживу без тебе хоч один день. Дуже важко було, цього неможливо розказати. Я знаходила собі розраду у твоїх книгах, щоденниках, яких назбиралося 60 зошитів, листах, які ти писав мені до одруження півтора року, дуже часто, кожні три дні надходив лист або телеграма. Ти підтримував мене у нашому такому непростому житті. Я читала твої листи, книги, щоденники і заспокоювалась.


Мій чоловік, Вілій Костянтинович Москалець, написав свою першу книгу «Сейм виходить із берегів» зразу після повернення на батьківщину після довгої служби в армії. За цією повістю йому запропонували створити фільм, і він разом зі співавторами написав сценарій. Цей кінофільм мав дуже великий успіх.


Вілій Москалець прожив у Бахмачі 32 роки. Серед його численних творів є й сценарій про Бахмач, написаний на замовлення тодішньої міської влади, за яким був знятий фільм. Він писав дуже багато рецензій на книги відомих письменників, нариси про славетних і простих людей Чернігівщини, зокрема, про Івана Павловича Білогруда, головного лікаря Бахмача, Костянтина Романя, Героя Соціалістичної Праці, дояра радгоспу, про Героя Соціалістичної Праці свинарку Політай із Митченок, про багатьох трудівників Чернігівщини, чим і заслужив любов свого народу.


Вілій Костянтинович допомагав багатьом людям, писав листи і звернення у державні органи на захист простих людей. Так, наприклад, він допоміг добитися пенсії одній із перших трактористок його рідного села Матіїівки, Левко Ганні. Кому дров, кому сінокіс, він усього добивався для простих людей, зокрема, для інвалідів війни, і жодного разу не сказав «ні», нікому не відмовив, стараючись допомогти конкретними справами. Тож письменник Вілій Москалець не стояв осторонь від життя.


Він неодноразово зустрічався з учнями бахмацьких і районних сіл, виступав перед ними з читанням своїх творів і розповідями про історію нашого краю. Його завжди поважали і любили найрізноманітніші слухачі.


Завдяки міській владі був дуже гарно відзначений 60-річний ювілей Вілія Костянтиновича у міській бібліотеці. Було дуже багато шанувальників його творчості з Києва, Чернігова, Бахмача, рідної Матіївки та інших довколишніх сіл. Так само гарно відзначали наступний, 70-літній ювілей – у музичній школі, за сценарієм Батьковської О. В. Дуже дякую тодішньому керівництву Бахмача за організацію всіх цих урочистостей.


На честь мого чоловіка названо дві вулиці – у місті Бахмачі і в селі Матіївці.


Ми з Вілієм задумали будувати дачу у Матіївці. Він дуже любив своє село, своїх людей, річки, озера, ліси - все, що пов’язане з його батьківщиною. Я своєму коханому сказала, що коли в нас буде дача, то я для нього всю її обсаджу квітами. Так і зробила. Уже 20 років я саджу ці квіти для нього, для його пам’яті, хай приходить і милується. Я не забуваю про тебе жодного дня. Я й далі живу з тобою. Інакше не може бути. Коли Вілій помер, його односельчани зустріли труну біля нашої дачі. І від дачі до кладовища несли на руках. Так він прощався із своїм селом. Поминальний зал у матіївському клубі організовував В`ячеслав Борисович Побожий. Дуже дякую всім, хто брав участь у всіх цих заходах.


Вілій Костянтинович не стояв осторонь життя, він багато працював над собою, багато читав книг, газет, журналів. Його книги видавалися у Москві, перевидадавалися – у Києві. Коли книжки Вілія Москальця надходили до книгарень, то їх моментально розбирали і просили продавців, щоб замовили додатково. Люди шанували творчість мого чоловіка.


У Вілія Костянтиновича була вільна професія, хочеш пиши, хочеш гуляй, але в мого чоловіка було стільки ж робочих днів, як і у всіх робітників. Вілій міг працювати вночі або рано вранці, люди ще сплять, а Вілій уже закінчив робочий день.


Ми виховали двох дітей, сина і дочку. Костянтин пішов по батьковій лінії, став письменником, батько дуже цим гордився. Наш син удостоєний найвищої державної нагороди, Шевченківської премії, за книгу літературної критики і есеїстки «Сполохи» (2015 рік). Він є автором 15 книг, численних пісень, до яких написав і слова, і музику. Славетною,зокрема, стала його пісня «Вона», перетворившись на пісню народну:


Хтось принесе білі айстри,
Скаже хтось: «Життя прекрасне»;
Так, життя прекрасне…


Наша донька Світлана мала освіту бібліотекаря і все життя пропрацювала в бібліотеці. На жаль, три роки тому вона померла від інсульту. Онук Олександр закінчив Сумський університет, вчився на факультеті журналістики.


Проживши 32 роки у Бахмачі, Вілій Москалець звик до міста, а спочатку йому було дуже важко без свого села. За ці роки він багато разів обходив Бахмач і його околиці. Вілій дуже любив міський парк, ходив на тривалі прогулянки до лісництва, на аеродром, до Поросючки і на радгоспні поля. Там він по груди заходив у пшениці і слухав жайворонків, а приходячи додому розповідав мені про все.


Але найулюбленіші прогулянки були в нього у Матіївці. За бором – луг, аж до Дробців, весь у квітах. Любив Мельниківщину, де росли великі сосни, а перед соснами поле, засіяне житом. Він мені казав: «Дивися, яке тут небо високе, такого немає ніде!» Показував у лісі улюблені місця, де пахне різнотрав’я, канаву, а над канавою великий пагорб і три сосни росло, він там любив читати і писати. Сосон тих уже нема, зрізали, дуже жаль.


Шукаючи гриби, я завжди приходжу на ту гору і майже щоразу знаходжу їх там. Кажу Вілію: «Це ти для мене їх приберіг?» Минулого літа я заблукала в лісі, довго ходила і ніяк не могла знайти дороги до села. Але Вілій привів мене до свого горбочка і показав, куди йти додому.


Вілій казав мені: «Ти мені всім підходиш як дружина. Якби ти ще передруковувала мої твори, це для мене була би велика допомога». І я почала вчитися друкувати на машинці, в мене це виходило. Я передрукувала роман «У краю білокорих беріз», 500 сторінок, і всі подальші твори Вілія Москальця. У нього з’явилося більше часу для написання книг. Я берегла талант свого чоловіка і чим могла, допомагала. І синів талант також бережу. Усі умови створювала для творчості своїх письменників. Це люди особливі, їм треба спокій і натхнення. І я їм допомагала, а синові допомагаю й досі. Хоч і сама працювала, маю 33 роки стажу.


Пом’яніть мого Вілія Костянтиновича добрим спомином, щирими словами, хай йому буде Царство небесне і земелька пухом, він був добрим, правдивим, любимим. Земля тобі пухом, пам’ятаємо і любимо.


Дружина Владислава Москалець, рідні

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове