Не має права вчитель
Бути нещасливим:
У нього висока місія-
Робити щасливими інших.
(Т. Федорова)

 

Перший дзвоник цього року подарував мені цікаву зустріч- серед почесних гостей Курінської школи неможливо було не помітити чоловіка з сивою борідкою і юними очима. Іще до початку урочистої лінійки, коли ще лише збирався народ, його зупиняли, віталися і, що я помітила- неодмінно всі зворушено посміхалися. 

 

Ільченко Михайло Іванович, ветеран педагогічної праці -представили ведучі, надаючи слово. Виступаючий говорив красиво і лаконічно, аплодували йому довго. Пролунав дзвоник, учні й вчителі пішли до класів, а ми з Михайлом Івановичем ведемо неспішну бесіду на подвір’ї його рідної школи – поспішати нам не треба: він зараз пенсіонер, а я – на роботі. “Цікава у вас робота”-почула колись я від однієї людини. Так, і найцікавіші отакі зустрічі. Я почувалася знову школяркою, адже то був перший урок 1 вересня – Урок Книги. І читала захопливу книгу долі людської. І вчитель мій того дня мені дуже подобався (що не завжди було в мої шкільні роки) - я позаздрила його учням. Підійшов до нас один з них, нинішній директор Курінської ЗОШ 1-3 ступенів:”Для мене Михайло Іванович – вчитель і як учня, і як директора”- зізнається Шевченко О.В.

Сам Михайло Іванович в 1938 році, коли відкрилася школа, був 7-класником. А до того, згадує, навчались в ”дядьківських хатах”. До війни закінчив 9 класів. А коли в 43-ому звільнили Бахмаччину і рідну Курінь, призвали й Михайла до армії. Відразу потрапив в жахливий вир Дніпра – форсування нашого Славути було одним з найкривавіших боїв тієї війни. І що мене завжди вражає – всі ветерани пам’ятають свій фронтовий шлях поденно! Вже 13 жовтня, говорить Михайло Іванович, потрапив до госпіталя. Буквально через місяць – друге поранення, довге лікування, яке закінчилось в знаменитому Болдіно, де творив О.С.Пушкін. З інвалідністю повернувся додому, де була чимала сім’я – тож, звичайно, не до навчання, пішов працювати, відразу - обліковцем у колгоспі, а потому, 5 років - бухгалтером. Але тяга до наук не полишала – екстерном закінчив педучилище і одержав призначення вчителя молодших класів. Працюючи в рідній школі, навчався заочно в Ніжині. З 1953 року Михайла Івановича призначають директором школи, та за станом здоров’я (давалася взнаки клята війна) змушений був перевестися на посаду вчителя. І вчителював, і завучем був, і на пенсію пішов з її стін – рідної Курінської. А тепер на всіх святах шкільних Ільченко Михайло Іванович – почесний гість. І поки ми на лавочці бесідували, хто б не проходив мимо, неодмінно підходив, вітав зі святом, і очі старенького вчителя світилися увагою і добром.

І коли я вже уходила, озирнулась - Михайла Івановича, побачила, декілька разів зупиняли, напевне ж, все ті ж вдячні колишні учні. Скільки йшов рідним шкільним подвір’ям. Щаслива людина, правда ж? Гарна все таки то професія – вчитель.

 

А коли готувалась ця стаття, надійшло до редакції таке есе-спогад Ліани Лещенко, вчительки і нашого постійного дописувача, що починалося словами:

Очі у нього- блакить.
Ну як їх такі не любить?
Несуть і сонце й доброту.
Про них я мову поведу.

З Михайлом Івановичем Ільченком я познайомилася багато років тому. Коли я приїхала у Бахмацький район і мені потрібно було дізнатися, як потрапити на необхідну вулицю у селі Курінь, то зовсім несподівано прямо переді мною, наче з-під землі, виріс поважний сивочолий чоловік з борідкою. І спитав напряму:

- Ви щось шукаєте?

От він мені детально і пояснив усе. Мова у нього – співучо-плавна, лагідна, інтелігентна. Я сказала йому, що він, напевне, вчитель. І не помилилась. Так воно і було.

І скільки я тепер вже знаю Михайла Івановича, враження те перше не змінилося – дуже привітної, тактовної людини, цікавого співрозмовника.

Він бере участь (по мірі можливості, адже роки дають себе знати) у заходах як шкільних, так і загальносільських.

Хочеться побажати цій щирій людині всього найкращого. Він був і залишається Учителем з великої літери.

Від редакції: вітаємо і Михайла Івановича, і Ліану Григорівну – зі святом.
Автор нашого епіграфа – теж вчитель, талановитий вчитель. Не менше талановитий – поет. Вітаємо іще одну щасливу людину - з Днем вчителя.