"Зупинемо розкол країни" - основне гасло людей, які виступають проти закону Ківалова-Колісниченка „Про засади державної мовної політики”. 

Із помаху руки головного „диригента” Партії регіонів кнопкодави-багатоверстатники проголосували „За”. Ці депутати не дали жодної копійки на розвиток української культури, тому що вона їм не потрібна, як і сама Україна. Цитата (в оригіналі) „диригента”: «Оцените красоту игры. Мы их развели, как котят. Я не знаю, что они будут делать на выборах».

Протестувальники активно висловлювали свою позицію, чимало депутатів-кнопкодавів побоялися діставатися до свого робочого місця через центральний вхід. Вартість цього закону – 17 мільярдів гривень. Борці ж за російську мову і не розмовляють чистою російською, а суржиком із домішками кримінального жаргону.

Та що там депутати? Президент, який не вручав кубок перемоги на Євро-2012 (як про те мріяв і говорив, ще до свого президентства), - бо знав, що його освистять, президент не звітує у ВР про свою роботу на цій високій посаді, президент не приходить на зустріч із журналістами, президент – на утримання якого йде 10 мільярдів грн. у рік. Він що, боїться своїх виборців, народ?

Українську мову нищили Валуєвськими указами, розстрі-лювали, відправляли у заслання, морили голодом. І знову мові забороняють жити кнопкодави.

Згадую своє дитинство. Добра, тиха, зелена, невеличка вулиця Глинська (зараз вона забудована). Нас на вулиці - 7 дітлахів, яким іти до школи. В українську 48 (зараз № 4) мене не віддали. Вулиця розділена – частина йде до 48 школи, частина до 49 (зараз 5). Нас двоє, я і Тіна Коваленко, потрапляємо в 49. На прохання наших матерів віддають нас усе-таки в українську школу, але дивляться, як на ворогів народу. Училися на „відмінно”. До 49 (5) школи перейшли в 1952 р. І добре пам’ятаю, що українську вчить було не обов’язково, можна було написати заяву-відмову. Та й в учителів української мови зарплата була нижча, ніж у їхніх колег-мовників російської – почула цю правду вже доволі пізніше, дорослою, від учительки-пенсіонерки.

А зараз? Російськомовні видання (газети і журнали), росі-йськомовне телебачення - особливо ті „шоу” з ведучими-остарбайтерами Малаховими, Шустерами, Кисельовими. У Росії немає жодної україномовної школи, не видаються українські газети, журнали. У Російській Думі українські депутати (за національністю) виступають російською, поважаючи цю державу. А на нашій землі депутат-кнопкодав-регіонал говорить: „Бабушкі-пенсіонерки не могут читать пояснение на лекарствах”. Та українські бабусі читають та розуміють і російську, і польську, прекрасно говорять україн-ською!

Відповідно до„кидаловського” закону в місцях компактного проживання мають право на державну мову греки, молдавани, угорці. Велика татарська громада в Криму. І можна собі уявить, що Могильов знає цю мову?

Ми – Українці, державна одна мова у нас – українська. А іншими мовами люди мають повне право за Конституцією і говорити, і видаватися, і розвивати її, і ніхто з великої кількості існуючих національних мов в Україні досі не заявляв про свій особливий статус чи найменший утиск.

І ще пригадуються мені слова доброї знайомої - Раїси Ісаївни Звєзділіної, її знають бахмачани старшого віку. Корінна росіянка, довгий час жила в нашому місті, зараз – у Санкт-Петербурзі. Коли гостювала в неї, просила: «Ну, прошу тебя, пой – говори своей мовой». Або – ще одна зустріч. Йду по вагону, за звичкою сказала комусь українською: «Вибачте», до мене озивається чолов’яга з компанії: «О, хохлушка! Садись – поговорим!» Відповідаю спокійно (а в душі горить!): «Якщо ти – кацап, мені ні про що з тобою говорити, а якщо – росіянин, будь ласка, прошу в гості!» Мовчить. А через деякий час приходить уся компанія, із цукерками, фруктами – і ми проговорили майже до самого Пітера. І вже під кінець наших розмов про «усе на світі» теж просять заспівати української пісні. Відмовляюся, бо не нагородив Господь таким талантом, і раптом – скільки житиму, пам’я-татиму! – один із них, сивий військовий, тихо заводить «Повій, вітре, на Вкраїну»... І зараз сльози на очах, як згадаю.

Не треба нацьковувати наші народи один проти одного, це ганьбить не тільки вас, кнопкодавів, але й нашу країну, нас усіх.