Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Книзі бути, про Героїв не забути

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

У цьому році відзначатиметься 870-ліття села Бахмач, яке свого часу було центром Бахмацького князівства, сотенним містечком Ніжинського полку і волосним у Конотопському повіті. Бахмацька сільська рада видала книгу „Село Бахмач: сторінками історії”. Тепер готується третє її перевидання. Про це розповів голова сільської ветеранської організації Володимир Соловецький в одному із попередніх випусків „Порадника”. Робоча група по підготовці видання ще раз звертається до всіх небайдужих до славної минувшини з проханням допомогти у збиранні експонатів і матеріалів. Редакція ж попросила Володимира Михайловича розповісти про нові сторінки сільського літопису.


- У цьому році село Бахмач, крім згаданого 870-річчя, відзначає 30 років ветеранської організації, 143 роки Бахмацькій сільській восьмирічці №2.


Разом з тим відходять у вічність Герої Перемоги. Гірко усвідомлювати, що більшість воєнного покоління уже там, під могильними хрестами, а скільки їх спочивають вічним сном на чужині? Живих серед нас стає все менше і менше. Відходить у вічність покоління, яке знало голод і холод, що знало найбільшу, найкривавішу і найстрашнішу з воєн – Другу світову.


Уже немає з нами й Анатолія Тимофійовича Онищенка. Здається, зовсім недавно працював учителем і директором Бахмацької восьмирічної школи № 3, педагогіці віддав 50 літ. Ще 15 років був головою ветеранської організації села Бахмач ІІ. Запам’ятався нашим сучасником, нашим старшим товаришем і наставником, заслуженим ветераном Великої Вітчизняної війни. Анатолій Тимофійович – кавалер двох орденів Червоної Зірки, ордена Вітчизняної війни, ордена Богдана Хмельницького ІІ ступеня та трьох десятків медалей.


Народився Анатолій Тимофійович 8 листопада 1918 року в багатодітній трудовій сім,ї де вміли і хотіли працювати.


Мальовничий куточок біля школи на березі річки Бахмачки мої земляки здавна називають Попівкою.Це його мала батьківщина. У сім’ї він – друга дитина, мав старшого і двох молодших братів, сестру. Батько працював на залізниці. Дитинство випало на непрості 30-ті роки. Горезвісний 1933-й Онищенкам вдалось пережити без втрат. Анатолій зростав здібним хлопчиком. Ще до першого класу навчився читати і писати, адже дитинство пройшло на подвір`ї школи. Десятирічку закінчив з відзнакою, а в 1939 році опанував повний курс українського відділу мовно-літературного факультету Ніжинського державного учительського інституту ім. М.В.Гоголя. Восени мобілізовали до лав Червоної Армії, у складі артилерійської бригади брав участь у фінській війні. За бойові заслуги отримав перший орден Червоної Зірки, мав поранення. До червня 1941 року проходив службу в 17-й артилерійській бригаді командиром 120-мм гармати. На початку Вітчизняної брав участь в обороні Ленінграда. А вже в листопаді бригаду переправили під Москву. Учасник легендарного Параду 7 листопада 1941 року і контрнаступу Центрального фронту. Отримав поранення. Після одужання направлений навчатися до Другого Ленінградського артучилища. У квітні 1943-го закінчив прискорені курси командирів вогневих взводів. У складі артбригади обороняв місто Ржев на Волховському фронті. А в січні 1944 сприяв прориву блокади Ленінграда.


Старший брат Олександр до війни поживав якраз тут, загинув обороняючи місто. З червня 1944 року артбатарея лейтенанта Онищенка у складі 2-го Білоруського фронту визволяла Вітебськ. Німецькі танки безліч разів атакували батарею, і Онищенко отримав тяжкі поранення. У шпиталі отримав звістку про нагородження другим орденом Червоної Зірки.


Після одужання старший лейтенант на посаді начальника розвідки дивізіону визволяв Західну Україну, Румунію, Угорщину, а 8 травня 1945 року нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни та медаллю за визволення Відня.


Після демобілізації у травні 1946 року повернувся нарешті до школи, викладав мову і літературу в семирічці. Багато років працювала поруч його дружина Олександра Степанівна, викладала біологію. Анатолій Тимофійович 22 роки був директором восьмирічної школи № 3.


Як і багато інших сільських інтелігентів, разом з дружиною, брали активну участь у громадському житті села. Виростили і вивели в люди дочку і внучку. За заслуги на освітянській ниві Анатолій Тимофійович нагороджений трьома десятками грамот, дипломів різних ступенів. У 1974 році присвоєне звання «Відмінник народної освіти».


За заслуги перед Батьківщиною на війні і у мирний час нагороджений орденом Богдана Хмельницького.


Помер наш славний земляк 1 серпня 2002 року, похований на рідній землі. Не змовчу, що і молодші брати Іван та Василь теж воювали з фашистами. Василь – у піхоті, а Іван – матросом мінного тральщика. Усі чотири сини роду Онищенків боронили нашу Вітчизну. Героїв-земляків пам’ятатимемо завжди.


Володимир Соловецький,
голова ветеранської організації.


На фото: обкладинка книги видання 2014р. про історію славного села Бахмач. Автори: Н.Б.Гришко, В.О.Пушенко, Г.С.Рула, В.М.Соловецький

У зв'язку з активізацією спамерів коментарі тимчасово відключено

Пошук по сайту




© 2007-2016 Бахмацька газета "Порадник". Розробка та супровід: 16500.com.ua
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове