Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Відкриття нового вокзалу на початку ХХ століття (продовження)

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
(Уривки з нарису Дороша Д.Д. „Місто моєї зрілості”.
Примітки та редагування М. Виноградова. Продовження.)
 
... Під вечір другого дня гуральня запалала. Хто її запалив й де саме – ніхто нічого не знає. Пожежа охопила увесь корпус гуральні одразу. Людей назбиралося подивитися на це - тьма! Полум’я розгоралося все більше й більше, а відчайдухи (старі й молодь, сп’янілі й тверезі),  сповнені немов неземної сили, лізли у вогонь, немов приречені й падали роєм на голубий вогник, що так єлейно плавав на поверхні оковитої й запах якої лоскотав їхні ніздрі. Їм вкрай кортіло дістати “цілющої” рідини отут, осісьо, осьдечки, з пилу й жару. Тим часом пожежа поширювалася, з головного корпусу вогонь перекинувся на складські приміщення й невеличкі будови, що стояли поряд. Почало горіти усе, навіть земля, просякнута спиртом. Горів одяг на людях, руки й обличчя багатьох були обпечені. З дверей й вікон гуральні виривалися величезні язики полум’я, які неначе намагалися ужалити когось навкруги себе, щоб запам’ятав й онукам своїм переказав за учинену над ним наругу. У головному корпусі горіло усе: машини, пальне, мастила різного гатунку. Чорною хмарою диму була оповита уся територія гуральні. Як переказували, вночі аж у Батурині було видно червоні маки вогневої заграви. І все ж таки - яка людська натура! - деякі ухитрялися  якось вирвати з вогню глечик оковитої й, міцно притуливши до грудей, несли його додому, неначе святу воду з водохрещі, або молода невістка-первістка несла дитину до своєї матері.
 
Усі були в екстазі хмільного благоговіння. Три дні й три ночі люди глумилися над гуральнею, а потім залишили її куритися згарищем. Ще цілий місяць конала гуральня, випускаючи з себе останні сили. Ніхто її не гасив, ніхто не боронив, ніхто навіть не виказував жаль за сплюндрованою красунею, яка була й гордістю, й горем нашого молодого Бахмача. Цілий місяць димів конаючий завод, розносячи на усі боки задушливий гар горілого денатурату, олії та заліза. Бідна гуральня ніби плакала гіркими сльозами й тяжко схлипувала, коли здригалася у конвульсіях від дрібних вибухів, розносячи в усі боки віяла горючої рідини. Та всім було байдуже до скореного велетня.
 
«Солдати залишають фронт. Їдуть по домівках».
 Фото Дембицького П.О. Травень 1917 р. ст. Бахмач
 
Чорними зяючими очима вікон дивились стіни гуральні, які нещодавно виблискували яскраво-червоним кольором цегли із білою окантовкою по кутах. На стінах ще подекуди виднілися червоні плями – свідки попереднього лоску. Почорнілий із заломами дах вже не стояв гордо, як колись. Він виглядав жалюгідно, неначе здоланий титан, увесь у кривавих плямах, й повільно стікав “кров`ю”. Тільки високий, почорнілий від диму комин стояв ще гордовито й пихато. На квадратній основі комину збереглися дивом три молоденькі берізоньки. А комин залишився німим свідком подій, які творилися навкруги. О, якби він вмів говорити! Жаль, що він не скаже вже нікому й ніколи, що бачив за своє коротке життя.

Так згинув завод-красень.

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове