Вітаю рубрику “Точка зору”. Хочу декілька слів і я сказати. Жив я в 70 - 80 роки непогано. Була стабільна зарплата – 200 карбованців на місяць, збудував будиночок, бо не хотів жити в 5- поверхівці, хоча міг би отримати квартиру безкоштовно. Працювала дружина, діти не були голодні та голі, а коли не хватало грошей на хліб, то віднесеш порожню  пляшку в магазин -  і є буханець нашого, бахмацького, найдобрішого  в цілому світі. З пекарні на Київській - пам’ятаєте? Але хотілося жити ще краще. Нам говорили, що буде державність, то не буде Україна годувати увесь Союз та півсвіту. У того, хто це говорив,  мабуть,  були свої плани, як забрати все народне у власні руки. Пам’ятаєте, як це було?  За оті ваучери   я  зміг купити одній дитині лише один чобіт,  на другий не хватило грошей,  довелось добавляти із зарплати, якої я не одержував місяцями після проголошення Незалежності України. Як ви здогадалися, шановні читачі, я ваучери продав на базарі.  А дружина  вклала свій у підприємство, на якому працювала, і до цього часу не отримала жодної копійки дивідендів, тепер шкодує - купила б за нього  хоча б шнурки.

 

Продовжу думку за незалежність. Я агітував за державність. Я горджуся тим, що в мене і в моїх дітей є своя держава. Але чи про таке життя ми тоді мріяли?  Люди йшли голосувати, як на свято, але із свята після референдуму залишилася  на душі гіркота трави-полину. 6 мільйонів українців відійшло у небуття за 17 років.  Що ми сьогодні маємо? Розграбували державу, мільярди осідають у кишенях наших новоспечених капіталістів, народ працює на них за копійки і тому вимирає від тяжкої праці, невпевненості в завтрашньому дні, безробіття. Молодь спивається, сідає на голку. А  не дай Бог захворіти, то це вже крах у житті -  все,  що заощадив,  піде на лікування. Де є таке у світі, щоб різниця у зарплаті між робітником та міністром, депутатом та іншим високопосадовцем була такою відчутною? А візьміть пенсії у нашій державі - які вони різні. Той,  хто працював вік на фермі чи  за кермом трактора, одержує 700 гривень, а той,  хто перекладав папірці у званні державного службовця – тисячі.

То хіба такої долі чекав простий українець, опускаючи бюлетень на референдумі? На мою думку, ні.

Я думаю, що погодиться зі мною кожний, в тому числі і В.А. Кашкар, яку я добре знаю, яку поважаю. Але не погоджуся з її точкою зору в тім, що Мойсей  водив свій народ 40 років пустелею, поки знайшли  те,  що знайшли.

Чому я це говорю? Тому, що будучи республікою в Союзі,  Україна входила в 10 найбільш розвинутих держав світу, народ наш був найосвіченіший, ми мали велику свою («свою»-?- від ред.) культуру, роботу, соціальний захист. У нас була розвинута промисловість, сільське господарство, моє покоління тепер говорить: «Ото був, мабуть, комунізм». Отож бо як Мойсею, нам шукати було нічого. В нас було практично все, збудоване  нашими батьками та дідами,  і нам потрібно тільки все те не валити, а підтримувати,  розвивати на сучасному технічному рівні.

Декілька слів хочу сказати про Майдан. В той рік я підробляв в одного підприємця. Він запропонував мені поїхати на Майдан. Я в той день нездужав і відповів, що нехай їде молодь, та віддав йому із зарплати 25 гривень для організації поїздки в Київ. Справді, тоді був революційний порив. Як у П. Тичини: « На майдані коло церкви  революція іде».  Народ був розчарований правлінням Л. Кучми, а тут ще іде в президенти його “ставленик” В. Янукович. Народу хотілося кращого, а вийшло, як завжди...

Розчарувався я майданними командирами-Мойсеями. Завели вони нас навіть не в пустелю, а в безодню. Але я думаю, ми народ сильний, мудрий і зуміємо  викараскатися з прірви як політичної, так і економічної. І коли настане час нам обирати нових державних мужів, то зробимо таки правильний вибір.