Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Гостинці від зайчика

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Чомусь в народі побутує думка, що військові – це такі серйозні, скупі на слова люди. А воно зовсім не так. Мій батько, Лещенко Григорій Кіндратович, був професійним військовим, а в душі – учитель з народу, добрий, з почуттям гумору і надзвичайною фантазією. Ця оповідка присвячена пам’яті мого чудового татка, ветерана Великої Вітчизняної війни. Напередодні великого свята – Дня Перемоги – вклоняюся низько  усім фронтовикам, хто захистив нашу землю від фашизму.
 
* * *

Пам’ятаю, приходив додому мій татко у шинелі, від якої линув запах морозу, а я стрибала назустріч йому і примовляла:
–Ти прийшов, прийшов, татусю!
Обіймала і вдихала запах шинелі, а він чомусь завжди цілував мене у носик і говорив:
– Кирпулечка-Лінулечка! Ось тобі від зайчика, - і далі пауза, - ...відгадай що?
 
Я ж стрибала на одній нозі і починала перераховувати все, щоб міг мені передати зайчик . І таки вгадувала! Тато виймав з кишені пакуночок з подарунком і клав мені у руки.

Я ж поволі розгортала пакуночок, а там, приміром, знаходився мій улюблений зефір.
Ні, я ніколи не з’їдала його сама. Ділилась зі всіма рідними.

А зайчику, у свою чергу, я готувала бутербродик. Різала два шматочки хліба, а між них клала кружечки моркви. Вранці давала бутербродик татусю, щоб зайчику передав.
– Запроси його до нас, - неодноразово просила я татка.

Та зайчику чомусь ніколи було до нас завітати, як виявлялося з розповіді татка.
Але одного разу з армійської валізи він витягнув за вуха... ну кого б ви думали?
Так, зайчика! Спочатку я подумала, що це була дійсно жива тваринка.
– Це зайчик себе тобі передав у вигляді іграшки, - пояснив татусь.
– Ой! Ой! – схопила я іграшку, - спасибі йому скажи.

А іграшка була не проста, а надувна. З особливої гуми зроблена, ще й шерстю сіренькою покрита. Довгенько цей дарунок тішив мене. Потім з’явився у нас кролик. Живий, маленький. Він настільки звик до мене, мені здавалося, що усе розумів. Доглядала його, годувала, а він був такий лагідний. Звався кролик Гета. Дожив до старості. Ні, ми його не з’їли. Він пішов у потойбічний світ, померши від старості, закопали ми його у степу.

Така була у мене „зайчикова педагогіка”. Відтоді я пригощаю дітей „Гостинчиком від Зайчика”. Як це робив мій тато.

 Л.Лещенко

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове