Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Острів – край, де відпочиває душа
/ 0
- Деталі
- Категорія: Подорож Бахмацьким районом
- Опубліковано: П'ятниця, 27 липня 2012, 20:01
(Продовження, початок у №29)
Цікавих зустрічей у журналістському житті багато. Хочу поділитися однією з останніх. На Острові. Так і хочеться пожартувати, обіграти цю, також цікаву, назву села Бахмацької сільської ради.
Постійних мешканців в Острові залишилось небагато – усього 28, наймолодшому – 59 років. Але ж значно поповнюють його так звані „дачники”. Тому й у лапках, що вони лише так звуться, а вважають їх тут уже майже своїми. Здебільшого живуть із весни до настання добрих холодів – сезонно, від посіву до збирання врожаю. А як вдуматись, скільки тієї зими? Ну справді ж, нашого городнього сезону значно більше! Тож і можна вважати дачників повноправними членами громади.
Сивий, інтелігентної зовнішності чоловік слухав, як співають аматори із ансамблю „Криниці”, задумливо вглядаючись у вечірнє небо над селом. А коли заспівали „Мамина коса”, помітила сльози на його очах. І після концерту підійшла поговорити.
Олександр Побединський – чистокровний „москаль”, народився у важкі воєнні роки у далекому Красноярську. Батько звільняв Київ, бойовий побратим дізнався про його педагогічну освіту і запропонував залишитись на роботу з безпритульними – кадрів, та ще й педагогів, тоді, звісно, не вистачало. Так батька призначили на посаду директора дитприймальника. Завдяки цьому і залишився живим, вважає син, а то б у своїй піхоті чи й дожив би до Перемоги. Так вони і стали киянами.
- А острівчанином як стали? - цікавлюся.
- А це вже друг Павленко мене сюди перетягнув. Прийшов Іван Якимович до інституту культури, коли я вже там працював, тільки у мене жанр оркестровий, а Ваня – хормейстер. Подружилися з ним. І ось уже 20 років сюди їжджу. І не тільки влітку живу, на пенсії і взимку часто буваю. Можна сказати, уже тут більше свій, ніж у Києві. А в столиці живу, як на біду, недалеко від Верховної Ради... Так, повірите, вже не можу терпіти, як тільки мені набридло те сусідство! Тут відпочиваю. А головне – бачу плоди своєї праці. От коли приїхав, сусідка питає: „А Ви хто?”
- Так-так, до речі, хто Ви?
- Музикант – закінчив консерваторію з класу домри. Усе життя працював у культурі, останні 25 років керував оркестром на заводі „Арсенал”, відомий був колектив, заслужений. Маю звання заслуженого працівника культури, отримав ще за часів Союзу.
Наша розмова перервалася цікавою подією – над головами пролетіли білі чаплі. „Знімайте швидше!” Не встигла, та й високо дуже. „Це дуже рідкісне явище, а от зайців багато, у вікно подивишся – сидить. Так що я тепер – заслужений городник. І знаєте, приємно, що можу подивитись на плоди своїх рук. От піч поклав, а та сусідка – „Так Ви ж пічник!” Зробив туалет – „Ви ж тесляр!” Повірте, мені подобається тут жити.
А може, й правда, наповниться наше село людьми? Відчують сум за землею, якій стільки поколінь зраджували – тікали в мегаполіси? От у хуторі (так, по-колишньому звуть і зараз перейменовані на села хутори) Кошмал залишилася тільки одна хата – жити туди на літо приїздить господар із міста, бджолярує. Чекає село своїх дітей.
І Дружок чекає.
І лелека.
Наталія Теплова
Із довідника „Бахмаччина”
(упорядник С.Воробей)
(упорядник С.Воробей)
Бахмацька сільська рада. Село Острів.
Село Острів розташоване на захід від села Бахмач на відстані 7 кілометрів. Назва походить від того, що із усіх боків був оточений водою.
Хутір, в основному, належав І.Мазепі, а в 1708 році передано у власність казни, тому називалося „казенним" селом. З відновленням гетьманщини в 1750 році, частину орної землі в урочищі Острова було передано графу К.Розумовському.
Жителі Острова жили в селі Городище, а Острів був, як господарство. Там були сараї для скоту, водяні млини, валуша для виробництва сукна і ніби була ґуральня, а обслуговували це господарство городищенські селяни.
З 1861 року це господарство, поступово знищилося, а землі невеликими шматками були викуплені городищенськими селянами.
У 1914 році з Городища в Острів переселився Шкавро Федір Іванович, а за ним ще декілька сімей. У 1918 році в Острові уже було 9 дворів. Ці землі належали Городищу до 1928 року, а в 1928 році були приєднані до села Бахмач. У 1929 році в Острові була збудована школа на дві кімнати, в якій навчалося 50 дітей. У 1957-1958 навчальному році в школі було 2 класи-комплекти, у яких навчалося 45 дітей. У 1958 році в хуторі налічувалося 57 дворів, переважна більшість- вихідці із села Городище.
У 1930 році в Острові був створений колгосп під назвою „Червоний Пролетарій". Узимку 1932 р. був приєднаний до колгоспу села Часниківка „ Червоний городок". У 1958 році села Острів і Часниківка складали 5-ту бригаду колгоспу „Прогрес". Нині село Часниківка підпорядкована Городищенській сільській раді. Населення с. Острів на 2001 рік складало 37 жителів.
Детальніше...