Солдат Великої Перемоги

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Цікаві люди - цікаві зустрічі

Опубліковано: П'ятниця, 06 травня 2016, 10:18

Війна ... Одне єдине слово, але скільки в ньому накопичилося болю. Людська ненависть і злоба, ріки крові і сліз, розбиті серця та зламані долі, смерть ...А разом з цим відвага, мужність і героїзм, які дозволили здійснити справжній подвиг - перемогти нацизм, позбавити людство від коричневої чуми.

День за днем наближаються травневі свята. З кожним новим листочком все більше згадуєш натовпи людей з букетами біля Меморіалів Слави. 9- го травня,71 рік тому закінчилася Велика Вітчизняна війна. Для історії це коротка мить, а для людей-ціла вічність. З кожним роком усе далі відходять від нас події війни, але на екранах телевізорів та в пресі все ж трапляються репортажі про людей,які своїм життям відстоювали свободу та незалежність нашої держави. Але минають роки і чисельні списки героїв перекочовують до підручників історії. Проте є ще живі очевидці тих подій. Один із них проживає в селі Курінь.

Навпроти Курінського НВК знаходиться стареньке, але завжди гарно прибране подвіря. Хазяйнує там шанована людина в селі, ветеран Великої Вітчизняної війни та педагогічної праці- Ільченко Михайло Іванович.

Ще до початку кривавих сутичок молодий та повний сил юнак прагнув навчатися. Коли відкрили Курінську школу, Михайло був уже 7-класником, а до того освіту здобував у сільських хатинках.

У тому фатальному 1941 році захисник закінчив дев’ять класів та отримав похвального листа за свої старання. Саме 22 червня відбувалося вручення атестатів, та сповна відсвяткувати цю подію не вдалося. Випускникам та їх рідним повідомили,що почалася війна. Спочатку в це мало вірилося,але коли над Бахмачем і рідним селом почали кружляти німецькі літаки, усі повірили сумній звістці. Почалося запекле протистояння.

До лав Радянської армії молодого хлопця призвали в 1943 році, коли від ворога звільнили Бахмач. Хоч юнаків і не навчали тому, як правильно вести себе на полі бою, в запеклий поєдинок довелося вступати відразу. Ворог постійно був напоготові і в будь-який момент міг початися бій.

Ветеран пам’ятає воєнні події, у яких безпосередньо брав участь під час Великої Вітчизняної війни. Проте найбільше вкарбувалося в його пам’ять форсування Дніпра у 1943 році, коли вода в річці була червоною від людської крові.

Тут Михайло Іванович і отримав перше поранення в руку. Він був за крок від загибелі, у той момент його врятував земляк із Батуринщини. Майже місяць, починаючи з 13-го жовтня, молодий солдат перебував на лікуванні. Коли зажили болючі рани, фронтовик повернувся назад у стрій, але захищати рідну землю довелося недовго. Знову поранення і довготривале лікування, яке закінчилося в селі, де колись творив Пушкін. Знамените Болдіно відпустило юнака додому з інвалідністю та на милицях. А там, в рідному селі Курінь, на нього чекала сім`я. Момент, коли закінчилася війна, забути й до цього часу неможливо. Почали говорити, що Німеччина відступила, спочатку в це мало вірилося, а потім усі плакали від радості, адже нарешті настала така очікувана Перемога.

Після повернення захиснику було не до навчання. Він пішов працювати обліковцем у колгосп. Потім трудився бухгалтером. Та його не полишала мрія навчати дітей. Юнак вступив до Путивльського педучилища, де одержав освіту вчителя молодших класів та пішов працювати до Курінської школи. Паралельно навчався заочно в Ніжинському педагогічному інституті. З 1953 року займав посаду директора школи. Однак життя внесло свої корективи. Старі поранення давали про себе знати, тому далі довелося трудитися завучем та вчителем математики. Зі стін рідної школи проводжали ветерана на заслужений відпочинок.

Кожної весни ветеран радіє святу Великої Перемоги, а разом з ним радіють його діти, онуки та правнуки. Адже 9 Травня - це другий день народження нашої країни, день, коли спільними зусиллями було подолано найстрашніше зло того часу.

Наталія Сосун

• < Попередня
• Наступна >