Несвяткові роздуми про спорт навіяні в той же день. Звикла бачити на спортивних бахмацьких аренах своїх добрих знайомих М.Д.Журавля і сина й вихованця – Арсена, дуже здивувалася, не зустрівши їх на стадіоні. Вирішила привітати по телефону і ще більше здивувалася, дізнавшись від них, що вони стали непотрібними нашому спорту – звільнені з ФСТ “Колос”. Така близорукість керівництва мене просто вразила. Що ж потрібно тоді для визнання? Хіба не такі результати, як у Миколи Дмитровича, який виростив сина - члена Національної збірної (він –його тренер), котрий захищає честь навіть не району, а країни на міжнародних змаганнях? А ще – разом з батьком прививають любов до спорту юним батуринцям, батьки котрих мені особисто говорили про Журавлів:”Та таких ентузіастів ще пошукати! Вдячні їм за своїх хлопців – спокійні, що будуть людьми”. І ці хлопці, учасники всеукраїнських, міжнародних змагань, кандидати в майстри лижного спорту, нині ще раз довели, що трудились їхні тренери недарма – стали студентами інституту фізкультури. Результати і такі ось слова вдячних батьків – хіба це не головне в роботі з дітьми?! Чи я щось перестала розуміти?

 

А на стадіоні в той день я ще помітила цікаву деталь: хлопці-футболісти грали у формі з написом “Плиски”. Спитала тренера. “На жаль, -відповів Володимир Петрович Стецюк – наша команда захищає честь футбольного клубу “Єдність” з с.Плиски, в дитячо-юнацькій лізі України. Там є кошти на розвиток футболу. У нас – лише на рівні району, області, а спорядити на Всеукраїнські – не вистачає”. А потенціал футбольний, знаємо, є: хлопці мали високі результати не в одніх змаганнях різних рівнів.

Ці невеселі роздуми про різні види спорту – одного порядку. Коштів не вистачає? Чи... я щось перестала розуміти?

 

Н.Теплова