Репортаж зі шприцем у вені: Пекельна робота

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Здоров'я

Опубліковано: П'ятниця, 16 квітня 2021, 09:36

У напівсвітлі куточка чергової медсестри помічаю господарку у незвичному положенні – ноги випрямлені, голова закинута на спинку стільця. Підходжу: очі заплющені – мабуть, спить, потихеньку відступаю, аби не турбувати.

- Слухаю, - несподівано озивається „спляча”, по голосу впізнаю нашу медичну сестру, що годину тому ставила крапельниці.

- Просто хотів поговорити... Вибачте, бачу, ви натомилися.

- Не те слово, ноги гудуть, - медичка зручно сіла на стілець. – Хворих додалось, а нас менше – четверо колег на лікарняному.

- У вас пекельна робота, платять хоч достойно?

- Ви звернули увагу на брак молоді: одна – друга і усе. А медучилищ у нас вистачає: Ніжинське, Конотопське, Прилуцьке, Чернігівське. Знаєте, де діваються юні випускниці? Більшість з них вирушають за кордон. Наприклад, з Новгород-Сіверським медичним коледжем поляки уклали угоду. Там студенти, крім звичної програми, опановують ще і польську, аби могли працювати у їх лікарняних закладах. А чому б і ні – платня ледь не вдесятеро вища за нашу. Така ж ситуація з коледжем у Києві, тільки столичних випускниць ваблять роботою у Німеччину. Там оплата ще вища.

Працювати за нашу зарплату при таких навантаженнях охочих усе менше.

- Давайте, зробимо інтерв’ю.

- Ні, ні і ні! Як бажаєте, розмову продовжимо, але проти будь-якої публікації зі згадуванням мого імені. Маю досвід - подруга на День медпрацівника сказала кілька слів через газету – і почалось: „Чому згадала про Галину, а промовчала про Ніну, зачепила одну проблему, а обійшла увагою іншу”. „Стригли” приятельку довго...

- Як скажете.

- Дозвольте запитати самій. Чи знаєте, скільки за час пандемії захворіло на коронавірус медпрацівників? Скажу, понад 37 тисяч, з них ”згоріли” щонайменше 450. Держава обіцяла суттєво підвищити оплату медпрацівникам, хто безпосередньо обслуговує хворих на COVID-19, а родинам померлих від контактів з ними передбачалися грошові виплати. Не стану називати, скільки осиротілих сімей отримали те обіцяне.

- Що ж тримає вас і колег на такій роботі?

- Як про мене, то на цю професію надихнула романтика юності, мріяла повертати здоров’я хворим. Так воно і стало, вже скоро почала переживати за стан пацієнтів. Серед них з’являлися ті, за кого вболівала більше. Повертаюся, бувало, на чергування після вихідних, хвилююся: як там наш дудусь з третьої палати, чи дівчисько із другої – може, уже виписались. І так кожного разу. Але це лікарня, тут трапляється і найгірше, тоді боляче...

- Втомлюємося не тільки від біготні, бачите, ми не ходимо – усе підтюпцем, підтюпцем. Більше втомлює наша екіпіровка – ми, як кокони шовкопряду. Не завжди пізнаємо одна одну. Бачимо лише очі, це справжні тортури.

- Хто наймолодші? Це наші щебетушки - Таня Солодько і Люда Луговик. А найдосвідченіші - Ірина Білозор, Ніна Гонтар, Валентина Чернякова.

До речі, ви знаєте, молодь, звісно, учиться у старших, а буває, вони подивують своїми знаннями – усе ж не так давно з ліцеїв.

Борис Бобришев

• < Попередня
• Наступна >