Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Солоний вітер підводника-голінця

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

2012 рік – 67-ий від закінчення Великої Вітчизняної війни, однієї з найбільших воєнних катастроф в історії людства. Жорстокі битви точилися на землі, у повітрі, на воді й під водою. І напевне, чи не найменше ми знаємо про воїнів-підводників. Цю прикру прогалину пробує заповнити Ігор Григорович Галутва у книзі «Солоний вітер», виданій у Чернігові 2010року. Автор – також колишній підводник, офіцер, який близько 30 років віддав атомному підводному флоту. Він – голова Чернігівського обласного осередку Всеукраїнської асоціації ветеранів-підводників. У його книзі є і про нашого земляка з Голінки – Василя Андрійовича Боклага, про його службу на Північному флоті в Червонопрапорній ордена Ушакова 1 ступеня бригаді підводних човнів у Полярному.

У 20-річному віці, у вересні 1940 року Василь Боклаг був призваний на флот. Після підготовки в навчальному загоні підводного плавання отримав призначення на «Щуку» - «Щ-421» (підводний човен середнього типу). Під час Великої Вітчизняної від походу до походу зростав бойовий рахунок і майстерність «Щ-421». Про це свідчать і сім перемог, отриманих човном у п’яти бойових походах. У складній бойовій обстановці Василь Боклаг, як відзначали його командири, діяв сміливо, рішуче, забезпечуючи чітку і безперебійну роботу механізмів, пильно ніс вахту біля дизелів, що сприяло успішності торпедних атак. За нелегку щоденну бойову вахту В.А. Боклаг у 1942 р. був нагороджений орденом Червоного Прапора.

20 березня 1942 року підводний човен вийшов у свій шостий бойовий похід під командуванням капітан-лейтенанта Ф.О. Відяєва. 28 березня в районі Лаксефіорда він зустрів ворожий конвой і потопив великий транспорт із його складу. Кораблі охорони 2,5 години бомбили човен глибинними бомбами, але він, уміло маневруючи, відірвався від переслідування. 3 квітня радисти прийняли повідомлення про нагородження «Щ-421» орденом Червоного Прапора.

Увечері 9 квітня «Щ-421», неподалік берега на глибині 15 метрів підірвався на міні. Могутній вибух струсонув човен...

Людей позбивало з ніг, погасило світло, лопнули повітряні магістралі. У сьомий відсік хлинула вода. Підводники мужньо боролись за корабель. Човен сплив, але виявився в безпомічному стані: обидва гребних гвинти були зрізані вибухом міни, вийшли з ладу вертикальний і горизонтальний кормові стерна. Рухатися він не міг, зануритися також, а до ворожого берега всього три милі. Був затоплений трюм п’ятого відсіку. Йшла відчайдушна боротьба з водою. Особливий склад відсіку всіма засобами закривав пробоїни. Там, де було можливо, їх закривали тілом, поки товариші не приходили на допомогу.

Водовідливні засоби не працювали. Василь Боклаг із старшиною групи осушували трюм вручну, відрами…

Тим часом пошкоджений човен вітром зносило до фіорда: у будь-який момент ворог міг виявити і знищити його. Екіпаж вирішив ворогу не здаватися. Човен був підготовлений до вибуху, біля гармат став артиле-рійський розрахунок. Тринадцять довгих годин «Щ-421» штурмував під носом у противника, поки на допомогу не прийшов «К-22». Але всі спроби відбуксувати «Щуку» через штормову погоду виявилися безуспішними: сталеві троси рвалися, як нитки. Вирішено було торпедувати підводний човен: невдовзі піднявся стовп води і полум’я. Так, 10 квітня 1942 року «Щ-421» здійснила своє останнє занурення.

Більшість екіпажу «Щуки» продовжила службу на інших підводних човнах бригади. Василь Боклаг – на посаді моториста на підводному човні «К-21». Підводні човни типу «К» (відомі стійкістю 3589 т), охрещені підводниками «Катюшами», були гордістю підводного флоту країни. Вони мали 10 торпедних апаратів, 24 торпеди, 4 гармати, могли приймати 20 мін у спеціальні цистерни, розвивати швидкість у надводному стані до 22 вузлів, у підводному – до 10. Дальність плавання становила 15000 миль, автономність – 30 діб.

Уже на липень 1942 року німецько-фашистське командування створило особливе угрупування великих кораблів, у склад якого входив лінійний корабель «Тірпіц», 5 крейсерів і дві флотилії ескадрених міноносців із завданням наносити удари по конвоях, які прямували в радянські порти. 5 липня о 16 год. 33хв. акустики підводного човна «К-21» виявили справа по носу шум гвинтів великих кораблів. Торпедні апарати приготували до пострілу. Поглянувши в перископ, командир побачив спочатку крейсер, а потім лінкор «Тріпіц». Уся увага на підводному човні була зосереджена на «Тріпіці». Прорвавшись через кораблі охорони, «К-21» о 18год. з дистанції 18 кабельтових (3,3км) здійснив чотириторпедний залп. Це змусило фашистську ескадру відступити в норвезькі шхери і на довгий час вивести лінкор із ладу. Задум ворога по перехопленню союзного конвою був зірваний… Груди підводника Боклага прикрасила ще одна нагорода – орден Вітчизняної війни 1 ступеня.

Із кожним бойовим походом нарощувалась сила ударів «Катюші» по ворогу. 23 жовтня вона була нагороджена орденом Червоного Прапора.

Кавалер орденів Червоного Прапора і Вітчизняної війни 1 ступеня, медалей «За відвагу», «Ушакова», «За оборону Радянського Заполяр’я», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» Василь Боклаг під час 15 бойових походів на підводних човнах був учасником потоплення 20 кораблів противника, торпедування лінкора «Тірпіц», постановки 6 мінних загороджень біля ворожих берегів.

Демобілізувавшись, повернувся в рідне село, піднімав з руїн знищене війною господарство. Із 1947 до 1950р. працював головою сільської ради, 1950 р. був обраний головою колгоспу. Після укрупнення працював заступником голови. На всіх посадах Василь Андрійович трудився з повною віддачею сил, з любов`ю до людей і до землі. На початку 80-их років вийшов на заслужений відпочинок, продовжуючи надавати посильну допомогу землякам.

Нестатки воєнних років, важка служба на підводних човнах і нелегка праця на землі давалися взнаки. 11 грудня 1985 року перестало битися серце мужнього підводника і невтомного трудівника – Василя Андрійовича Боклага. Похований він у рідному селі, на землі, яку так віддано любив. Пам’ять про свого батька свято береже його син Володимир, який поділився спогадами про нього з Ігорем Галутвою.

Книга „Солоний вітер”охоплює історію служби на флоті чернігівців, починаючи з ХV і до кінця ХХ ст. У ній читач довідається і про трагедію на підводному човні «С-178» біля Владивостока, свідком якої був Віктор Верхоляк – тоді старшина I статті, хімік-санінструктор цього човна. Нині він живе в Бахмачі.

Матеріал підготувала Т.Стрикун на основі книги
І.Галутви «Солоний вітер»

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове