Живіть, Піски!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Подорож Бахмацьким районом

Опубліковано: П'ятниця, 06 березня 2020, 12:17

Збиралася на сільську сходку. Вже і вдяглася відповідно. Сподівалася, що і у нас, у Пісках, як на зборах у сусідніх Фастівцях і Красилівці наділять людей гектарами. Про це хотілося поговорити.

Затрималася практично на порозі, приголомшив телевізор, повідомивши про спробу самоспалення під будівлею адміністрації Президента. Доведений до відчаю, чоловік шукав погибелі із-за землі. Сприйняла це, як знак. Роздяглася і залишилася вдома. Вгадала, ріллі пісків’янам не дали, проте земельне питання було не єдиним, і загальні збори у наших Пісках були досить жвавими. Ось якими вони постали у моїй уяві після спілкування з присутніми на сходці.

...Німим докором усім нам стоїть порожнім сільський Будинок культури. Мільйон витратили на перекриття даху, на тому і зупинилися, бо на продовження робіт потрібно ще 8-9 мільйонів. Де брати такі кошти?

У брак грошей впирається і проблема освітлення сільських вилиць. У центрі лампочки на стовпах горять, а трохи вбік – на Новоселівській -непроглядна імла.

Дивуюся, як колись фінансувалося зведення того ж БК, нової школи, як збудували і наповнили начинням від іграшок до постільної білизни, від меблів і до кухонного знаряддя сільський дитячий садочок. І це у роки, так званого, застою.

Світлим промінчиком стало повідомлення, що нашій рідній школі призначено бути опорною. Пораділи, адже всі – її учні, хай і колишні. Пізніше, як обдумала, засмутилася. Красуня Альма-матер стала справжнім храмом знань – ошатна, затишна, по-сучасному вмебльована, наповнена новітнім шкільним обладнанням. Приходь і вчись, та набувати знань нікому. Дітей немає. Згадалася школа півсторічної давнини, до якої ходили мої батьки. У стареньких приміщеннях освоювали грамоту і вивчали науки 400! учнів. Тепер чи набереться стільки мешканців на все село. А де їм взятися, коли за минулий рік померло 16, а народилося лише трійко. Арифметика проста – вимираємо. Жах!

Звідки бути дітям, коли у селі не лунають весільні музики? Тепер частіше почуєш півчих, які проводжають у останню путь чергового небіжчика.

Згадала власне весілля, на наше одруження, на урочисту реєстрацію, зійшлося ледь не все село. Був повен клуб. Усі тоді раділи створенню нової родини. Де вона тепер та радість?

Розповіли про виступ Валентини Костянтинівни Євченко, яка зачепила проблему доступу до сімейного лікаря. Її підтримала більшість присутніх, справді, записатися на прийом до доктора поліклініки – непросте питання. До цієї думки приєднуюсь і я, нещодавно опинилася у такій же ситуації. Люди отримали пояснення, мовляв, лікарів не вистачає. Це відомо і без роз’яснень, ескулапи виїхали з України в інші держави, де платня більш достойна. Нам же залишається тішитися медичними реформами, від яких покращень не видно а ні на йоту.

Обговорювали жваво і наболілу проблему падіння рівня води у колодязях. Що це: наслідки зміну клімату, чи помста природи за тотальну меліорацію – ніхто не скаже. А все ж без води і ні туди і ні сюди.

Такі ось сучасні Піски. І це у нас, у селі з передовими сільськогосподарськими технологіями, а як у решті? Усім цим сьогоденним заправляє колишній учень нашої ж школи Валерій Колоша. Багато зробив для рідної школи, для села керівник місцевого ПСП. Тільки Валерій Петрович - господарник, він має вирощувати хліб і до хліба, а за все інше повинні дбати відповідні структури. Але їм ніколи, згадайте, про що сповіщають журналісти, про захмарні зарплати у чиновників. Проте, хто з них відвідав глибинку, поцікавився буднями селянина, його проблемами. Шикують можновладці у столиці, мандрують екзотичними островами, а ви гибійте на злиденні пенсії, на мінімальні зарплати.

Одному тільки й пораділи, що Піски приєднаються до об’єднаної громади навколо Бахмача. Хоч тут переміг здоровий глузд. Те рішення збори вітали оплесками, а дехто, запевняли, навіть підвівся.

Хочеться вірити, що здоровий поступ проявиться в діях тих, від кого залежить доля розвитку держави. Як не стануться правильні речі, потікають з України останні її мешканці.

Катерина Пісківська

• < Попередня
• Наступна >