Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Гетьман усієї України - П.П. Скоропадський

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
(Продовження,
початок у № 49)
 
День 29 квітня 1918 року був багатий на події. Відбувся Хліборобський з’їзд з 6432 делегатів від восьми українських губерній, який проголосив створення Української Держави, а генерала Павла Скоропадського - її гетьманом. В цей же день відбулося і останнє засідання Центральної Ради, на якому М.С.Грушевського було обрано першим Президентом України. Потім до залу засідань Ради зайшов німецький загін і засідання припинили, а делегати розійшлися. Ніхто не став на захист Центральної Ради. Того ж дня, о 16 годині, в далекому від Києва Севастополі дізналися про створення Української держави і, не бажаючи допустити захоплення флоту німцями, на кораблях Чорноморського флоту було піднято українські прапори. Цей державний переворот відбувся абсолютно безкровно. Кілька осіб, в тому числі Винниченко, що були заарештовані, невдовзі були випущені на волю.

П.П.Скоропадський очолював державу протягом неповних 8 місяців. За цей короткий час він спромігся зробити в царині культури, науки, освіти, мистецтва більше, ніж уряд Центральної Ради, а потім Директорії УНР за весь час свого існування.
 
За участі гетьмана було прийнято близько 400 законів, засновано Академію наук, створено Національну бібліотеку, засновано Головне управління мистецтва і народної культури, Національний архів, Музей, Галерею образів і різьб, Національну оперу, Державну капелу, Кобзарську школу, Симфонічну школу. Відкрито 50 нових середніх українських державних шкіл та два українські університети – у Києві і Кам’янці- Подільському, третій, приватний, у Полтаві. Вживалися заходи до українізації існуючих університетів. Було затверджено також план шлюзування дніпровських порогів, право купівлі землі обмежено 25 гектарами. Тему про культурно-освітню діяльність гетьмана та адміністративні реформи можна було б продовжити, та за браком місця обмежимось сказаним. Варто також згадати і його професійну діяльність по створенню збройних сил країни, які повинні були складатись з 8 армійських корпусів, військово-морського флоту і авіації. Було прийнято закони про обов’язкову військову повинність, відкриття військових навчальних закладів тощо. 7 грудня 1918 року планувалось провести вибори до Державного Сейму України (Парламенту), який би установив остаточну форму влади в державі. 

Та не так сталось, як гадалось. Під тиском держав Антанти, які не хотіли визнавати незалежність України, гетьман проголосив Федерацію Української Держави з майбутньою небільшовицькою Росією. Цей крок призвів до всенародного повстання, яке очолили колишні діячі Центральної Ради           ( В.Винниченко, М.Шаповал та інші), велася збройна боротьба протягом,   майже,  місяця до зречення гетьмана і його еміграції з країни. Акт про зречення був лаконічним і складався всього з кількох рядків: ”Я, Гетьман усієї України, протягом семи з половиною місяців прикладав усіх своїх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якім він перебуває. Бог не дав мені сил справитись із цим завданням , і нині я, з огляду на умови, які тепер склалися, керуючись виключно добром України, відмовляюсь від влади. Павло Скоропадський.14 грудня 1918 року, місто Київ”. На еміграції П.П.Скоропадський жив у Ванзее, поблизу Берліна. При спробі залишити Німеччину і перебратися до Швейцарії, в місті Платінг, на Дунаї,  попав під удар американської авіації, був тяжко поранений і через кілька днів помер.

Рід Скоропадських за своїми статками був третім на Лівобережжі, після Кочубеїв і Лизогубів, однак в умовах швидкого розвитку капіталістичних відносин потребував умілого господарювання, що в багатьох випадках не було властивим російському дворянству. Відповідні знання і уміння були вочевидь притаманні молодому генералові і саме тому, на сімейній раді, йому доручили ведення спільного господарства, з чим він блискуче справився. А налічував той рід понад 50 осіб і були то дуже різні люди – і се-рйозні, і не дуже. В Дмитрівці, як найближчій до Тростянця залізничній станції, Скоропадські тримали постоялий двір, де на них і їхніх гостей завжди чекали коні та екіпаж. Служив на тому дворі Яким Новак, внуки якого і сьогодні проживають у Дмитрівці та Бахмачі. Можливо, саме тому П.П.Скоропадський під впливом ще дитячих і пізніших спогадів про численні поїздки в Тростянець в своїх мемуарах неодноразово згадує і Дмитрівку.

Ілля Сапіга, що близько знав гетьмана, писав в своїх спогадах про одне цікаве зізнання Павла Петровича : „Помилявся я двічі: раз, коли влітку 1917 року на таємних сходинах в Управлінні правобережних залізниць в Києві, послухавши Міхновського і Петлюру, не заарештував генерала Обручева, російського командуючого Київською округою, та не проголосив самостійності України, вдруге – пішов за порадою Антанти і не повірив, щоб українські люди, як Винниченко та інші могли проти своєї Української держави мати змову ...”.   
   
Здавалося б, що все це - діла давно  минулих днів. Але ще жива донька гетьмана Олена Скоропадська-Отт, громадянка Швейцарії, яка відвідує інколи Тростянець і вже незалежну, але все ще у стані безладу Україну. Пам’ятають і шанують в Україні Павла Петровича – на державному рівні відзначено 60-річчя від дня смерті, в Тростянці створено краєзнавцем Р.Маляренком перший приватний музей гетьмана (про що писав „Порадник” у №45), в ряді населених пунктів, у тому числі, здається, і в Бахмачі, громадські організації і просто небайдужі до своєї історії громадяни пропонують увіковічнити його пам’ять в назвах вулиць та інших об’єктів.

Недавно відвідав Тростянець. Згаданий вище Ростислав Маляренко розповів печальну історію, яка наочно ілюструє наше відношення до минулого. В Ярошівці (тепер Українське), що поблизу дендропарку, селяни якого в свій час спалили будинок Скоропадських в Тростянці, хлопчаки  в пошуках металобрухту біля колишнього містка через річку Лисогір, знайшли в мулі козацьку бронзову гармату і ... швиденько продали її за безцінь заїжджим циганам. А дорослі украли з парку дві половецькі скульптури. Навряд чи міліція буде їх розшукувати, бо ж в інвентарних книгах дендропарку вони були оцінені десь по 70 карбованців, ну а сучасні любителі антикваріату платять за таку „бабу” по 10 тисяч зелених. Такі наші будні.

                     Б.Киричок,  краєзнавець.
 

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове