Братське кладовище в парку «Кочубеївський»

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 30 серпня 2013, 08:28

Усе далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної війни, але не згасає пам’ять про тих, хто не пошкодував свого життя для захисту Батьківщини. Минуло 70 років з того часу, коли затихли останні постріли гармат та прийшов вистражданий, довгожданий мир на батуринську землю.

У період німецької окупації, з 9 вересня 1941 року по 6 вересня 1943 року, Батурин пережив чорні роки своєї історії. З інформації батуринської сільради про збитки завдані нацистськими окупантами, яка розміщена у збірнику документів і матеріалів під редакцією Коваленка О.Б. «Батурин: сторінки історії», відомо, що «… за 2 роки окупації німцями розстріляно 25 чоловік, спалено – 18, вивезено на каторгу в Німеччину – 60 місцевих жителів». Крім того, з міста було вивезено 2360 голів ВРХ та коней, 277200 пудів хліба, 4540 штук птиці. Німецькі загарбники знищували колгоспне майно, палили скирти хліба в полі, будинок Генерального судді В.Кочубея перетворили на конюшню.

Уранці, 6 вересня 1943 року, Батурин було звільнено від німецьких загарбників воїнами 70-ї гвардійської глухівської стрілецької дивізії. У боях за Батурин відзначились 203-й, 205-й та 207-й полки. Активну допомогу радянським воїнам при переправі через річку Сейм надавали місцеві жителі, які показували воїнам безпечні переправи та, ризикуючи своїм життям, давали прихисток. За звільнення Батурина віддали життя 117 солдатів та офіцерів Радянської Армії.

Воїни Радянської Армії, що загинули під час визволення Батурина, поховані в братській могилі в парку «Кочубеївський». Серед загиблих люди різних національностей: росіяни, білоруси, євреї, казахи, башкири, удмурти, чуваші, хакаси, узбеки та грузини. Усі вони боролися за одну мету: жити під мирним небом.

Після Великої Вітчизняної війни місцеві жителі почали перепоховувати останки воїнів з околиць міста на братське кладовище. Зі спогадів місцевого жителя Олефіренка Віктора Івановича (1938 р.н.) нам стало відомо, що приблизно у 1946-47рр. відбулося перезахоронення на братське кладовище солдата Санадзе Григорія Іларіоновича. Віктор Іванович пригадує: «Могила знаходилася під горою на території земельної ділянки Михайла Гребеника (нині вул. Д.Многорішного, 20). При розкопуванні був присутній голова сільської ради Дорошенко Микола Юхимович, а розкопування виконував Біліченко Іван Микитович та його син Іван. Знайшовся і свідок, що бачив, як загинув солдат. Ним виявився місцевий житель Касаткін (ім’я не пам’ятає), який проживав поблизу. Тоді він розповів, що йшло декілька солдат, і одного з них було вбито, скоріш за все, випадковою кулею. На тому ж місці вони і захоронили свого товариша. Документи загиблого знаходилися у Касаткіна».

У 1974 році за ініціативою республіканської організації ветеранів війни, за підтримки селищної ради та місцевого населення відбулося перенесення останків загиблих захисників Батурина з місцевого кладовища та з городів жителів Батурина на братське кладовище в парку «Кочубеївський».

У 1975 році в архітектурній пам’ятці XVII – ХІХ ст. Будинку Генерального суду Лівобережної України, відкрився історико-краєзнавчий музей. Колектив музею за підтримки місцевої влади розпочали детальне дослідження, щодо встановлення імен захисників Батурина. У ході дослідження за допомогою зверталися до архівних установ, писали листи рідним загиблих, збирали спогади у місцевих жителів.

Завдяки наполегливій праці колективу музею, про місце загибелі свого чоловіка, Санадзе Григорія Іларіоновича, дізналася дружина Марія Ясонівна. З Тбілісі вона привезла пам’ятну плиту, яку було встановлено на його могилі на братському кладовищі. Також вдалося з’ясувати, що поряд з братською могилою у 1954 році поховали кадрового офіцера, Олеха Олексія Михайловича. А у 1955 році – капітана Часовського Григорія Миколайовича.

У 1975 році на братському кладовищі було встановлено два бетонні пам’ятники воїнам-визволителям. Пам’ятники зруйнувалися від часу і в кінці 1980-х років були демонтовані. З 1991 року на їхньому місці височіє пам’ятник «Скорботна мати-Україна», скульптором якого є наш земляк, Олександр Ситник.

У 2005 році під час реставраційних робіт архітектурної пам’ятки XVII – XIX ст. Будинку Генерального суду Лівобережної України було здійснено благоустрій території братського кладовища: влаштовано на похованнях гранітні плити з прізвищами загиблих воїнів, оновлено постамент під скульптурою «Скорботна мати-Україна» та вимощено доріжки з клінкерної цегли.

Під час пошукової роботи наукові співробітники НІКЗ «Гетьманська столиця» у місцевої жительки Надії Петрівни Сухомлин (1931 р.н.) виявили фото. На ньому зображено жінку, Єлизавету Ігнатівну Гуржій (1895 р.н.), яка стоїть біля могили свого чоловіка, Степана Гуржія (р.н. не відомий), розстріляного у роки окупації Батурина і похованого на братському кладовищі у парку «Кочубеївський».

Пошукова робота продовжується! Колектив НІКЗ «Гетьманська столиця» запрошує до співпраці всіх не байдужих до історії свого рідного краю. Будемо дуже вдячні за відомості або матеріали, які стосуються визволення Батурина та його околиці від німецьких окупантів, або даних про загиблих воїнів.

6 вересня 2013 року, у день звільнення Батурина від німецьких загарбників, запрошуємо всіх бажаючих прийти до парку «Кочубеївський» та вшанувати пам’ять захисників нашого міста. Біля братського кладовища відбудеться культурно-мистецький захід «Пам’яті вічний вогонь».

Дробязко Наталія Миколаївна,
НІКЗ «Гетьманська столиця»

• < Попередня
• Наступна >