Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Гостинці від зайчика
- Деталі
- Категорія: Дитяча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 06 травня 2011, 12:45
Чомусь в народі побутує думка, що військові – це такі серйозні, скупі на слова люди. А воно зовсім не так. Мій батько, Лещенко Григорій Кіндратович, був професійним військовим, а в душі – учитель з народу, добрий, з почуттям гумору і надзвичайною фантазією. Ця оповідка присвячена пам’яті мого чудового татка, ветерана Великої Вітчизняної війни. Напередодні великого свята – Дня Перемоги – вклоняюся низько усім фронтовикам, хто захистив нашу землю від фашизму.
* * *
Пам’ятаю, приходив додому мій татко у шинелі, від якої линув запах морозу, а я стрибала назустріч йому і примовляла:
–Ти прийшов, прийшов, татусю!
Обіймала і вдихала запах шинелі, а він чомусь завжди цілував мене у носик і говорив:
– Кирпулечка-Лінулечка! Ось тобі від зайчика, - і далі пауза, - ...відгадай що?
Я ж стрибала на одній нозі і починала перераховувати все, щоб міг мені передати зайчик . І таки вгадувала! Тато виймав з кишені пакуночок з подарунком і клав мені у руки.
Я ж поволі розгортала пакуночок, а там, приміром, знаходився мій улюблений зефір.
Ні, я ніколи не з’їдала його сама. Ділилась зі всіма рідними.
А зайчику, у свою чергу, я готувала бутербродик. Різала два шматочки хліба, а між них клала кружечки моркви. Вранці давала бутербродик татусю, щоб зайчику передав.
– Запроси його до нас, - неодноразово просила я татка.
Та зайчику чомусь ніколи було до нас завітати, як виявлялося з розповіді татка.
Але одного разу з армійської валізи він витягнув за вуха... ну кого б ви думали?
Так, зайчика! Спочатку я подумала, що це була дійсно жива тваринка.
– Це зайчик себе тобі передав у вигляді іграшки, - пояснив татусь.
– Ой! Ой! – схопила я іграшку, - спасибі йому скажи.
А іграшка була не проста, а надувна. З особливої гуми зроблена, ще й шерстю сіренькою покрита. Довгенько цей дарунок тішив мене. Потім з’явився у нас кролик. Живий, маленький. Він настільки звик до мене, мені здавалося, що усе розумів. Доглядала його, годувала, а він був такий лагідний. Звався кролик Гета. Дожив до старості. Ні, ми його не з’їли. Він пішов у потойбічний світ, померши від старості, закопали ми його у степу.
Така була у мене „зайчикова педагогіка”. Відтоді я пригощаю дітей „Гостинчиком від Зайчика”. Як це робив мій тато.
Л.Лещенко
Детальніше...