Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


Убита і забута (Інтерактивне дослідження)

Рейтинг користувача:  / 1
ГіршийКращий 

Коли вона народилася, ніхто точно не знає. Ймовірно це сталося десяток тисяч років тому, з часу закінчення останнього зледеніння. Імені вона скоріш за все тоді не мала ніякого, так, хіба промугикає щось на її адресу мисливець кам’яного віку спересердя, сьорбаючи жменею скаламучену воду. Знову табун оленів чи лосів обдурить ватажка і його одноплемінників і втече на той бік, а їм доводиться тільки спостерігати, як обтрушуючись з води виходять останні олениці з молодими телятами.


Шуміли тисячоліття, миготіли віки, багато чого перебачила вона на своєму віку, скіфи будували городища і насипали кургани, виростали і зникали села трипільців, нарешті осілися тут праукраїнські племена. У 12 столітті виник поруч з нею літописний Глібль, давньоруське місто в Чернігівській землі, згаданий в Іпатіївському літописі під 1147 роком, коли витримав облогу військ великого князя київського Ізяслава Мстиславича . По всій імовірності, був знищений під час Батиєвої навали (https://uk.wikipedia.org/wiki/Красний_Колядин)


Тоді вона вже мала своє власне ім’я – ріка Ромен.


1187 року літописний Дмитрів завдяки їй зумів відбитися від половців, 1637 року неподалік, на її берегах, утворилося станове козацьке село Голінка, тоді ж і Красний Колядин, сотенне козацьке містечко….


Довелося бачити річці Ромен як мінімум одну короновану особу – шведського короля Карла, з порядковим номером 12. Він то річок на своєму шляху бачив тисячі, а от вона короля – вперше, хоч і Дванадцятого.


Тисячі років люди, які жили поруч з нею, підлаштовувались під її загалом спокійний характер. Ну розливалась вона навесні, десь берег підмиє, човна вкраде чи копицю сіна, бувало, звісно. Але залишалась місцевою середньовічною «автострадою», довжиною 121 км і шириною у вузьких місцях (!) 40-50 метрів. Цього ж літа (2017р) ширина її була у вузьких місцях метрів 2-3 і глибиною по шию. Гусаку хіба що.


Тому й возили нею човнами і невеличкими баржами свій крам місцеві до торгового центру Посулля - містечка Ромни. Береги її заболочені, давали щедрий укіс трав, були домівкою для риби, птаха, звіра.


Але всьому приходить край.


Перші дзвіночки для річки продзвеніли, це можна назвати з точністю до дня, 26 вересня 1903 року. Та й не дзвіночки це були, а скоріше перші акорди Поховального маршу дядька Шопена.


Того вересневого дня Конотопському земському зібранню представлено доповідь. У ній зачитано «особову справу» річки Ромен, дано її опис, розташування і вказано на неприємну, з точки зору Земства, її особливість – заболоченість. «По всєму тєчєнію етой рєкі, вдоль обєіх бєрєгов, тянєтся сплошная лєнта болот, ширіна которой от полувєрсти доходіт мєстамі до трьох вьорст. Такім образом, по басєйну етой рєкі, в прєдєлах Конотопскаго уєзда, находітся около 10 000 дєсятін болотних сєнокосов, коториє возможни для пользованія только в сухоє лєто, случающєєся в п’ять лєт одін раз».


Цікаво б подивитися на цього мудреця зараз, через сто років, з його скиглінням про одне сухе літо раз на п’ять років, подякувати б йому за зроблене! Дякували б жителі всіх населених пунктів уздовж тих таки 121 км.


А тоді, згідно доповіді, «владєльци сєнокосов, расположєних по етой рєкє, нєрєдко обращалісь в зємскую управу с ходатайством об осушєнії етого болота». Як кажуть у нас у селі «землі їм мало, не понаїдаються».


Та певний час річці щастило, та ж людська жадібність відтягувала її смерть. «Такіє ходатайства нє імєлі успєха потому, что до настоящєго врємєні трудно било согласовать інтєрєси всєх владєльцев болотних сєнокосов».


Але «Тєпєрь-жє, когда закон устраніл ето прєпятствіє... явілась полная возможность приступіть к осушєнію болот, расположєних по рєкє Ромну.»
Першими, кому маємо «подякувати» за цю ініціативу убити річку, були жителі села Дептівка – Гаврило Денисенко, Гаврило Мороз, Іван Мирон та Гнат Дубовик. Саме вони звернулись з проханням до земства осушити річку. Саме завдяки цьому проханню земство звертається до губернських зборів, щоб почати процес осушування.


28 вересня 1910 року Конотопські земські збори задають собі за мету «осушить прєждє всєго болотниє пространства по Ромну ….от сєла Шпотовкі до сєла Корєнєцкаго», згідно розвідки «котория билі проізвєдєни в 1897 году (заздалегідь готувалися !)... експєдіциєй інженера Оппокова.»


Осушити планується для початку 6 134 десятин при вартості осушування кожної десятини у «20 р. 90 к.»


З 1907 року на наше і ріки нещастя, виявилося, що «осушку болота можно проводіть со значітєльной помощью со сторони правітєльства» та «одноврємєнно на протяжєніі всєго болота».


Тяганина з відчуженням болотних угідь і «вибивання» грошей для будівництва магістрального каналу тривала до 1914 року. Було отримано згоду більшості власників болотних угідь сіл Понори, Корінецьке, Дмитрівка, Грицівка, Рубанка, Рябухи, Голінка, Фесівка, Щуча Гребля, Красний Колядин, Гайворон, Карабутове, Нехаївка, хуторів Графський, Шпотівка, Капітанівка, Курилівка та деяких крупних землевласників. «В спіскі нє включєни владєльци Дєптовкі і Вєлікаго Самбора («ударники», якір їм в ..!), коториє ужє проізвєлі осушитєльниє работи і получілі вполнє удовлєтворітєльниє рєзультати». Ці дептівські «бобри» вже встигли прорити «чєтирє канави свєдєни в одну і пущєни в канаву Дєптовцев».


Біля села Корінецьке «утрясали» питання, пов’язане з межею повіту – тут починався Роменський повіт.


Заплановано будівництво мостів, шлюзів та магістрального каналу, підбивається кошторис.


Але роботи припинилися до 30-х років 20 століття. Перша світова війна, більшовицький переворот, громадянська війна – як мінімум тричі проект убивства річки міг загинути, але, на нещастя, не зник.

 

Мовою Вікіпедії початок убивства річки описано так: «У заплаві Ромена 1933 р. споруджено Роменську осушувальну систему для меліорації боліт та заболочених земель у заплавах річок Ромен і Торговиці; її загальна площа — 14,100 га. Вона забезпечує використання 11 900 га земель, у тому числі 2 000 га орних.» (https://uk.wikipedia.org/wiki/Ромен_(річка))


Що цікаво, роботи велися вручну, про що зокрема є спогади мешканців села Рябухи Талалаївського району. Справді, чим би ще зайнятися тридцять третього голодного року сталінським колгоспним рабам, як не рити лопатами могилу річці? І при ділі, і дурне у голову менше лізтиме. Краще вже копати тут Роменканал, ніж на Півночі Біломорканал.


У роки після Другої світової роботи продовжились. Було зроблено осушувальні канали від усіх, навіть найменших боліт, колишніх річкових заплав, наприклад, урочище «Пристань» у Дмитрівці. Було також за компанію убито притоку ріки Ромен річку Басакову (вона ж Баскакова, вона ж Гайворонка, вона ж Басанка (у земських документах 19 ст. називається то так, то так, прямо не річка, а підпільник якийсь. З купою псевдонімів.), її русло теж каналізовано. (https://uk.wikipedia.org/wiki/Басанка_(притока_Ромена)) Осушення зазнала і річка Хвощова (від с. Терешиха та Кропивне до с. Рябухи), ще одна притока Ромену. (https://uk.wikipedia.org/wiki/Хвощова_(річка))


Система каналів функціонувала до 90-х років минулого століття, коли «металісти» (не плутати з фанатами хеві метал року) вирізали всі металеві конструкції на всіх шлюзах і заодно повиривали залізобетонні плити і кільця для власних потреб. Так, через приблизно сто років від плану, вбивство колись справжньої ріки таки сталося. Вирізані шлюзи подіяли на неї так, як бритва по венах і так хворої людини. Як людина стікає кров’ю, так і наша річка стекла…


Колись повноводна, широка ріка перетворилася в канаву, що вже й власної назви немає. Протягом останніх десятиліть майже ніхто не називав її по імені, як і її притоки Баскакову та Хвощову (а багато хто з місцевих ніколи й не чув про ці назви). Колись річки з власними іменами стали називатися гидотними словами «мілірація, канава, главна, стрєлка».


Тисячолітня історія річок закінчується не тільки їх власним зникненням , а й зникненням їхніх власних імен, які стають матеріалами архівних справ…


Під час написання статті використано матеріали Конотопського земського зібрання, люб’язно надані Шепіловим С.


Сергій Балашов


P.S. В чому ж інтерактивність дослідження, запитаєте ви? Ще і винесене у назву статті? У тому, що ви, шановний читачу, можете на власні очі побачити, переконатись і зробити висновки про те, якою повноводною, потужною, дикою була магістральна річка нашого краю сто і більше років тому. Як виглядали річки Хвощова та Баскакова, які широкі й розлогі вони мали річкові ложа, це добре видно на фотографіях у статті. Фото зроблені навесні 2018 року під час останньої повені. Вони демонструють, якими наші убиті й забуті річки були колись, коли їх ще не було порізано каналами. Відповідно, можна уявити, якими були інші ріки й річечки краю – Остер, Сейм, Борзенка, тощо. Побачити їх на відео і переконатися у сказаному можна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=kxhBIl4mhZY, або просто увівши в пошуковику «Політ на МДП 13.04.2018 над рікою Ромен»


У коментарі під відео є пояснення, що конкретно бачить читач (а тепер і глядач) у кадрах міні-фільму. Не забувайте поставити «лайк», дякую за увагу, приємного перегляду.


Відео пілота мотодельтаплану.
(весна 2018 року)

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове