Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Лікують не лише пігулки...

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Ще під час наших перших розмов ловив себе на думці: ”Де раніше зустрічався із новим знайомим?”– довго не знаходив відповіді. Так було, аж доки доля не привела до Рубанської дільничної лікарні, де ще раз зустрівся з Олегом Петровичем Калиняком. Звісно ж, про подібну лікарську установу російської глибинки читав у Михайла Булгакова у „Записках молодого врача”. Той спогад і асоціювався з рубанським доктором.


Тепер наше спілкування стосувалося роботи районного осередку Товариства „Просвіта”, головою якого мій співрозмовник переобраний на новий термін. Олег Петрович недавно повернувся із обласної звітно-виборної конференції Товариства, то йому було чим поділитись з побаченого і почутого. Відродження українства ще і сьогодні залишається актуальним завданням для патріотів нашої держави.


Говорили про різне, але час від часу поверталися до медичних проблем, та це не дивно, адже розмовляв із цілителем. Потім зайшлося про здоров’я нації, про перспективи вітчизняної медицини, про очікувані реформи і спроби оптимізації цієї сфери. Деякими, як на автора, найцікавішими фрагментами нашої розмови поділюсь із читачем.


Головний лікар найдавнішої у районі медичної установи, яку збудував для сільської громади більше ста років тому рубанський пан Рачинський, - людина допитлива. Якось Олегу Петровичу потрапив до рук трактат німецького дослідника датований ще 1906 роком. Саксонський ескулап стверджував, що на території тодішньої Європи найздоровішим народом були українці. Тут же він пояснював причини міцності мешканців козацького краю.


– Українці харчуються переважно рослинною їжею, питома вага в якій належить бобовим, це горох, квасоля і той же біб. Мало вживають м’яса, до того ж дотримуються постів. Ще одна особливість – українці часто готують каші. (Чи не кулеші мав на увазі? – Ред.) У їх раціоні чільне місце належить баштанним, найулюбленіший серед них – гарбуз. Там не захоплюються пивом і дуже помірковані у вживанні міцних спиртових напоїв.


Ще німецький дослідник звернув увагу на український хліб, паляниці якого випікалися з суцільного помелу. Біле борошно використовувалося рідко, це могла бути випічка різдвяних пиріжків, великодніх пасок...


Коментуємо німецького фахівця. Пригадую розмову з батуринцем-старожилом Олександром Йосиповичем Лобовиком, якого по вуличному більше знали як Ченчика, йому було б сьогодні років 120. Зі слів діда, весілля в пору його молодості відбували квартою горілки. Подумав, що йдеться про сулію, але він мене поправив, що насправді - це пляшка трішечки місткіша літра. Пили на гулянці по ковточку, всім було весело, лунали пісні, жарти, все відбувалось за звичним народним обрядом. Про бійки тоді не було навіть мови. Між іншим, і «тих знущань» над продуктами, до яких вдаються нинішні кулінари, тоді не було. На столі стояв борщ, звісно, більш вишуканий, ніж зазвичай, приправлений крім квасолі ще й грушами, готувався обов`язково на домашньому буряковому квасі. Пригощали картоплею з печі під огірочки і капусту з дубових діжок та солоними грибами. Значно пізніше стали з`являтись і помідори. А якщо на стіл подавали домашні ковбаси, шинку і решту страв тваринного походження, то цей стіл вже вважався багатим. Ми майже в один голос промовили: « Як скромно святкували, а які міцні сім`ї створювали».


В решті-решт домовились, що Олег Петрович подаватиме для редакції матеріали на теми охорони здоров`я. І тут же, не відкладаючи на потім, медик-фахівець запропонував розповісти читачам про небезпечність гриж. Хворі на цю недугу в його практиці з`являються не дуже часто, але три-чотири випадки на рік – стала прикрість. Найчастіше трапляються вони в області черева, але відомі випадки, коли грижі можуть бути на спині і навіть на стегнах. Це своєрідні „міни” уповільненої дії. Небезпечні защемлення гриж, що призводять до порушення кровообігу у частині органів черевної порожнини, що викликає відмирання і запалення. На жаль, це нерідко загрожує не лише здоров’ю, але й життю. Як правило, це трапляється у найнезручний час: при виконанні відповідальної роботи, в дорозі, на свята, вночі, коли хворого складно доставити до медичного закладу і не просто відшукати відповідного спеціаліста. Олег Петрович радить не зволікати із операцією, яка за умови вчасного виконання є нескладною, прооперований через три-чотири дні повертається майже до звичного способу життя, а повне одужання настає через місяць-півтора. Єдине, що може виправдати відстрочку хірургічного втручання при грижах, це можливість дочекатись холодного періоду року, коли операції переносяться легше. До речі, фахівець наголосив, що нині наша ЦРЛ має найсучасніше обладнання і спеціалістів, здатних виконати операції по усуненню гриж на високому професійному рівні. Застосування спеціальних зміцнюючих сіточок прискорює одужання і зводить до мінімуму рецидив хвороби.


Олег Петрович дав пораду: всім, хто турбується про власне здоров`я, варто через певний час здійснювати самообстеження, для чого слід оглянути себе у дзеркалі, а потім обмацати все тіло, виявляючи аномалії: як то випуклості, затвердіння, болючі місця. Завжди потрібно звертати увагу на незвичне підвищення або пониження апетиту, аномальне набирання ваги або різке схуднення, сонливість, або навпаки, безпричинне збудження. При будь-яких змінах в організмі доречно проконсультуватись з фахівцем. Це ніколи не зашкодить, якщо до вас вчепилась якась недуга, то позбавитись її простіше на початковій стадії.


Говорили б ще, та до лікаря приїхали за консультацією аж із міста, то зрозуміло, не мав права затримувати. І тоді згадав ще одного цілителя з периферії – Леоніда Григоровича Іваницького, земля йому пухом, який мешкав у Круглолугівці. Дивна річ, часто доктори – випускники одного вузу, лікують однаковими мікстурами, а результат мають далеко не схожий. Чомусь шукали колись дорогу у глибинку до Круглолугівки, тепер їдуть край світа у Рубанку.


Мабуть лікують не лише пігулки...


Дмитро Пастушков

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове