Чудовий подарунок буде?

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Спортивна сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 25 серпня 2017, 10:09

Повертався сумським потягом, розговорився із супутниками – трьома молодиками, студентами. Один з них мене впізнав, зустрічалися у Халимонівській школі.

- А ви Серьогу впізнаєте? - запитав котрийсь. – Він – чемпіон...

Уважніше придивився до юнака, намагаючись визначити, чи не глузують приятелі над товаришем. А якщо і справді чемпіон, то у якому виді спорту? Може, штангіст, чи борець, - міркував, оцінивши круті плечі і міцні руки молодого земляка.

Вловивши мою допитливість, супутники додали.

- Він виступає у армрестлінгу.

Це остаточно заінтригувало, став дізнаватися подробиць.

Нічим не вирізнявся б хлопець серед ровесників, коли б не та обставина, що Сергійко Семеренко накульгував. Зазвичай, це не дуже заважало, та як почнуть хлопці грати у наввипередки, чи ганяти м’яча, часто поступався одноліткам. А співрозмовнику так хотілося грати саме у футбол. Правда, він досить успішно захищав ворота, та кортіло самому забивати голи. Дорослішав, частенько впадав у відчай, що не такий, як всі. На журбу сина першим звернув увагу батько.

- Синку, не всім бути форвардами, а дивись, скільки щасливих навколо. Ти можеш натренуватися перемагати у боротьбі на руках. Сам колись пробував, виходило. Давай, і ти спробуй. Тільки запам’ятай: найскладніше перемогти себе.

Силкувався Сергій гартувати м’язи наскоком, та де там, то кортить додивитися телепрограму, то хочеться поспілкуватися з товаришами, а часто заважали банальні лінощі. Бачив батько і це, нагадав про „перемогти себе„. Запропонував позайматися разом – віджималися від підлоги, узялися за гантелі, експандер. Незабаром Сергій відчув, як стали наливатися приємною втомою м’язи, як роздалися плечі, відчув у руках силу. Це окрило, ще з більшим завзяттям вдався тренувати спину, шию, м’язи грудей, для цього спорудив турнік, змайстрував штангу.

Якось, коли нашому герою виповнилося 15, подався на стадіон „Колос”, тут відбулися районні змагання. Серед спортивних дисциплін була і боротьба на руках. Саме цю козацьку розвагу обізвали іноземним словом „армрестлінгом”. Зважте, відважився вперше, то позначалися і брак досвіду, і хвилювання, та все ж зайняв друге місце.

І пішло-поїхало – змагання, турніри, чемпіонати. Часто виходив у переможці, хай не завжди найвищого гатунку, та все ж. Найбільше раділа від того мама, потайки витираючи зволожнілі очі, тут і дивуватися нічому – син знаходив крила.

Так дістався Чемпіонату України. Уже мав і досвід, і впевненість, то не пасував навіть перед маститими суперниками. Поступився лише одному, але ж то був чемпіон, до речі, Сергію виповнилося 18, а суперник був удвічі доросліший. Разом з другим зайнятим місцем отримав парубок і звання кандидата у майстри спорту.

Минуло ще два роки, суперники час не гаяли, та і Сергій дорогоцінні хвилини, години і дні не розтринькував. Тренувався з тією ж наполегливістю, хоча тепер робити це стало складніше, багато часу віднімало навчання в інституті. Проте на власне 20-ліття підготував собі достойний подарунок – на черговому Чемпіонаті України з армрестлінгу зайняв найвищу сходинку у боротьбі правою рукою, і третє – лівою. Так став і чемпіоном України, і майстром спорту.

На пісківському святі Дня села випадково (а, може, закономірно, адже з’їхалися силачі країни) зустрів колишнього супутника з сумського поїзда.

- Серьога, привіт, - щиро радіючи парубкові, тиснув тверду, як лещата, долоню молодика. – Буквально днями згадував про тебе, почув з телепередачі про Світовий Чемпіонат з армрестлінгу, здається, відбудеться...

- У Будапешті, в Угорщині... Другого вересня... – продовжив невесело парубок. – Звісно, знаю. Так хотілося б поїхати, - випередив він мої наступні запитання.

Поділився думками. Виявляється твердих м’язів і крутих плеч не достатньо, щоб представляти власну державу на такому авторитетному спортивному святі. Тут потрібен ще і пухкий гаманець.

Семеренко-старший – і тренер, і наставник, і незмінний спонсор - у даній ситуації безсилий: у рядового залізничника далеко не міністерська платня.

Знаю, що найбільше переживає за сина ненька, упевнений, що Ірина Володимирівна знову змахує непрохану сльозу, тільки зовсім з іншого приводу, ніж це було раніше.

А, може, хтось із заможних читачів, хто, крім грошей, має почуття патріотизму і щире серце, відгукнеться і надасть нашому землякові шанс прославити і Україну, і Полісся, і наше славне містечко, яке ось-ось відзначить 870-ліття. Чудовий подарунок вийшов би...

Борис Бобришев

• < Попередня
• Наступна >