Бахмач - Крути: герої не забуті!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 17 січня 2020, 12:30

23 січня 2017 року в місті Бахмачі вперше у новітній історії відбулася смолоскипна хода під гаслами: «Слава героям Бахмача і Крут!», «Бахмач, Крути – вас не забути!».

У цей день віншували героїв боїв у Бахмачі: полк імені Гетьмана Дорошенка, що загинув тут; курінь смерті, розбитий на Тиницькому напрямку, начальника оборони Бахмацького залізничного вузла хорунжого Хмілевського. Так повертається до нас історична пам’ять, змінюючи національну свідомість.

У рамках відзначення 100-річчя подій під Крутами 27 січня 2018 р. на вокзалі відкрили пам`ятну дошку героям оборони Бахмача.

Пам`ятна дошка засвідчила, що ми не забуваємо свою трагічну історію.

Усі присутні отримали змістовний інформаційний буклет, виготовлений Бахмацькою міською радою, в якому переконливо доводилося, що збройна кампанія 25-29 січня у Бахмачі та Крутах є нерозривною! Без Бахмача не було би Крут. А самі герої Бахмача стали героями Крут. Саме тому ветеранські (комбатантські) об’єднання армії УНР в еміграції популяризували єдину дату і єдину форму вшанування: «Слава героям Бахмача і Крут!»

Пролунала літія, тричі громом пролунала військова сальва пам’яті про загиблих, виконана почесною вартою армії УНР.

Потім у районному будинку культури усі охочі переглянули фільм «Кіборги», познайомилися з авторами та акторами.

Увечері від площі Героїв Майдану до пам’ятника Тарасу Шевченку пройшла смолоскипна хода на вшанування пам’яті героїв Бахмача та Крут.

Дослідники часто плутаються в деталях і обставинах. Навіть дата бою визначена неправильно. Спираючись на спогади учасників подій і документи, автори спробували відтворити перебіг цієї героїчної й водночас трагічної сторінки в історії українських визвольних змагань.

Наше невеличке містечко Бахмач у ті часи займало стратегічне положення. Через станцію Бахмач проходили залізничні шляхи з Білорусі (через Гомель), Росії (від Курська), Полтавщини через станцію Ромодан та через Ніжин та ст. Крути на Київ. Якщо застосувати метафори, то Бахмач був “серцем” Чернігівщини та “воротами” до Києва.

Попри те, що в історіографії боям за Бахмач не надано важливого значення, а прикуто увагу до подій у Крутах та Києві, – події в Бахмачі (21-23 січня 1918 року) мали суттєвий вплив на просування червоногвардійських загонів ворога на Київ.

Центральна Рада УНР у своєму підпорядкуванні мала: окремі частини колишньої царської армії, а також сформовані із добровольців підрозділи, серед яких варто назвати курінь січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, загони вільного козацтва та сформований Симоном Петлюрою гайдамацький кіш Слобідської України. Саме добровольці стали опорою Центральної Ради.

21 січня 1918 року запеклі бої розгорнулися за станцію Бахмач. Основні бої відбулися на місці теперішньої станції Бахмач-Київський. Вони почалися ще в темряві ранком 21 січня. На захист Бахмача стали: полк імені Петра Дорошенка, курінь смерті, І-ша Українська військова школа імені Хмельницького, загони вільного козацтва, які в своєму розпорядженні мали понад 500 багнетів та два бронепотяги. Обороною Бахмача керував хорунжий Хмілевський. Проти цих сил виступили загони Кудинського, Знаменського та Руднєва із Конотопа, що нараховували 1300 воякiв. До вечора оборонці Бахмача завдали великих втрат ворогу, зірвавши всі лобові атаки. Але на другий день з боку Білорусії надійшло підкріплення, прибув авангард загону Р. Берзiна, – додалося 1000 багнетів на користь більшовиків. Тому цей день став найтяжчим в обороні Бахмача. Дорошенкiвцi, якi прийняли на себе удар пiдроздiлiв Берзiна, зазнали страшних втрат. Однак, незважаючи на це, вояки- українцi трималися до останнього і не віддали містечка.
23 сiчня до Бахмача з Полтавщини увірвалися загони М. Муравйова, вступивши у рукопашний бій з козаками куреня смерті, що було цiлковитою несподiванкою. Нiхто не мiг збагнути, що сталося. Зрозумiло було одне – Бахмач не втримати.

Загальний стан погiршили великi втрати куреня смертi, на який натиснув М. Муравйов, та загибель командира дорошенкiвцiв, начальника оборони Бахмацького залiзничного вузла хорунжого К. Хмiлевського. За таких критичних обставин, під загрозою оточення, українські підрозділи сформували організований відступ під прикриттям бронепотягів до станцiї Крути, де вступили в бій з більшовиками разом зі славним студентським куренем. Військовими силами Центральної Ради, які ввечері 23 січня відступили з Бахмача до ст. Крути, командував сотник Ф. Тимченко.

Обидві більшовицькі колони з’єдналися на вузловій залізничній станції Бахмач. Муравйов розпочав підготовку до наступу на Київ уздовж залізниці Бахмач-Ніжин- Дарниця. Радянські загони, які наступали з Полтави, отримали назву 1-ї Революційної армії (командувач – П. Єгоров). Основні сили цієї армії знаходилися в Бахмачі: відділи петроградських, московських і тверських червоногвардійців (разом 1 500 бійців), а також бронепотяг № 2. Загін Р. Берзіна став називатися 2-ю Революційною армією, загальна чисельність якої досягала 3 500 вояків, 400 моряків, 12 гармат. Частина цих сил залишалася в Гомелі, а безпосередньо в Бахмачі перебували 436-й Ново-Ладозький і 534-й Ново-Київський полки, відділ балтійських моряків та бронепотяг ім. Леніна.

Загальне командування операціями проти Центральної Ради залишилося в руках М. Муравйова. На мітингу в Бахмачі він закликав своїх бійців: «Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо».

Бої у Бахмачі 21-23 січня 1918 року на відміну від бою під Крутами вважають стратегічно-важливими з військової точки зору, вони були масштабнішими як за чисельністю вояків з обох сторін, за охопленням території (дві великі залізниці). Вони значно затримали наступ більшовиків на Київ. 24-28 січня противник зазнав значних втрат і доклав багато зусиль на пере форматування своїх загонів. 

Необхідно зазначити, що похоронам загиблих оборонців Крут на Аскольдовій Могилі в Києві передувало погребіння загиблих оборонців Бахмача. 11 січня 1918 року за старим стилем (тобто 24-го січня за новим — за 5 діб до крутянського бою) у Києві ховали героїв оборони Бахмача. Тогочасний часопис «Кіевская Мысль» повідомляв про церемонію похорону оборонців Бахмача. Тіла загиблих козаків забирали з дзвіниці Військового Шпиталю на вул. Госпітальній і несли за маршрутом «Бесарабка-Хрещатик-Флорівський монастир». Процесію очолювала почесна варта. Керував урочистим військовим похороном оборонців Бахмача комендант столиці України генерал-лейтенант Цицевич.

Цього дня, 24 січня, скажемо на повний голос: «Слава героям Бахмача!»

Серед оборонців Бахмача 21-23 січня виявився і голінський козак — Федір Гирман. Про нього подає інформацію газета «Кіевская мьісль» як про пораненого в боях під час оборони Бахмача.

У березні 1918 року, після звільнення Києва, був похорон героїв Крут – про них уже Павло Тичина напише вірш-реквієм «Пам’яті тридцяти».

«Єдиною активною мілітарною силою була наша інтелігентна молодь і частина національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи за нами ту державність так само, як і ми її розуміли…» (Володимир Винниченко, прем’єр уряду УНР).

«Коли з боку Бахмача і Чернігова рушили на Київ більшовицькі ешелони, уряд не міг послати для відсічі ані єдиної військової частини. Тоді зібрали нашвидкоруч загін зі студентів і гімназистів старших класів і кинули їх – буквально на забій – назустріч прекрасно озброєним і численним силам більшовиків…» (Дмитро Дорошенко, член уряду УНР).

А от про бої за Бахмач, які передували Крутам, хоч і були масштабнішими й кривавішими за крутянський бій, – нічичирк! Вони для урядовців УНР ніби не існували, бо не «вписувалися» в пан-пацифістську політику уряду соціалістів.

Бахмач загрожував керівникам УНР політичним фіаско і навіть тюрмою.

Саме ця короткозора політика фактично знищила українське військо і призвела до втрати незалежності молодої української держави. Саме ця політика переслідувала добровольчі українські військові формації (загони, які воювали в Бахмачі, були добровольчими!). Уряд УНР панічно боявся свідомого, добровольчого українського війська, бо справедливо вважав, що це основа для збройного перевороту в Києві та приходу до влади САМОСТІЙНИКІВ. Тому й ЗАМОВЧУВАВ героїчний чин добровольчих українських збройних частин у Бахмачі.

Проте національна пам’ять й нині ще живе великим значенням факту ЗАТРИМАННЯ наступу москалів на Київ для успішних переговорів у Бресті, щоб укласти угоди з новими союзниками. Але це сталося не через п’ятигодинний бій під Крутами, а саме через бої у Бахмачі, які майже на тиждень затримали основні групи військ «большевицької» Московії: північну групу – Берзіна, східну – Руднєва та південну – Муравйова. Усі вцілілі оборонці Бахмача відступили під Крути, де й дали бій об’єднаній групі більшовицьких військ разом зі студентським куренем в передостанній день січня вісімнадцятого року минулого століття.

Насправді крутянський бій відбувся не 29, а 30 січня 1918 року.

Втрати українців під Бахмачем становили (приблизно) 123 бійці, під Крутами - 45. Поранених під Бахмачем - понад 150, під Крутами - 60. Втрати москалів убитими під Бахмачем – близько 300, під Крутами – 50 і пораненими відповідно 300 та 70. Отже, збройна кампанія 21-29(30) січня у Бахмачі та Крутах є нерозривною! Без Бахмача не було би Крут. А самі герої Бахмача стали і героями Крут.

Пропаганда уряду УНР свідомо звузила війну січня 1918 року до одних лише Крут, а сам бій представила як свою власну заслугу.

Навесні-влітку 1918-го у Києві розпочали збір коштів на пам’ятник «жертвам Бахмача, Крут і Києва».

ПАМ’ЯТАЙМО І ПЕРЕМАГАЙМО !

О.В. Батьковська, Г.Б. Батьковський

• < Попередня
• Наступна >